Огляд Mad Max

Mad Max викликає чимало емоцій, найсильнішою з яких є жаль. Бо шкода часу, витраченого на неминучу рутину. Шкода, що промовиста характеристика “Shadow of Mordor з машинками” не має нічого спільного з кінцевим продуктом. Шкода тих кількох людей, котрі справді творили гру року, тоді як решта розробників тесала черговий екшн у відкритому світі… Та навіть попри це Mad Max — справді гідне ігровтілення пригод Шаленого Макса.

“Це просто моя робота”

Уже з перших секунд гри Mad Max начебто тримається бадьоро — Максові вкотре показують, яке ж він безпорадне лайно, і паралельно викрадають його “Чорнявку”, Pursuit Special. Плюс Макс своїми ж руками створює собі грізного ворога, з яким перетнеться у свій час. На черзі — опанувати ази виживання у пустці та зібрати собі новий транспортний засіб за допомогою каліки Торохкала — геніального механіка, котрий поклоняється ангелам внутрішнього згоряння, а в Максові вбачає Святого Водія.

Однак далі розкривається нахабний і підлий обман. Більшість часу гравців замість пригод чекає рутина, а замість автомобільних боїв — побоїська навкулачки з бандюками.

Як і було обіцяно, створення нової автівки для Макса — основа тутешньої гри. Та щоби Magnum Opus міг бодай наполовину відповідати своїй назві, потрібні неабиякі матеріальні вливання. І одним лише металобрухтом не обійтися. Слід позбуватися впливу бандюків у тому чи іншому регіоні: зносити сигнальні вогні, знищувати снайперів, конвої з паливом, знешкоджувати мінні поля, і найголовніше — захоплювати ворожі табори.  Формально типів таборів чотири, однак у кожному з них доведеться натовкти не одну дюжину мордяк.

2015-09-04_00004

Magnum size: для максимального прокачування Magnum Opus вам доведеться повністю зачистити три регіони з чотирьох (в останній вистачить знизити рівень загрози до 1). Цей подвиг потребуватиме майже добу вашого життя.

Попри спільну механіку бою, Макс — далеко не Бетмен. Де Брюс Ґотемський поєднував красу та ефективність, Макс по-звірячому лупить своїх ворогів, тне горлянки, проламує черепи і випускає кишки влучним пострілом з дробовика — у пустці всім насрати на видовищність, важливо тільки вижити. Однак за винятком “вуличної” хореографії, бійки в Mad Max тиражні до неможливого: вороги вкрай рідко нападають по двоє; після достатньо довгої серії Макс впадає у лють і починає дубасити з більшою силою; добірка ворогів заяложено-стандартна (бандюк звичайний, бандюк спритний, бандюк озброєний, бандюк зі щитом, стрибуча паскуда). Ага, ще ж є боси — аж 1,25 різновида на всю гру!

2015-09-07_00009

Власне, тією ж болячкою хворіла й Just Cause 2 від тої ж Avalanche — там теж гравця змушували займатися додатковими заняттями у відкритому світі, щоби просунутися далі по сюжету. Досі не втямили розробники першої заповіді для ігор з відкритим світом:

Гравець має сам вирішувати, мчати йому сюжетними рейками чи відволіктися на сторонні розваги у світі гри.

Та навіть за відсутності фактору примусу, Mad Max усе одно перетворює задоволення на роботу, адже на відміну від останніх двох Far Cry, де задля кращого спорядження тобі ставлять щоразу складніші завдання, Mad Max змушує робити одне й те ж десятки разів. Екстенсивний шлях розвитку ще нікого не довів до добра.

Ангели і демони внутрішнього згоряння

Фетишизація авто — наріжний камінь всесвіту “Шаленого Макса”. Химерні зовні, та разом з тим напрочуд функціональні, ці машини підкреслювали потребу людей бути мобільними навіть у найкризовіший час. А у пустці питання засобу пересування взагалі зведене в абсолют: двигун і чотири колеса — запорука виживання.

