Огляд фільму «Прихована краса»

Цей фільм можна назвати і надміру банальним і добіса драматичним. Він водночас вганяє тебе у депресію і мотивує. Так-так, навіть попри те, що все починається із смерті дитини, цей фільм все ще є мотивуючим. Утім, якщо ви менш чутливі та хочете дізнатися, у чому ж тут така неймовірна мотивація — ґо читати далі.

Якщо ви звикли, що Віл Сміт уміє грати тільки агента із Людей у чорному, то певно цей фільм для вас, бо ви побачите його до горя розбитим, переживаючим та добіса схвильованим. Неможливо йому не співпереживати. Заглиблений у своєму горі, він складає доміно, абсолютно ігноруючи всі свої справи: рекламний бізнес, друзів, соціальні обовязки, занедбує навіть побут. Не кожному пощастить на таких же друзів, які задумують вивести його із стресового стану, коли він не говорить ні з ким, та не може змиритися із несправедливістю долі, яка відняла у нього його улюблене дитя. Від добра добра шукати не прийнято, але друзі, які замовляють акторів, щоб розіграти тебе і добитись твого зняття з членів правління — справді правильно чинять? Врешті решт, найголовніша драма відбувається усередині кожного, бо попри явну проблему із одним із героїв, кожен гамує свій біль і свої розчарування.

Девід Френкел, який режисував цю стрічку, вже відомий нам за «Диявол носить Прада», «Брати по зброї» та гм… серіал «Секс у великому місті» і можна свідчити про те, що це є його головна риса: показати глибину людського горя та дати наочно відчути кожну емоцію. Здається, з роками ця його майстерність покращала, і іноді здавалось, що цей біль зараз струменями крові та сліз поллється із головного героя прямісінько у твоє відро із попкорном. Навіть театральщина, якою забитий кожен міліметр взаємодії персонажів, видається такою природньою на фоні Емпайр Стейт Білдінг та пастельного Нью-Йорка.

Прихована краса / Collateral Beauty

Здається, цей фільм приніс нам величезного подарунка на різдвяні свята, бо тепер ми маємо змогу подивитись на всіх оскароносних улюбленців нашого серця. Едвард Нортон, Гелен Міррен, Вілл Сміт, Кейт Вінслет, Кіра Найтлі… Over 9000 кінозірок на один квадратний метр! Трясця його матері, дух захоплює від того, наскільки вони вживаються у свої ролі, і іноді видається, що ти дивишся якийсь влоґ. Вони наче друзі, старші за тебе на кілька років, з якими ти так хочеш бачитися, але не вдається, і ось вони нарешті з тобою і діляться тим, що пережили.

Звісно, сама фабула фільму банальна, але сценаристи та режисер вдало розставили усі деталі, аби ти до останнього моменту сумнівався, якою буде фінальна розв’язка. Ти не очікуєш побачити Нортона таким розгубленим тюхтієм, Кейт Вінслет такою затурканою бізнес-леді, а Майкла Пеньо (який, до речі, поки що відзначився у пам’яті звичайних глядачів лише своєю блискучою роллю механіка-водія танку Шерман у «Люті») ти бачиш зосередженим на роботі батьком, який тим не менш, втратив сенс сім’ї і не відчуває з нею близькості.

Це глибока драма, повна особистих конфліктів та складних рішень. Тут немає лінійної розповіді і це дає змогу тобі приєднатися до цих героїв, наче особисто тримати їх за руку, чи слухати їхні розповіді, як сповідь. Особливо, якщо ви знайомі бодай із чимось, про що цей фільм розповідає: з втратою близьких, розлученнями, несприйняттям, родинними відносинами та найсильнішими бажаннями серця, які складно втілити у життя. Такі ми вже, люди покоління міленіуму: ми прояснюємо відносини з людьми у переписці, звинувачуємо інших у своїх бідах та намагаємось знайти баланс між життям та роботою. Тому не дивно, чому головний герой пише листи Коханню, Часові та Смерті. Дуже популярна психологічна практика для закриття гештальтів, а сьогодні так модно цікавитись психологією і саморозвитком. Настільні ігри, психологічні штучки, персоналізація, купа ґаджетів — суцільне потрапляння у тренди людства. Це робить фільм максимально сучасним, зрізом своєї епохи.

Прихована краса / Collateral Beauty

Не можна погодитися, що пафосні слова про приховану красу підійдуть усім чи будуть всім зрозумілі. Не кожен зможе у своєму житті подякувати за звичайні речі та ввічливість, а що вже казати про вдячність у складних життєвих ситуаціях та прийняття навіть тих найгірших речей, що можуть із тобою статися? Чи можливо взагалі прийняти на віру твердження, що у тому, що твоя дитина помирає, є своя краплина прекрасного? То це все-таки абсурд, чи глибока філософія із розряду східної? Є купа прекрасного у будь-яких випадках, які з тобою трапляються, але у несподіваній смерті однозначно найменше приємного. Тому цей когнітивний дисонанс сценаристам пробачити вже не можна.

