Огляд фільму «Мерзенна вісімка»

Автор: Alex Korchevski

Святкове затишшя у кіноіндустрії ознаменувалося для України прем’єрою нового фільму Тарантіно, в якому він вже увосьме демонструє свій режисерський талант. Хто б що не казав про образ стереотипних американців, і про роль його фільмів у створенні шаблонної американської дольче-віти, але безумовно цей чолов’яга знає, що робить.

Квентін — людина, яка створила такий стійкий образ своїй творчості, що впізнається за милю. Він, вступивши в конкуренцію із такими ж канонічно американськими речами як пін-ап дівчата у бікіні із прапора, дизайнерськими пляшечками Coca Cola, Hard Rock Cafe та гамбурґерами, вкорінився у нашій свідомості як творець, що не зраджує своєму стилю. Чи справді це було так і у його новій режисерській роботі?

Сиквел, на який усі чекали?

Ще коли переглядаєш трейлер Мерзенної вісімки, тобі спадає на думку, що сюжет має повністю повторювати останню роботу Квентіна «Джанґо вільний». Насправді ж — це не так, втім сам Тарантіно ще в 2014 відзначив, що спершу йому і справді хотілось це зробити, та в процесі зйомки він зрозумів, що характер Джанґо — це не зовсім те, що підійшло б для цієї фабули. Ще він додає, що дії Мерзенної вісімки відбуваються у тому ж всесвіті, а один із героїв — а саме кат Освальдо Мобрей, який нагадує собою велетенського домашнього кота-підлабузника — це предок Ачі Гуккокса зі ще одного фільму Тарантіно «Безславні виродки».

Для мене особисто це стало першим задокументованим в історії випадком, коли у процесі роботи режисер не боїться змінити сюжет, тому що помічає невідповідність настрою матеріалу тим героям, яких він має показати глядачеві. Втім, про що казати, якщо Тарантіно „і швець, і жнець і на дуду грець“, тобто і сценарист, і режисер і ще багато хто на знімальному майданчику.

Огляд фільму Мерзенна вісімка

Він викристалізовував кожного героя як особистість, наче виховував усіх цих поганців змалку, і всі три години ти спостерігаєш над моральним поєдинком між цими великими постатями.

Сам сценарій Мерзенної вісімки був окремо опублікований в січні 2014-го як новела і здобув найліпші відгуки у Голівуді. Це на краще, адже Тарантіно ще змалку захоплювався коміксами і белетристикою, звідки вже і виріс його талант до створення захопливо живих діалогів.

Ода целюлі… целюлоїду

Вже з перших кадрів стрічки усвідомлюєш, чому для фільмування Тарантіно навіть додатково обладнав ще 100 кінотеатрів у світі проекторами для показу 70-мм плівки: за допомогою технологій Ultra Panavision 70 його фільм, відзнятий на плівку 65-мм, можна оцінити у всій красі. Усю прекрасність цих технологій — які, на жаль, недоступні в Україні — можна спробувати уявити як різницю при перегляді фільму на плазмовому екрані і у великому кінотеатрі.

Зйомка на плівку і цього разу була виграшним рішенням: події половини стрічки розгортаються на лоні природи (південно-західний Колорадо), немов укритої сніговою периною. Аби оцінити всі подробиці краєвиду, варто було знімати на плівку з її неймовірним діапазоном напівтіней і такою м’якою, навіть дещо вибірковою, деталізацією.

Плівка Kodak вперто не здає своїх позицій, а Тарантіно, напевно, радше проміняє свій перший і єдиний в житті гаманець Bad Mother Fucker із Кримінального чтива (який є для Квентіна культовою і щасливою річчю) на моток негативної плівки Vision 3 5219, аби відзняти наступний фільм, адже плівку поступово перестають випускати, і процес зйомки — як і в цьому випадку — відбувався на плівці із запасників.

