“Кишенькова фантастика”: Вибір спільноти (завершено)

Конкурс “Кишенькова фантастика” добіг кінця. Так, значно дещо пізніше, ніж очікувалося, бо і творів було багато, і Torment виявилась геть не тою грою, яку можна з добрим умислом комусь подарувати. Хай там як, нагорода знайшла свого переможця. Втім, його ім’я поки оголошувати не будемо, адже нас чекає ще один, бонусний етап конкурсу.

Голосування спільноти.

Все просто: перед вами, так би мовити, 10-ка фіналістів. Читайте і пишіть в коментарях порядковий номер твору, який припав вам до смаку найбільше. Хочете — ставте лише циферку, хочете — діліться враженнями розгорнутіше. Та зважте, що один дописувач може віддати лише один голос.

А ввечері 7 квітня (уже без затримок! — Олег якраз повернеться з Китаю та поспить) ми підрахуємо голоси і автор твору, який здобув найбільше читацьких симпатій, отримає ВЕЛИКИЙ ТАЄМНИЧИЙ ПРИЗ!

Тож уперед, читайте, коментуйте і підтримуйте свого улюбленця!

Примітка: авторську орфографію, пунктуацію і лексику збережено.

ОНОВЛЕНО: що ж, усе виявилося просто. Із нехай маленькою, але все ж перевагою, “вибором спільноти” став твір Олексія Буника. Він же і став переможцем основного конкурсу :) Але оскільки в нас не конкурс краси, де підлизують якнайбільшій кількості учасниць, раз спільнота виявилася солідарна зі мною, то Олексій заслужено отримує і додатковий приз.


1. Микита Артамонов

Артефакт

– Вітаю, пане Президент!
– Доброго дня, Професоре. Ви розібралися з цим…?
– Так, пане Президент. Інопланетний артефакт, знайдений марсіанською експедицією, два роки тому…
– Ближче до справи!
– Так, звісно…- Професор відкашлявся. – Отже, це сховище даних, на зразок мережевого сервера великої місткості. Нам вдалося отримати доступ та розшифрувати інформацію. Переважно це…
– Чужинський комп’ютер, – очі Президента загорілися. – Що на ньому? Креслення зброї, невичерпного джерела енергії, опис технології міжзоряних перельотів? Чи може справжній штучний інтелект?
– Ні, пане Президенте, – мовив професор, приховуючи невдоволення тим, що його перервали. – Ось, прошу, один з відео файлів, що ми знайшли.

На екрані з`явились кадри: істоти, що були дуже схожі на на людей, але і водночас відрізнялися від них, рухалися і розмовляли. В їхніх діях була певна логіка, але це аж ніяк не було схоже на секрети незнаних технологій.

– То що це таке? – З подивом запитав Президент.
– Схоже на художній фільм, такі знімають по всьому світі.
– То що, тут тільки такі кіношки?
– Ну… – Професор зашарівся. – Є інші…

Зображення змінилося. Тепер два марсіанина – чоловік та жінка, майже без одягу, ніжно схилилися одне до одного. Те, що відбувалося далі… за способом розмноження марсіани зовсім не відрізнялися від землян.

– До біса, нащо ви мені це показуєте? Невже там немає чогось іншого?
– Тільки відео. Переважно таке, як ви зараз бачите.
– І багато його там?
– Близько 3000 терабайт…

Президент та Професор мовчки дивилися на екран. На програму дослідження артефакту було витрачено два роки та чотири мільярди доларів.


2. Олексій Буник

У лісі не було жодного зайвого звуку. Тихий шелест листя, трохи голосніший спів птахів. Десь в глибині лісу хруснула гілка – мабуть пройшлась якась звірина. Аж раптом лісом прокотився незвичний звук. Зайра підвелась з освітленого сонцем каменя і прислухалась. З галявини на окраїні лісу доносився дитячий сміх. Зайра ненавиділа коли хтось чужий вторгався в її володіння, тому древній лісовий дух попрямувала в напрямку голосів.

Маленькі хлопчик з дівчинкою сиділи серед квітів. Рука дівчинки потягнулась до квітки і зірвала її. Цього Зайра витерпіти не могла, вона торкнулась землі, і шипасті пагони з’явилися поблизу і почали повзти до дітей.