Але не кривімо душею: в Mad Max нема автомобілів.

Тутешній транспорт — це іржаві ридвани, яким головне їхати вперед. Це почвари, які невпинно ревуть двигунами і харкають, шмаркають та блюють полум’ям з вихлопів. Це скажені звірі, зроблені з металу, а не просто машини. Однак найгрізнішим серед усіх та вінцем постапокаліптичного автопрому має стати наш вихованець, Magnum Opus. Власне, якби не суміш бажання і потреби розвивати свого металевого гончака, згадана вже добровільно-примусова рутина побічок змусила би кинути гру вже за кілька годин. Але ж ні, хочеться поставити новий двигун, кращі колеса, поліпшити прискорювач, обвісити корпус шпичаками, не кажучи вже про озброєння: гарпун (що за гра від Аvalanche без гарпуна?), пальники, бампер-таран і грім-патик.

2015-09-03_00015

Однак розробники злукавили, обіцявши нам розмаїття можливостей створити свій власний Magnum Opus та обирати між захистом і швидкістю. Це також виявилося фікцією: легкі та швидкі збірки є банально непрактичними, а “танк на колесах”, який в теорії мав би бути повільним і незграбним, все одно буде найшвидшою машиною в грі, щойно ви поставите на нього восьмициліндровий двигун. Тобто як не крути, функціонально всі гравці матимуть одну і ту ж машину, дарма що з іншим корпусом та розмальовкою.

Грабіж серед білого дня: яку би круту машину ви не збудували, все одно у двох сюжетних завданнях вас примусять використати значно слабшу збірку Magnum Opus. Паскудство.

Втім, на все це можна заплющити очі, щойно всі навколишні звуки потонуть у потужному горланні двигуна. П’янка свобода, швидкість, свист вітру в “салоні” авто — у Mad Max хочеться просто мчати вперед, забувши про все інше. І розробники у цьому лишень підтакують: ландшафти пустки майже повністю придатні для проїзду, а “дороги” — це всього лише умовність, яка не завадить вам хвилинами не торкатися клавіш повороту. Згадайте фільми Джорджа Міллера — там теж маршрути руху гідні вулиці Соборної в Рівному. Навіть у погонях повороти — речі вкрай рідкісні.

2015-09-08_00002

Здавалося би, автомобільні сутички в грі просто приречені перевершити кіношні в плані видовищності та спецефектів. Проте насправді масштабних погонь у грі всього лише дві, включно з фінальною битвою. А так у своїх блуканнях вам траплятимуться одна-дві (а якщо пощастить, то й три!) ворожих машини. І якщо попервах пара залізних неприятелів становитиме певну загрозу (розтовкти їх навряд чи вийде, а брак набоїв не дасть прострелити усім бензобаки), то здобувши гарпун четвертого рівня  ви просто відриваєте колесо ворожому авто — і все, випадкові зустрічі з бандюками стають всього лише надокучливим придатком.

Інша справа — знешкодження конвоїв. Один міцнючий бензовоз і кілька машин супроводу постійно курсують одним і тим же маршрутом. Зовні все просто: вистежуємо, доганяємо, позбуваємося “охоронців”, лупимо бензовоз, знімаємо з трупа прикрасу собі на бампер. Та насправді це неймовірно захоплива складова гри, фактично найкраща із розваг, що пропонує відкритий світ гри. Навіть з поліпшення вашої автівки (і фактичним полегшенням сутичок) азарт від отаких погонь за здобиччю не зменшується ні на грам. От тільки біда — конвоїв усього півтора десятки на гру, і після подолання останнього з них залишиться хіба що що втішатися блуканнями пусткою.

