Огляд фільму “Привид у броні”

Автор: Alex Korchevski

Багато хто переглядав повнометражне аніме 1995 року Мамору Осії і тому чекає на вердикт, чи схожий фільм із аніме, яке вони так люблять. Тому не будемо знущатись над тими, хто читає огляд виключно для цієї інформації: над сюжетом добряче попрацювали з ножицями, тому ті глядачі, котрі чекали повного відтворення, гидливо скривляться, хоча це буде несправедливо. І зараз ми спробуємо у всьому розібратися: яке місце у фільмові відведене першопочатковому аніме і манзі Масамуне Сіро 1992 року, чому цей витвір мистецтва вам обов’язково слід подивитись, і чому цей фільм — крутий.

У стрічці все базується на технологічному припущенні: тепер можливо не тільки замінювати частини тіла, а й навіть трансплантувати мізки у тіло робота, і таким чином зберігати свідомість, навіть коли коли гине технологічна оболонка. Існує Дев’ятий відділ, як допоміжний для держави орган, у якому працює майор Мотоко Кусанагі (Скарлет Йогансон), і відділ бореться проти злодія, що намагається завадити Ханка Роботікс проводити дослідження у області створення бойових кіборгів, таких як Мотоко. По суті весь фільм пронизаний фантазією “що б було, якби ми могли створювати кіборгів” і поступово веде глядача до роздумів, що ж це таке: бути людиною.

Ще у 2000 DreamWorks придбали права на те, щоб екранізувати “Привид”, і результат роботи ми бачимо тільки сьогодні. Ідея такого фільму з самого початку була дуже складною у реалізації, адже для того, щоб цей фільм змогли зрозуміти та вподобати більшість глядачів, манґу потрібно було як слід адаптувати. Головна героїня у аніме, по суті, виконує брудну роботу державної влади — усе ж, Голівуд за таке не береться, тому основна лінія подій виявляється “перепиленою”, але бажання заново розповісти історію “Привида у броні”, давши їй нове звучання — взяло гору. Не забуваймо також, що брати (а нині сестри) Вачовскі при створенні “Матриці” намагались переплюнути ідею Масамуне, а отже ця манґа годувала нас постмодернізмом ще двадцять років тому.

Привид у броні / Ghost in the Shell (2017)

Цей фільм не ставив задачу екранізувати фільм 95-го: намагатись екранізувати прогнози Масамуне щодо майбутнього, яке вже наступило — це безглуздо. Тому всі відгуки, які сповнені агресії виключно через те, що фільм не відповідає аніме 95-го, нагадують більше школярське бурмотіння, аніж об’єктивну критику. Аніме є аніме, а кінофільми є фільмами (ваш К.О.), і вони користуються різними засобами, якими змальовують сюжет і головних персонажів. Чимало речей, які круто виглядають в аніме, ніколи не будуть виглядати презентабельно на широкому екрані, навіть якщо всі ролі будуть грати мастодонти кінематографу. Адже ідеєю, яку подав Масамуне, було поєднати свою свідомість із мережею: але це було революційним тільки у реальності 92-го року, а сьогодні усі ми маємо інтернет, і зливаємось із мережею кожного дня, утім це нікого не здивує. Тож кінофільм мав серйозну задачу: зберігши дух і настрій, розповісти ті ж ідеї по-новому.

Попри те, що у фільмі ідеться про 2029 рік у Гонконзі, все це відзнімали у Велінгтоні, столиці Нової Зеландії: стараючись більше знімати у реальних локаціях і з великою кількістю готового реквізиту, залишаючи для комп’ютерної графіки лише “допилювання напильником”. Це є величезним полегшенням для акторів фільму, адже набагато легше грати у реальних декораціях, де ти маєш змогу більше відчути себе усередині свого персонажа, що помітив увесь акторський склад. “Головне — це просто бути, у цьому суть акторської гри”, каже Скарлет Йогансон, і відчуття присутності у цій добіса драматичній постановці прямо таки переслідує тебе.

Цікавим є те, що усе-таки на головну роль претендували не японські актриси, як це було б логічним припускати, а такі зірки, як Марго Роббі та Скарлет Йогансон. Марго Роббі відмовилась від ролі, а тому її місце зайняла Скарлет, яку, до речі, намагались зробити більш схожою до японки за допомогою технологій, і навіть запрошували до співпраці Lola VFX, які займались ефектами старіння у “Загадковій історії Бенджаміна Батона”, але після перегляду результатів вирішили відмовитись від першопочаткового задуму.