-“І що ж це ти робиш?”

Зайра різко обернулась. Височезний ент присів поруч неї і як завжди посміхався.

-“Це мій сад, а вони його нищать.”
-“Не думаю, що двоє дітей зможуть завдати цій галявині хоч якусь шкоду.”
-“Вони завдають.”
-“Зайра, декілька зірваних квітів, і ти готова вбивати?”

Зайра задумалась, вона завжди була готова вбивати, але останнього разу через це їй прийшлось тікати. Хто ж знав що вбивство декількох сімей так розлютить містечко? З того часу вона полювала лише, що б втамувати голод, а деколи взагалі вдовольнялась падалью. І це їй не надто подобалось.

-“Ось дивись, вони вже йдуть. І скільки квіток вони зірвали. Три?”
-“Не намагайся мене повчати, Іверн. Бо інакше ти перестанеш бути тут бажаним.”

Діти справді попрямували геть, як і ент, Зайра ще трохи мовчки почекала, але згодом теж пішла.

Чоловік зліз з коня і попрямував до хати. На вікні в вазі стояли три прекрасні квітки, а дві жінки порались біля кухні. Було незвично тихо…

-“Кохана, а де діти?”
-“Пішли по ще один букет, для бабусі”

Чоловік вийшов на ґанок і поглянув в бік лісу. У лісі не було жодного зайвого звуку.


3. Арсен Гребенюк

Останнє життя

Колись слова “кінець життя” лякали Асфана, але вже не тепер. Завершуючи життя вп’яте, він вже відчував азарт, адже попереду чекали десятиріччя на кар’єру, стосунки чи просто байдикування. Аби лише мати досить грошей, на що він не скаржився.

Асфан сів за стіл, де на нього вже чекав чоловік, званий архітектором долі. Асфан привітався і простягнув заповнену на ледве прозорій пластині анкету.

– То ви не змінюєте особистість? Лише омолодження тіла? – спитав архітектор, переглядаючи анкету.
– Саме так.
– Послуга конструктора темпераменту і характеру зараз дешево коштує. Ви певні?
– Абсолютно. – підтвердив Асфан.
– Гаразд. Пам’ять редагуєте?
– Ні, лишу стару.

Архітектор відклав анкету і подивився на Асфана. Таких клієнтів він зустрічав не часто. Тим більш не очікував від цього.

– Минулі життя ви були різними людьми, на скільки пам’ятаю. Бізнесмен, телеведучий, учений… я не маю нічого проти, але чому цього разу так? Ви наш клієнт від самого початку, нам важливо знати.

Дійсно, Асфан застав технологію омолодження ще XXI сторіччі, коли вона тільки-но стала доступна всім. Вже старим, вирішив почати своє життя заново 20-річним, невдоволений то батьківщиною, то дітьми, а то самим собою. Чотири рази він пробував жити інакше, але виходило так само, лишень в інших декораціях.

– Розумієте, – зітхнув Асфан, – нас оточує той самий світ. Ті самі люди, новини, по суті немає ніяких нових життів. Я був багато ким, але знаючи, що потім можна спробувати ще раз іншим…це відбирає розсудливість. Дякую за всі ці “другі” шанси, але ніхто краще не зробить мене щасливим, як я сам. Напевно більше до вас не прийду. Ведіть, це моє останнє життя.


4. Юрій Козаковський

Як я провів літо

Влітку, ми з сім’єю їздили на гостину до бабусі. У неї як завжди спекотно. Бабуся щоразу давала мені з собою запасний балон з киснем, коли я виходив гуляти на вулицю. Батько, мати, сестра та я їздили до Великого каньйону. Мені дуже сподобався краєвид, що відкривався з шатлу, коли ми зависли над каньйоном.

Ще батько брав мене з собою, аби я подивився на тренування військових. Космодесантники показали себе чудово під час тренувань, стрімко захопили центр захвалений “терористами” та звільнили “полонених”.

У бабусі ми гостювали не довго.

З Марсу ми з татом відправилися на Цереру. У тата там була робота. Мати з сестрою полетіли додому. Я ще ніколи не бачив астроїдян, тому мені було дуже цікаво. Ми довго летіли.