Огляд фільму Мерзенна вісімка

Якщо ви вагаєтесь у виборі, в якому кінотеатрі ліпше переглядати нове дітище Квентіна — зважайте на розмір екрану, бо на маленькому екрані вся ця краса банально губиться. Те ж саме стосується і перегляду вдома: не втрачайте нагоди подивитися стрічку на широкому екрані і ви отримаєте масу задоволення.

А може досить?!

Музику писав незмінний Еніо Моріконе, якого я і раніше любила за ламповість звучання. У тандемі із баченням Тарантіно це створює неповторне враження, яке можна порівняти із загортанням у теплу ковдру після морозної прогулянки.

Фанати олдскульного рок-звучання потішаться, почувши у фільмі знайомі нотки однієї із пісень The White Stripes. Навіть цікавий момент: в один із кадрів, де орган поступово нарощував своє звучання до крещендо, я промовила вголос „Та може досить?!“ і музика відразу ж припинилась і актори розпочали нову мізансцену. Це лише показує усі тонкощі сприйняття, з якими грався Квентін, аби фільм виглядав більш, ніж поважно. Але музика — це не основне, чим чіпляє «Мерзенна вісімка».

Чи варто додавати, що Тарантіно суттєво виріс із часів «Кримінального чтива». Тепер його фільми сповнені не тільки естетизованої жорстокості і моря крові, а й інтелектуального гніту.

Огляд фільму Мерзенна вісімка

Переглянувши попередні режисерські роботи Квентіна, я відзначила, що атмосфера кожного із діалогів, які так полюбляє Тарантіно, емоційно передавала більше моральний тиск у вигляді залякування. У цьому вестерні метр використовує свій хід конем: канонічний сюжет протистояння одного не дуже хорошого хлопця цілій банді шахраїв.

Утім і коней тут вистачає. Сюжет розбитий на 6 головних частин, і перші три оповідають про те, як саме всі головні герої дісталися місця розв’язки за допомогою шістки коней. Ці прекрасні кобилки гарцюють по снігу з елегантністю Маї Плісецької, а відзняті довгі кадри з урахуванням усіх геометричних перспектив вводили в екстаз фотографів зі стажем. Це було вище за мої очікування. Це певною мірою нагадало Шаленого Макса, в якому цілий фільм був присвячений пересуванню героїв з однієї точки в іншу і назад. Але Тарантіно вирішив не знущатися, і таки відвів другу половину фільму для інтелектуальних загадок.

Театр починається… з пістолета

Під час перегляду «Мерзенної вісімки» у мене вперше виникло бажання просто посеред фільму знайти Тарантіно і потиснути йому руку за те, що він додав у логічні загадки… театру!

Це майже канонічний вестерн (якщо вважати незвичайним те, що всі дії відбуваються узимку і фільм весь витриманий у холодній стилістиці, тоді як вестерни запам’ятовуються нам спекою пустелі), у якому кожен персонаж володіє власною неповторною харизмою. Тарантіно збирає у одному приміщенні мисливця за головами, що прикував до себе ланцюгами полонянку-вбивцю, недо-шерифа, негра-янкі, конфедерата-генерала, ковбоя та ката.  Кожен переконливо розповідає свою фантастичну історію, але кому можна вірити? В випадку Тарантіно “помилитись” — означає “померти”, що додає особливого перчинки.

Огляд фільму Мерзенна вісімка

Місце дії другої половини фільму справді максимально уподібнюється сцені, якою герої обмежені вже до кінця стрічки. Ловила себе на думці, що і справді, не вистачає лише тяжких червоних оксамитових завіс, які б відділяли, наче в театрі, глядача від Тіма Рота, Дженніфер Джейсон Лі, Курта Расела, чи Семюела Л. Джексона.

Як наче за Станіславським, актори цілком віддалися своїм персонажам і я була готова повірити в чутки, що в цьому фільмі мала бути любовна лінія. Ані миті не сумнівалась, що Тарантіно обере правильних акторів, він надає перевагу вже перевіреним профі і тонко відчуває людську натуру.