Ця історія дуже нагадує “Різдвяну історію” Діккенса, у котрій до героя приходять три духи, після відвідин котрих головний негідник змінює своє життя на ліпше. На відміну від Дікенсівської драми, у цьому фільмові немає негідників, але духи приходять у життя кожного, де відповідь лежить у чесному погляді на самого себе.

Цей фільм справді мотивує цінувати більше ті миті, які ми проживаємо сьогодні із своїми рідними, та задає запитання щодо правильності обраних пріорітитетів. Немає нічого ганебного у тому, аби помилитись: але справді ганебно — не брати на себе відповідальність. Кожен із героїв вчиться жити по-новому, приймати себе самого та іти назустріч реальності, яка дає відповідь, використовуючи те, чого насправді ніколи не було. Звідки береться на бізнес-вулиці театр, листи дістаються адресата під іменем “Смерть”, а чоловік і дружина знову зближаються після смерті єдиної доньки? Усе неможливе — можливе. І цей фільм вчить нас бути відвертими із самим собою,  а отже — і з усім світом. Справді, хороші фільми ставлять більше запитань, ніж відповідей, але кожне запитання — це вже крок на дорозі до власного успіху. І цей фільм прекрасно підходить для того, аби навчитись любити своє життя. А таких фільмів, які по-шекспірівськи спонукають до дії, сьогодні не так багато. Таке враження, що театр перенісся у кіно, і скоро у кінотеатрі слід буде з’являтися у вечірній сукні, приносити квіти акторам та консьєржки будуть шикати на тих, хто розмовляє під час сеансу.

Підсумок


Вельми непогано

Вдалося:

  • визнаєте актора генієм тільки після отримання Оскара;
  • пережили психологічні зранення та перебуваєте у депресії;
  • любите драматичні розв’язки і давитися попкорном.

Не вдалося:

  • не розумієте, що прекрасного у негативі і нащо він вам;
  • не любите доміно і рекламу;
  • маєте алергію на сльози і часто бігаєте в туалет під час показу.

Приєднуйтесь! Ще більше коротких, але цікавих новин в нашій групі Facebook: fb.com/PlayUA.games


Вам це може сподобатись

Приєднуйся до обговорення →
  • >Якщо ви звикли, що Віл Сміт уміє грати тільки агента із Людей у чорному,

    Щоб звикнути, потрібно випускати цей фільм так само часто, як Форсаж. Люди у чорному не такий новий фільм і не так багато частин, щоб звикати. + у Сміта є інші чудові ролі.

    >Майкла Пеньо (який, до речі, поки що відзначився у пам’яті звичайних глядачів лише своєю блискучою роллю механіка-водія танку Шерман у «Люті»)

    Ну не лише цим. Ще є такий фільм як Патруль. Його там вбили 😭

    P.S. не треба блок “Варте уваги/не варте уваги..” намагатися зробити надто смішним

    • jaguar_arx

      Майкл Пенья чудовий актор і хоч якихось головних ролей в нього не багато, але той же End of Watch (Не можу я перекладати це як Патруль. “Кінець чергування” – ще більш менш адекватно) чудовий фільм, який я собі залишив на компі у вибраному щоб іноді його переглядати. А у мене таких фільмів не багато, менше двох десятків набереться. Та усі його другорядні ролі також чудові. В тому ж Crash наприклад. І до речі, коли я побачив, що в фільмі грає Вілл Сміт – це ще не 100% заохотило мене фільм подивитись, але коли я побачив що у фільмі ще й грає Майкл Пенья і Едвард Нортон, то ось тоді я вже зрозумів, що цей фільм я хочу подивитись.

      • Андрій Бабін

        Пенья? Пенья? Мені не привидилось? Пенья чудовий актор? Ну Олександра, як завжди, пробиває дно своїми оглядами, то це зрозуміло. Але люди, ви що говорите? Відколи Пенья хороший актор? Я згоден, що “Патруль” і “Лють” дуже хороші фільми, але аж ніяк не завдяки Пенья. Коли я бачу що він є в фільмі, навіть у трейлері, то якось рвотний рефлекс з’являється. Нікому ніколи не кажіть таких дурниць. Ніколи Пенья не був хорошим актором. І сподіваюсь не буде.

        • >Ніколи Пенья не був хорошим актором. І сподіваюсь не буде.

          Ну це вже необ’єктивно

        • Олександра Корчевська

          Пробиває дно? А можна конкретніше?)

  • Кірілл Данілов

    Дякую за огляд. Він досить інформативний, на відміну від попереднього. ¯_(ツ)_/¯ І це перший доволі об’єктивний, що я прочитав, бо до цього я бачив лише не дуже схвальні коментарі про цей фільм, без нормальної аргументації. Сподіваюсь, що стрічка виправдає мої очікування.