А потім я побачив, таку велику станцію якої ніколи ще не бачив. Вона красиво світила різними ліхтарями. Корабель пристикувався до шлюзу і ми опинилися на станції. Спершу мені не сподобалося, погано пахло і мені було погано дихати розрідженим повітрям. Але вже через пару днів я звик. З татом ми відвідали різні комплекси. Також літали дивитися як добували лід. Їздили до шахт. Деякі з них почали переробляти для нових відсіків. В цілому мені сподобалося на Церері. А тату чомусь ні. Після трьох неділь ми відправилися назад додому.

Так я провів своє літо…


5. Олексій Буник

– Значить сюди ви попали через портал?
– Так, він з’явився зовсім несподівано. Просто посеред бою, ще досі не можу зрозуміти, що ж це таке було. Можливо, це була пастка ворожого мага, але не думаю що серед створінь

Пустоти хтось користується магією. Швидше за все просто концентрація магічної енергії була зависока і простір просто порвався. Все ж там були майже всі маги Колегії.

– Маги колегії?
– Кращі маги Справжнього Світу. В Колегію дуже важко попасти, тільки найобдарованіші проходять вступні випробування. А дальше, ще важче: навчання і практика кожен день.

Один з екзаменів вимагає підняти цілий монастир, без посоха, тільки через ментальну енергію. Багато хто не витримує, вони настільки виснажуються що сходять з розуму, або навіть помирають. Але ті хто пройшов навчання – ох, вони сильні, без них війна з Пустотою була б уже програна. А ще Архімаг вигадав план з повного знищення пустоти, бо кількість потвор все збільшується і збільшується, і наша оборона вже майже не витримувала, уявляю як їм важко там без мене.

– Тобто ви теж маг Колегії?
– Так, поки що тільки другого рангу, але я за мої досягнення мене підвищать.
– Але ж вам на вигляд тільки двадцять років, теж магія?
– Магічні здібності стримують старіння, але не в цьому випадку. Я просто дуже обдарований, народився просто над джерелом магічної енергії. Фактично магія тече в моїй крові, я ще в глибокому дитинстві міг зупиняти шторм за бажанням. Тому в Колегію мене взяли швидко. Їхні випробування взагалі не були проблемою, хоча на моменті з драконом я дуже перелякався. Але не більше.
– З легкістю пройшли випробування, кажеш? Ну, якщо тебе в Колегію магів взяли, то думаю і на строкову службу ти підходиш. Зараз поставлю печатку, ще раз зайди до терапевта він тобі все інше напише. Вітаю в армії, маг другого рангу!


6. Юрій Кара

Покой…

Одинокий путник, в дрянной, старой одёже похожей на балахон медленно топчет землю, рассмотрев его можно заметить пояс с ножнами в которых покоится странный клинок. Люди страшились его, всё же, некоторые решались просить о помощи. Путник помогал им при этом не прося ничего взамен. Почему? Никто не знал.

Однажды Путник проснулся от детского смеха, он покинул ночлег и пошёл вслед за эхо от голосов, которые вскоре замолкли, глянув направо он увидел трясущихся от страха детей и стоило ему двинуться, как они сломя голову, даже не смотря вперёд, помчались прочь…спустя мгновение раздался пронзающий уши крик. Один из детей упал и сильно поранился, поле покрылось кровью и слезами малыша… из за агонии он не заметил как Путник подошёл к нему в мгновение ока залечил зияющую рану.

Уставший человек забрал дитя и мгновенно скрылся. Очнувшись, ребёнок обнаружил что связан, не теряя ни секунды Путник с ним заговорил.

– Дитя, я спас твою жизнь, как ты мне отплатишь? – путник наконец попросил что-то взамен.

Ребёнок не знал что ответить. Видя растерянность юнца он продолжил.

-Я бессмертен и проклят положить своё существование на помощь другим, мне хочется прекратить свои скитания этой выжженной злобой земле и более не помогать ей, по этому, за твоё спасение я хочу лишь одного – Путник достал странный клинок – …что бы ты забрал моё проклятие себе… Впрочем, выбора у тебя нету, ты связан, а я бессмертен. Мы отправимся в поход длинною в поколение, и пока ты не примешь мою просьбу, либо умрёшь, поход будет продолжаться. Поход, цель которого — покой, твой, или мой.