Те, як Роберт Річардсон (головував відділом кіно-виробництва і операторської роботи) у співпраці із Тарантіно скомпонували кадр, сильно скидається на старі комікси, і подекуди справді впізнаються якісь уривки коміксів про ковбоїв. Певна, що Тарантіно долучився і до малювання розкадровок.

Моментами усвідомлюєш, що візуальний образ дещо маніпулює тобою і змушує зробити висновки, які не базуються на чомусь конкретному, окрім як власного відчуття. Тарантіно наче грається особисто з глядацької інтуіцією, підсовуючи однакові деталі одягу, зріст, даючи мінімум фактів.

Огляд фільму Мерзенна вісімка

Перша частина фільму нагадує лише довгу прелюдію. А все, що відбувається у ній між головними героями — це і є та соковита м’якоть, яку глядач відкушує від плоду, не очікуючи, що той виявиться червивим. Єдиний черв’ячок, що підточує «Мерзенну вісімку» — це довга тривалість усієї перипетії, яка менш терплячих просто виводить із себе.

Але чи підніметься рука сценариста-режисера вкоротити такі колоритні і живі діалоги, які показують всю гаму емоцій героїв? Нізащо! Для особливо вибагливих кіноманів дивним здасться використання відверто театралізованих прийомів із отруєнням (не спойлер!), і скептики бурмочуть: „Ще б повісили рушницю, яка мала б сама вистрілити в кінці дії“. Але у фільмах Тарантіно головує правило: „У кого рушниця, той і говорить“. Отже вогнепал — це теж головний герой цього фільму і за ним слід особливо ретельно пильнувати.

50 відтінків Лінкольна

Якби «Мерзенна вісімка» не мала цих деталей, які кожен може трактувати відповідно до свого культурного досвіду — фільм перетворився б на банальну різанину з елементами стрес-діалогів.

Основну ноту відіграють обставини. 6-8 років після Громадянської війни в Америці, самотній хутір у штаті Вайоминґ, довкола якого лютує завірюха (кажуть, що це відсилка до погодних умов 1888 року, коли і справді багато військових померло від обмороження), добірне насильство над жінками, фірмовий фут-фетишизм (який цього разу проявляється у довгих та повільних кадрах струнких… кобилячих ніг, Карле!), для естетів — прекрасні ландшафти — і вуаля!

Огляд фільму Мерзенна вісімка

Із таким набором режисер влучив у десятку і проштрикнув, наче печене яблуко, серця давніх фанів раннього Тарантіно. Порівнюючи нову стрічку з його попередніми фільмами, «Мерзенна вісімка» радше нагадує (надто сильно) «Скажених псів», у яких розгортається та ж логічна перепалка, суть якої у тому, аби вийти із будиночка живим. Єдина відмінність — Квентін не грав у цьому фільмі одну із головних ролей, що було його фірмовим почерком: цього разу він читає закадровий текст, але в українському перекладі це оцінити неможливо.

— Скільки разів у цьому фільмі повторили словосполучення „Авраам Лінкольн“?
— Я збилась на 50.

У «Мерзенній вісімці» Квентін вирішив не залишати місця для домислів і вів глядача, наче малу дитину, прямо по сюжету. Через це створюється враження, що режисер вже не так зосереджується на інтризі, але це омана. Тільки-но ви бачите чергову смерть — відразу розумієте, що нічого не розумієте.

Але головні ниточки, наче шиті білим по стрічці, і ті з вас, хто володіє особливим детективним талантом, або полюбляє грати в Мафію, зможуть розкусити, хто є хто і поступово зберуть інформацію, аби підтвердити, чи спростувати власні здогади. Ті, хто таким талантом не володіє, зможе оцінити емоційність діалогів і буде щиро переживати кожен момент інтелектуального напруження, коли запитання „Хто ж каже правду?“ ледь не проступатиме із потом і кров’ю на лобі кожного героя.