Кров і пісок

А пустка тут просто неймовірна. На відміну від Fallout, Mad Max показує нам світ, життя в якому стає щоразу менше і живими в ньому залишаться хіба таргани. Але разом з тим пустка уміє бути різною: на старті ми опиняємося в місцях, де колись було море — земля сіра від солі, подекуди трапляються “трупи” кораблів, доки і навіть нафтовидобувні платформи. Кілька годин — і під ногами/колесами у нас асфальт, залишки старої автостарди.   Від знайомого нам світу зашилися тільки придорожні забігайлівки, електричні стовпи та скелети колись високих будівель. Схід мапи увесь засипало піском, під яким ховається дві найколоритніших  локації всієї гри — церква і аеропорт. Ну а столицею пустки є Бензоград — місто, вогні якого видно ледь не з кожного кінця мапи, як і заповідав дядечко Ґейб.

2015-09-06_00009

До всього, тішить архітектура. Що вже згадані табори, що невеличкі тайники з брухтом — хоча вам у них нав’язують одні й ті самі завдання, їх банально цікаво обнишпорювати. Вряди-годи трапляються цікаві знахідки: масові поховання, страта через закопування у землю догори дриґом, бандитський санвузол, оздоблені черепами жертовники тощо. За кожною з таких місцин ховається своя історія, збирати яку по дрібничках — своєрідне задоволення.

Інша радість, котру дарує пустка — піщані бурі, котрі можуть трапитися в будь-який момент. Пісок стоїть стіною, в повітрі літають камінці та залізяки, з небес б’ють блискавиці — сили природи з радістю рознесуть ваше авто на друзки. Та якщо не ховатися у затишку, а витримати цілу бурю, то можна виловити царські запаси брухту.

2015-09-02_00007

Дрібничка, але австралійцям приємно: всі автівки у Mad Max мають кермо справа. А якщо ви за звичкою сідатимете в машину з лівого боку, Торохкало зрештою зробить ремарку стосовно вашого розумового стану.

Однак на подібні приємнощі не зважаєш, адже гра обтяжує тебе стандартним списком справ і за кожної зручної нагоди світить ним на екрані. “З’їж собачі консерви 10 разів”, “Прострели 5 бензобаків ворожих автівок”, “Повністю обшукай 50 тайників”, “Поділися водою з 10 спраглими”, “Вбий 120 ворогів з банди Канюків” тощо. За кожне виконане завдання зростатиме “легендарний титул” Макса і гравець отримає очко на прокачування. Система прогресії Макса взагалі виглядає зайвою, адже нівелює “виживальні” аспекти Mad Max. Довша смужка життя, збільшення кількості знайдених патронів, ефективніше використання води, їжі та бензину — все це суттєво полегшує і без того неважку “пішу” частину гри.

Дехто ніколи не змінюється

І тим разючішим був контраст між десятками годин здебільшого одноманітних блукань пусткою та куцою сюжетною кампанією. Бо якщо забави у пісочниці — штука сумнівної якості, ефект якої залежить від вашої здатності розважати самого себе, то тутешня історія — однозначно найкраще, що містить Mad Max.

Події гри умовно відбуваються перед “Дорогою люті”, однак ця деталь не надто суттєва — якщо вже Джордж Міллер не клопочеться послідовністю та хронологічними відповідностями власного кіноциклу, то й іншим теж цього робити не варто. Зате слід перейматися духом першоджерела — і тут хлопці з Avalanche попрацювали на славу.

2015-09-06_00005

Максові не обов’язково мати писок Мела Ґібсона чи Тома Харді — йому важливо мати потрібний характер. Цинічні коментарі знайдених фото минувшини, захмарний егоїзм, відмова діяти за відсутності власної вигоди і чорна пустка всередині.

Макс не шалений. Навпаки, він — єдина тверезомисляча людина у цьому царстві божевільних, диваків і шаленців.

Торохкало вірить у божественну сутність автомобілів. Патрач вірить у те, що одного дня вода повернеться і моря “воскреснуть”. Жителі Бензограда вірять у безсмертя Скротуса (чи то пак Мошонька). Наложниця Надія вірить у Макса, вірить, що той може стати запорукою щасливого майбутнього для неї та її доньки. Макс не вірить ні у що.