7. Сергій Матвійчук

Підземелля і дракон

Мужній воїн зодягнений в міцні сталеві обладунки, прикрившись твердим праскоподібним щитом, рішуче крокував у темну глибочінь печери, яку ледь освітлював потріскуючий вогонь його смолоскипа. Раптом гігантська чорна тінь промайнула над головою витязя, то був дракон. Кинувши смолоскип на землю, войовник витяг свій меч і ставши у бойову стійку несамовито закричав. Бестія відвела шию назад набравши носом повітря але замість струменю вогню з пащеки чудовиська вирвалася лише фраза:

– Чого тобі, залізний?
– Ти вбив мого батька і брата, – промовив лицар. – А також з’їв мою дружину та зруйнував одне з моїх селищ. Саме тому ти повинен померти!
– Це було б справедливо, – зауважив лускатий. – Проте скажи, ти справді так переймаєшся через смерть батька та брата?
– Звісно, – підтвердив звитяжець. – Щоправда, після їхньої смерті, як єдиний спадкоємець, я стану королем, але…
– Отже ти мабуть дуже любив свою дружину? – запитала почвара.
– Мабуть, – відповів ратник. – Хоча то був шлюб за розрахунком, вона була товста і страшна, а зараз я живу з вродливою пишногрудою брюнеткою яка робить дива у ложі.
– Тоді може вся справа у тому селищі, яке я спалив? – Зацікавився вогнедишець.
– Ну, власне, я отримав страхування – задумливо відповів мечник. – Непогані гроші за ті нещасні три хатини, які там були.

Якийсь час вони обоє мовчки дивилися одне на одного роздумуючи кожен про своє, після чого усміхнувшись лицар промовив:

– Дякую вам за все, пане дракон!

Коли воїн пішов геть, дракон продовжував розмірковувати над тим, як легко можна зробити людину щасливою, зробивши її перед тим нещасною. Та чи може залежати щастя людини від її поглядів на життя.


8. Ahil Baca Ali

Ранкову тишу, що панувала на 34-му злітному майданчику міжгалактичного сполучення, однієї з тисяч баз Гетьманату порушив ледь чутний гул, що швидко наростав. З’явившись на обрії, по старій злітній смузі, що давно пустувала, рухався чопер. Він нісся на близькій до звукової швидкості, левітаційні двигуни були значно модифіковані для досягнення таких швидкостей, хоч це і було суворо заборонено. Навколо байка палав малиновий захисний екран, аудіоапаратура видавала низькі частоти, а бахало так, що літунам, що звикли до ревіння імпульсних прискорювачів, закладало вуха. Байк зупинився перед ескортом, захисне поле розсіялось і оголило таку модну зараз голографічну проекцію, котра перетворювала цю механічну бестію на живий організм. Зараз це був молодий вепр розміром з ведмедя, він постукував копитом об потріскану злітку, висікаючи іскри. Так з’явитись на власні проводи міг тільки він – кавалер ордена Темного Грифона – Влад.

Ходять чутки, ще дитиною, він був піддослідним в лабораторіях характерників з гільдії «шукачів», і залишився єдиним хто вижив, а сам переніс купу «дослідів» а насправді тортур доти невідомої, а зараз секретної школи відання. Влад завжди уникав розмов про минуле, хоч на його шкірі виднілися незаперечні докази – історія написана невідомими рунами випеченими по усьому тілу.

Невідома і дика внутрішня енергетика, постава варвара, лукаві зелені очі і невловима усмішка робили його фаворитом місцевої гетьманової, та і багатьох світських панночок Гетьманату, чим, скажу вам чесно, він відверто користувався.

Цього ранку він одягся як на парад, медалі та ордени яскраво відсвічувались на рейтинговій панелі однострою. Його знову понизили до сотенного осавула, хоча такої колекції нагород немає жоден вояка відомої частини всесвіту.


9. Михайло Деревенко

Як сьогодні пам’ятаю ранок, коли прокинулась із наміром робити аборт. Після тижнів вагань, рішучість надала мені майже хорошого настрою по дорозі в лікарню.
Операція пройшла успішно.