Вже на моментах розчарування і спростування власних здогадок про подальшу розв’язку сюжету і справді хочеться обзивати Тарантіно поганцем, який здобув славу і знаменитість та просто не зацікавлений у зйомках кіно. Але ці слова завмирають на вустах, коли подальший перебіг подій викриває нові факти. Ти тільки посміхаєшся і фейспалмиш від власної легковажності.

Огляд фільму Мерзенна вісімка

І жорстокість тут, як завжди, комічна і кривава. Але навіть із моїми вольфрамовими © нервами і любов’ю до анатомічних подробиць деякі сцени були справді більш ніж жорсткими. Глядачі в залі, точнісінько як і під час демонстрації «Скажених псів» виходили із зали, збліднувши, а більшість дівчат затуляли очі долонями і сиділи так упродовж тривалого часу.

Любовної лінії в цьому фільмі немає. Замість цього Тарантіно частує нас фліртом беззубої та зухвалої Дейзі Домерґ. Вона навіть цілком обляпана кров’ю, наче канібал, не припиняла демонструвати силу свого характеру і безстрашність. У мене закрались дивні підозри після перегляду сцени відстрелювання голови револьвером, що розлетілася на друзки точнісінько, як у «Ходячих мерцях» — може це натурна зйомка? За ці сумніви поаплодуймо Ґреґу Нікотеро, який порався спецефектами у «Мерзенній вісімці» і «Ходячих мерцях». Тарантіно продемонстрував своє незначне потурання трендам і обрав для роботи найліпших у галузі відтворення розривання кишок-кісток.

«Мерзенна вісімка» не розчарувала, а навпаки продемонструвала внутрішній ріст Тарантіно як професіонала. Але той ще продовжує залишатися хлопчаком, який неймовірно захоплюється тим, що робить. Дай Боже більшості із нас зберігати любов і уважність до деталей, яку продемонстрував у новому фільмі Тарантіно. Утім я була б неймовірно щаслива, якби стрічка не викликала скам’яніння пам’яті через хардові сцени жорстокості.

То чи варто йти на «Мерзенну вісімку»?

Якщо не боїтеся крові, проламаних голів, прострелених і відрубаних кінцівок — безперечно варто! Адже Тарантіно проноситься постмодерністським буревієм по свідомості глядача і той перебуває у самому центрі гри разом із героями усі три години перегляду цієї стрічки. А такі враження важко віднайти людству, яке вже майже звикло до жорстокості і стає несприйнятливим до класичного мистецтва.

91

Перлина

Вдалося

  • Любите бути уважними до дрібниць у фільмах
  • Полюбляєте гру в мафію і логічні парадокси
  • Любите море крові, вестерни і насильство над жінками
  • Цінуєте ламповість і олдскульне звучання

Не вдалося

  • Гидуєте розчленівкою в кіно
  • Ненавидите вслухатись в діалоги
  • Втомлюєтесь від того, що герої помирають довго, а початок фільму довгий
  • Хочете побачити розгубленого Траволту

Останні огляди

Огляд фільму «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда»

60

Автор: Владислав Папідоха

ФАНТАСТИЧНІ ЗВІРІ: ЗЛОЧИНИ ҐРІНДЕЛЬВАЛЬДА

Огляд Thronebreaker: The Witcher Tales

82

Автор: Владислав Папідоха

Thronebreaker: The Witcher Tales

Огляд фільму «Богемна рапсодія»

66

Автор: Євгеній Загороднюк

Богемна рапсодія / Bohemian Rhapsody (2018)

Ретроспектива Resident Evil. Випуск 01: Resident Evil (1996)

Автор: Андрій Нагорний

Resident Evil (1996)

Огляд Space Hulk: Tactics

69

Автор: Роман Береговий

Space Hulk: Tactics

Огляд Marvel’s Spider-Man

80

Автор: Олег Куліков

Marvel's Spider-man

Огляд Graveyard Keeper

72

Автор: Роман Береговий

Graveyard Keeper

Огляд Soulcalibur VI

80

Автор: Віталій Тарнавський

Soulcalibur VI