Привид у броні / Ghost in the Shell (2017)

Майор, яку ми зустрічаємо у аніме, має дуже мало спільного із Мотоко із фільму: остання намагається вирішити проблему власного минулого, пізнати те, яким воно було і цей пошук є основним тяжем, навколо котрого розгортається сюжет. Скарлет дивовижно схожа на Майора із аніме, але позиркує на глядача емоційним, живим та схвильованим поглядом, а не пронизує твердим льодом індиферентності і виглядає радше машиною із людським обличчям, аніж людиною із роботизованим тілом. Вона вражаюче попрацювала над роллю, і принесла у фільм із собою такі моменти манґи, як сексуальність, утім не акцентувала на ній, і зіграла Матоко драматичною і занепокоєною.

У зірковому складі є навіть Такеші Кітано, який утім, впродовж фільму не промовить ні слова англійською, лише деякі його фрази будуть просубтитровані для загального розуміння, тож він виступає дуже харизматичною “темною конячкою” і добіса впевнено, попри свій поважний вік, мочить усіх поганців, що замахнулися на його життя. Після цього фільму серйозно задумуєшся, що якщо і мати японського дідуся, то точно такого, як Такеші. З іншого боку, можна було б очікувати і серйознішої роботи з боку Скарлет Йогансон, яка виглядає більше зляканою, аніж впевненою у своїй позиції майора, і вимагати більше від Такеші Кітано, який попри те, що командує цілим відділом, радше схожий на втомленого вахтера, але таке здається лише на мить. Все ж, візуальна складова фільму виглядає настільки вражаючою, що іноді можливо перевантажує сприйняття, тому цілком реальні актори у цьому фільмі конкурують із графікою та законами світу, який намагаються показати через себе. Що знову ж таки підкреслює те, що фільм цей зроблений украй добре.

Привид у броні / Ghost in the Shell (2017)

Виходить, із трактуванням дев’яностих років Мотоко мала ризик стати еплівською Сірі, якби не робота Руперта Сандерса, який спочатку створив середовище майбутнього, де також радився із Мамору Осії у відтворенні візуального інтер’єру його постановки у новому фільмі. Руперт попрацював над логічним апаратом усіх технологій, і тому уникнув більшості логічних помилок, які могли б зіпсувати і найкращий сюжет, і лише потім “заселив” у свій світ Мотоко, Дев’ятий відділ і Ханка Роботікс.

У фільмі утім замало японської атмосфери, яку можемо прослідкувати за відносно спокійним тоном подачі, розміреністю мови, стриманістю героїв і рештою чинників. Стрічка радше нагадує традиційний голівудський екшн, аніж японський фільм, але у тому і полягав сенс його інтернаціональності. Японці, у котрих прем’єра відбулась вже 16 березня, утім не висловили жодної претензії, хоча західне суспільство ще на етапі кастингу засуджувало обрання європеоїдних актрис на роль японок, мовляв, це дискредитує японських акторів. Але самі японці резонно помічали, що немає різниці у тому, хто це зіграє, важливо те, що це японський твір, і це вже викликає інтерес до японської культури.

Цей фільм про те, що діалог людини і технологій сьогодні абсолютно змінився, і тепер не є загадкою злиття комп’ютерних систем і людського мозку, а хвилює те, як це буде відбиватись на людській сутності. Сьогодні більшість людей чинить вчинки виключно через свій страх, опираючись на нього, як на милицю, і тому кожен заглиблюється у себе, створюючи власний світ, і оточуючи себе так званою бронею. Чи мають сенс спогади та почуття, які тепер можна просто скопіювати, і чи має сенс життя, яке продовжується за рахунок досягнень біоніки? Герої серйозно сумують через те, що вони не можуть навіть піти на пенсію, бо доведеться здавати свою броню: і це означатиме їхню смерть. Також вони намагаються дослідити, чи є різниця між ними, як людьми у технологічній оболонці і між природньо створеними людьми. Над футуристичною оболонкою актори будують живий світ і їхні взаємовідносини не менш цікаві: що й було першою задачею фільму, а схожість із оригінальною манґою була відсунена на другий план.

Привид у броні / Ghost in the Shell (2017)

Що є вічність? Чи технології нам її подарують? Що в собі таїть поєднання людського “я” і комп’ютерних механізмів? На це питання намагались дати відповідь чимало фантастів і “Привиду у броні” вдалося надати нового звучання цьому запитанню і дати на нього своєрідну, красиву (але часом дійсно забанальну) відповідь. Думаю, що Айзек Азімов та Рей Бредбері стоячи поаплодували би цій екранізації і випили б не один келишок вина із Рупертом Сандерсом, посміюючись над тим, що вони не мають біонічної печінки, з якою можна не обмежувати себе у алкоголі. Для любителів Азімова — де-не-де сюжетні перипетії і ключові атрибути починають нагадувати доволі відоме оповідання “Фах”: зокрема Айзек би особливо зацінив те, що головна героїня здійснює втечу задля того, аби знайти справжню себе.