Минула половина весни, перш ніж я зрозуміла, що шкодую. Дуже шкодую, а Денові спроби заспокоїти і – головне – повернутись до аргументів, чому позбутись плоду було правильним рішенням, тільки дратували. Хай ми ще не готові, хай грошей заледве вистачає, а гарантій на завтра ніяких, хай ми досі в боргах після останньої спроби почати власну справу, хай, хай, хай!.. Хай це поважні причини зайвий раз замислитись, як бути далі, та аж ніяк не підстави позбавляти власну дитину шансу на життя. Ми знайшли б можливості, варіанти. Якось би справились. Та вибрали простіший шлях.

Просиділа вдома місяці; вдавала, що сплю, коли Ден йшов зранку на роботу, і не намагалась приховати почуттів при його вечірніх поверненнях. Він далі вважав, що ми вчинили вірно. В кінці літа ми розійшлись: він зібрав речі й пішов, я переїхала до батьків.

Екран мобільного сяє в темряві заштореної кімнати. Авторизація пройшла успішно, у верхньому правому кутку напис “Безліміт” – тато й мама подарували на вісімнадцятиріччя… Вони не знали про вагітність. Хвилюються, розпитують. Тепер тим більше не варто розповідати… Я пробираюся через сторінки пояснень та попереджень “Ретроспективи”, із усім погоджуюсь. “…продовжуючи, ви… новий вибір буде здійснено поверх… не несе відповідальності… спогади та враження, набуті після точки збереження, буде втрачено. Продовжити?”

Так.

“Триває завантаження. Дякуємо за Ваше терпіння.
Ініціалізується користувацький вибір 1 “Залишу дитину”
2041.03.15, 08:25:00, спроба 374″


10. Nocturnal Sunlight

Кишеньковий всесвіт

— Навіщо!?

У мене був кишеньковий всесвіт. Його мені на день народження подарував друг на ім’я Ерік. Казав, що він ізольований як від впливів зовнішнього світу, так і від впливів паралельних усесвітів.

— Ти… ти нелюд!

Очевидно, Ерік збрехав. Як ще можна пояснити, що ця людина на ім’я Джеймс знайшла “філософський камінь”, за допомогою якого зараз контактує зі мною?

— Маєш рацію. Свою расу ми кличемо Ра’атх, із подвійною “а”, — відповів йому я, подивившись на свої руки, вкриті хутром.
— Начхати мені на ті “а”, коли мою сім’ю знищено, коли мою країну знищено, а уся південна півкуля загинула від радіації та спеки! Коли спека й надалі буде рости, ми всі помремо!
— Хлопче, у мене депресія.

Я мав рацію. У мене депресія, і я контролював його всесвіт.

— Начхати мені й на твою депресію, тупий ти бовдуре! Нащо нищиш мій світ? Нащо нищиш усе навколо? Нащо ти мене нищиш!?

Такого гіркого плачу я не чув вже декілька тисячоліть. Це був плач, сповнений розпачу, безпомічності та безмежної люті. Я відчував його почуття і розумів, що словами він просто не міг усього висловити – у нього всередині кипіла лють.

— Мені треба було зняти стрес, — вирішив поглузувати я. — Розслабитись. — Я посміхнувся. Не побачивши реакції, злегка розсміявся.

Лайка, що полетіла мені у відповідь, була добірною.

Я усміхнувся.

Наступного дня Джеймса вбило ядерною бомбою.


Приєднуйтесь! Ще більше коротких, але цікавих новин в нашій групі Facebook: fb.com/PlayUA.games


Вам це може сподобатись

Приєднуйся до обговорення →
  • MathWay

    #9

  • Vladislav Illionskiy

    10

  • dafaf adfafwf

    №2

  • Oleksij Bunyk

    N 10.

  • jaguar_arx

    Читаю “творів було багато”, а потім читаю твір 4 і думаю. Якщо таке потрапило в топ10, то або “багато” це насправді штук 15. Або якщо їх там хоча б 50, то це скільки ж лайна довелось прочитати Олегу, якщо 40 творів ще гірших за цей 4-ий :)

    • Oleh Kulikov

      От.