Власне, поява в історії Надії та її доньки Слави дозволили торкнутися важливої теми — можливості Макса почати нове життя. Вона часто йому випадала, але не в такому обсязі, відразу з новою жінкою й дитиною. Якась його частка розглядала цю можливість, однак для нового життя слід покласти край старому, відмовитися від оплакування втраченої родини та почати вірити. Вірити у світле завтра в цьому занедбаному світі. Та Макс не хоче вірити, не хоче діяти, не хоче змінюватися. Йому так простіше. Зрештою, його бездіяльність у важливій ситуації знову обертається трагедією, опісля якої — неминучий рух за течією, до вирішальної сутички з Мошоньком. Останній, до слова не виявився аж таким грізним антаґоністом, які діставалися Максові, хоча цілком без розвитку він теж не залишився — перетворення недовбитого сина Несмертена Джо на кривавого бога у плоті не обмежилося тільки зовнішністю.

2015-09-07_00003

Справжнім антиподом Макса у грі виступає Торохкало — наш вірний слуга. Протиставлення цих двох чоловіків відбувається не тільки на основі наявності/відсутності віри. Торохкало — цілитель і творець, Макс же — руйнівник і вбивця. Торохкало звик сприймати свої потреби в останню чергу, тоді як Макс — клінічний егоїст. Звісно, Макс клопочеться життям Торохкала, проте тільки тому, що без горбаня йому не отримати достатньо потужної машини для своєї подорожі. І плювати на богомільного Торохкала, котрий пішов би за Максом на край світу — два додаткових бензобаки важливіші. А кульмінаційна сцена за їхньої участі, котра стається аж під саму завісу гри, так і взагалі неначе самим Міллером написана й поставлена.


Mad Max — одна з тих ігор, які важко рекомендувати, адже найбільші її принади самого ігроладу майже не стосуються. Яка користь від 5-годинної кампанії, якщо вам доведеться витратити щонайменше втричі більше часу на заняття у відкритому світі? Хіба що ви вмієте самі себе розважати і отримувати насолоду від повторення одних і тих же речей. Якщо ви звикли до видовищних сцен, різноманітних ігрових ситуацій та споживання заготовок розробників, Mad Max набридне вам за неповних три години. Втім, ті, кого манить свобода і швидкість, тi, хто знайде чим себе зайняти у наймальовничішій пустці в іграх, ті, хто годинами ладні слухати рев восьмициліндрового двигуна — ті люди в Mad Max знайдуть для себе одну з найкращих ігор року (і можуть уявно перевернути шістку з фінальної оцінки).

Підсумок


Терпіти можна

Варте уваги, якщо Ви:

  • любите їхати світ за очі
  • не втомлюєтеся від повторення
  • вмієте самі себе розважати

Не варте уваги, якщо Ви:

  • очікували гру за фільмом
  • переконані, що гра має сама забавляти гравця
  • не любите одноманітності

Приєднуйтесь! Ще більше коротких, але цікавих новин в нашій групі VK: vk.com/playua


Вам це може сподобатись

Приєднуйся до обговорення →
  • Перевертаю шістку і негайно купую гру. Недоліки, якими Олег лякав напередодні виходу гри, не такі вжей суттєві, а навпаки, схоже, сприятимуть моїй улюбленій екшеновій медитації.

  • Справді цікавий огляд

  • Спочатку я думав придбати цю гру на зимовому чи якомусь ще розпродажу…
    Але дізнавшись кінцівку гри, купувати вже не хочеться.

  • Yuriy Burda

    >>маршрути руху гідні вулиці Соборної в Рівному
    Це прекрасно.

    Ще не встиг пограти, але планував придбати гру пізніше. Тепер от вагаюсь. Буду чекати розпродажів, мабуть. Наче і гра непогана, але й не шедевр.