Цей фільм красиво балансує на грані між кіберпанком та науковою фантастикою, бо все ж, про іншу реальність йдеться лише у окремих випадках, і все відбувається у одному лінійному просторі. Від першопочаткової філософії симулякра Мотоко, залишається лише Мотоко як реальний об’єкт із вигаданим минулим, яка більше нагадує комп’ютер, у котрому лише замінюють жорсткий диск із накопиченими даними.

Те, з якою пристрастю нам подають прагнення зробити людину вічною, і з яким болем сприймають те, що людина, навіть попри технологічні досягнення, вічною бути не може — це основна драматична нота, яка змушує тебе забути про фізіологічні потреби організму, дзвінки, справи і заворожено сидіти у кріслі кінотеатру.

Привид у броні / Ghost in the Shell (2017)

Цей фільм є особливим вже хоча б тому, що за довгий період часу Paramount Pictures і DreamWorks Pictures знову співпрацюють, а вони не робили цього вже 5 років. Цей проект коштував корпораціям аж 110 мільйонів доларів, режисером було обрано Руперта Сандерса, який був також режисером “Білосніжки та мисливця”, яка попри свою казковість заробила свої абсолютно реальні 396 мільйонів доларів, і таким чином вгадав бажання глядачів спостерігати яскраву драматичну картинку. Як казала Скарлет Йогансон у одному із своїх інтерв’ю: “Руперт завжди точно знає, чого хоче”, тому очікуємо, яку ж суму цього разу збере у прокаті його стрічка. Цей фільм зроблений на широкий екран кінотеатру, а тому повірте: вам варто побачити його у 3D-окулярах і це задоволення буде втрачене, якщо переглядати його вдома.

І обов’язково, обов’язково слухайте у всі вуха музику, якою просякнутий цей фільм! Над плейлистом цього фільму трудився Клінт Менсел, який створював музику до Mass Effect 3, а також вражаючі Above & Beyond, Boys Noize, та DJ Shadow разом із Nils Frahm, які є надвідомими у світі транс-музики і формують одні із найдивовижніших сетів електронної музики на State of Trance. Результатом цієї співпраці є заворожуючі треки, які вкупі із надзвичайним візуальним рядом вводять тебе у легкий медитативний стан, а де потрібно — підсилюють напруженість та драматичність моменту, і таким чином фільм не просто змушує тебе дивитись на гру акторів, а відчувати момент усіма струнами душі. Просто послухайте гіпнотичну Above & Beyond – Surge, або харизматичну Kenji Kawai – Utai IV Reawakening (Steve Aoki Remix) і ви зрозумієте, про що ми говоримо.

Сьогоднішній кіно-раціон сильно збіднений на якісні ідеї того, як може розвиватись людство, а “Привид у броні” дає змогу насолодитись хорошим сайнс-фікшном і стерпіти усі недоліки, очікуючи, що у продовженні тема філософії одинака та симбіозу комп’ютера і людини будуть розкриті повніше, а діалоги будуть змістовнішими. Ця стрічка перевершила наші очікування і є витвором візуального мистецтва, бо поєднує не тільки сучасні технології, а й підсумовує усі здобутки, яких коли-небудь досягнули у жанрі відтворення стилістики майбутнього. Вона піднімає питання, які здавалось, вже були забуті для кінематографу, і ми щиро сподіваємось, що варто очікувати продовження і тоді воно перевершить усе, що ми бачили до цього.

94

Перлина

Вдалося

  • відтворити візуальну красу аніме 95-го року у масштабах фільму
  • змусити Азімова, Бредбері та Гарісона перевернутись у могилі
  • принести нотку японської культури у голівудські фільми 2017-го

Не вдалося

  • створити римейк із детально тою ж атмосферою, яку вкладав туди Масамуне Сіро і потім Мамору Осії
  • сподобатись анімешникам

Останні огляди

Ретро-огляд Pirates! Gold

Автор: Андрій Нагорний

Pirates! Gold (1993)

Огляд фільму «Астрал: Останній ключ»

60

Автор: Богдан Зіновий

Астрал: Останній ключ / Insidious: The Last Key (2018)

Ретро-огляд Abrams Battle Tank

Автор: Андрій Нагорний

Abrams Battle Tank

Огляд Hello Neighbor

31

Автор: Володимир Вітовський

Hello Neighbor

Огляд Seven: The Days Long Gone

49

Автор: Владислав Папідоха

Seven: The Days Long Gone

Огляд фільму «Вогнеборці»

Автор: PlayUA

Вогнеборці / Only the Brave (2017)

Огляд Need for Speed Payback

59

Автор: Михайло Петрунів

Need for Speed Payback

bit’ання з минулого: Flashback (1992)

Автор: Андрій Нагорний

Flashback (1992)