    • Mikots

      Не певний, що твір 4 аж такий ніякий. Зразу після прочитання подумав “Шо це було? Таке, ніби справді звіт дитини про літо”. Але припускаю, що саме в цьому й суть: твір показує футуристичне (перепрошую) майбутнє як щось буденне і не надто цікаве для жителів майбутнього, концентрується на цьому. Якщо справді так, то, вважаю, автор вибрав цікавий, хоч і не яскравий, творчий прийом.
      Або в мене просто СПГС :)

      Щоправда, в десятці є й таке, де ніяк не розумію, в чому суть.

      • jaguar_arx

        Я суть зрозумів. і це не цікаво. від слова “зовсім”. До того ж там ще наприклад слово “тижні” замінене на “неділі”. Але це дійсно не найгірший твір з 10-ти, на мою думку. Найгірший як на мене то шостий. Але з 4-го по 8-ий усі твори не цікаві. На мою думку лише 1-й, 2-й, 9-й і 10-й і більш менш цікаві і досить якісно написані і можуть претендувати на перемогу :).

        • Mikots

          Ого. Це ж і мій фаворит серед гіршої половини. Таки неслабо розійшлись в оцінках :)

        • Drifters

          Давай я тобі свій скину?! Його у фіналістах немає, але мені цікава оцінка :)

  • jaguar_arx

    №10.
    (хоча перший теж заслуговує і я обирав між першим і десятим)

  • Shine

    9.
    Дякую всім авторам, було цікаво. PlayUA частіше проводьте такі(подібні) конкурси.

  • Oleksandr Masnyi

    number 9

  • Piu

    10

  • Ar1nT

    # 10

  • Mikots

    7
    (але взагалі, певна річ, інший – мій, – поки не скажу який – але було б надто упереджено за нього голосувати:))

    Ну і із іншого твору – “захвалений “терористами”” – то шедевр)) Дякувати за сміх посеред ночі треба, мабуть, Ворду, але ж то машина, тому дякую Юрію Козаковському. Це чудесно.

  • Микита Артамонов, я обираю тебе! Твір “Артефакт”

  • Sashko NBy

    №2
    За атмосферою нагадало першу книгу Відьмака з його кількома розповідями, тому вибір однозначний.

  • Aschim

    №2 Природу треба берегти, інакше вона не вбереже вас

  • Taras

    №10

  • Ali

    #1

  • EROkullok

    #2

  • Назар Сало

    #9

  • wintermute

    #2

  • eMtrikS

    Нехай буде №2.
    Просто цікаво, скільки всього робіт надійшло на скриньку, хоча б приблизно?

  • №5 “Люблю портали…”

  • Dmutro Shumanskuy

    №2

  • Evil

    2-єчка по моєму кращий, в ньому відчувається закінченість як твору, а інші здалися ніби уривками з якоїсь книжки. До того ж перші чотири читалися легше, а далі вже пробігав по рядкам особливо не поглиблюючись (автори, пробачте за це).

  • Vitasic Dingue

    7 Підземелля і дракон

  • Jobitronik

    №9

  • Павло Курило

    8!

  • Mikots

    Припустімо, що “ввечері 7 квітня (уже без затримок!..)” голоси таки підрахували і автору твору (№2, так? ні?) який здобув найбільше читацьких симпатій, отримав/-є ВЕЛИКИЙ ТАЄМНИЧИЙ ПРИЗ. А коли ж будуть оголошені результати конкурсу? Бо місяць чекалось – почекається ще місяць, звісно, але б знати :) А то дядько Ґейб теж колись обіцяв, що HL2 Ep3 буде скоро.

    • Oleh Kulikov

      Оновлення у тексті вище.

  • Mikots

    Вітаю Олексія Буника з подвійною перемогою! Ото круто!
    І дякую PlayUA за цікавий конкурс!

    • Oleksij Bunyk

      Дякую. Сам в шоці.

  • Oleksij Bunyk

    Ого, я думав що я вже своє виграв. Тому навіть сюди не заглядав, а тут такий приємний сюрприз=)

    Дякую всім. Класно звісно.

    P.S. Почуття власної гідності зросло до небувалих висот=)