  • NikSan

    Невже у світі існує гра нудніша за Відьмака. У чому річ, машинки їздять, гудуть, перевертаються – це ж весело… Саме за цим критерієм, наскільки я зрозумів, було рецензовано останнього бетмена. Автор обережніше ти зіпсуєш собі карму.

    • Ти не читав огляд, чи не так?

      • NikSan

        Ти читав огляд, але не дивився на оцінку? Одноманітність це синонім усіх ігор про людину-кажана, в мене виникло справедливе питання – чому те що робить бетмена грою року, в очах автора, не рятує Максима від поганого підсумку… А взагалі моя тобі порада – мисли ширше, як відчуваєш у якомусь коментарі хоча б нотку сарказму не сприймай усе написане буквально.

        • І все ж ви не читали огляд.

          • NikSan

            Як скажете.

        • Oleh Kulikov

          “те що робить бетмена грою року, в очах автора”
          ———–
          Одне з двох:
          1. Ви точно не читали обох оглядів (та й про самі ігри маєте геть поверхневе уявлення)
          2. У вас клінічна дислексія.

          • NikSan

            Оуч… Це ж треба, Його Величність Великий Рецензіант зпустився з свого трону щоб відшмагати мене. Обережніше, як будеш залазити назад не перечепись через поріг своїх письменницьких амбіцій… Проте впадеш та не заб’єшься, він хоч і великий, але зроблений з нічого.

  • sixshooter

    Почекаю до розпродажу, може будуть давати гарну знижку. Зараз все рівно часу немає грати по-хардкору як то кажуть.

  • Тарас Гладун

    Огляд цікавий, але автор данної рецензії вже давно зіпсував собі карму, як про відьмака, про бетмена і тепер макс практично нічого як завжди не подобається все негативно, стандартно, мені цікаво які вам взагалі ігри подобаються? Щоб було щось позитивне, не мотлох чи зайве. Завжди є недоліки, але треба й позитивні сторони показувати, а не тільки негативні всі найновіші ігри для вас поганні, Для чого тоді нормальні оцінки ставити, якщо для вас гра має багацько недоліків? Пане Олеже не обіжайтесь це моя особиста думка-)

    • Прочитайте уважніше огляд. Олег ретельно проаналізував гру та пояснив кому вона сподобається і чим сами, а також кому вона не сподобається і чим саме. Гра вийшла не на широку аудиторію, а для обмеженого кола гравців. У статті це чудово аргументовано конкретними прикладами.

      • Тарас Гладун

        Олексо, я огляди завжди перечитаю, сам також пишу на різноманітні ігри, але ж сказав це лише моя думка=)

  • UterSC

    Чудово написано, як і все від Олега. Тут бачу огляд Відьмака згадали, так там теж все правильно написано. Відьмак це просто велика гра ніпрощо, а Макс велика гра про рутинні покатеньки. Дякую.

    • Тарас Гладун

      Друже просто ти не любитель значить таких ігор, от і все що так говориш.

      • UterSC

        А автор і немає бути любителем, написано якраз з позиції “поза межами піни з рота” до …………. *вставити любу гру

        • Тарас Гладун

          Мова йшла не про автора, а про тебе що ти так говориш що ігри не про що, я ж говорив що кожні ігри мають свої недоліки, але не до такої критичності як вважають

    • >Відьмак це просто велика гра ніпрощо,
      Прочитай книги Анджея Сапковського про Відьмака, тоді зрозумієш про що гра

      • UterSC

        Книги і їх кіно чи ігрове втілення – різні речі. От останній фільм про Макса, шедевральний атракціон з шедевральною візуалізацією. Гра на його фоні – рутинне “ніпрощо”.

        • я тебе не розумію. Що означає “гра ні про що” ?

        • Тарас Гладун

          Це шедевр який створюють раз на десятків років, тому реально почитай книги занурся у цей світ тоді можливо зрозумієш, а ображати чудову гру це не правильно багато хто буде зі мною згідний, не подобається то проходь мимо і все-)