Огляд This Is The Police

Свого часу Лукас Поуп своєю Papers, Please нічогенько порвав шаблони, побудувавши всю гру навколо чортівні під назвою бюрократія.  Маленька білоруська студія Weappy пішла ще далі — їхня This Is The Police присвячена корупції. І якщо у паспортному контролі Арстоцки минали дні рядової вошки кабінетної, то комісар поліції міста Фрібурґ має значно більше влади. А де влада, там зрештою будуть або великі гроші, або великі проблеми. Або все водночас.

Зустрічайте, Джек Бойд. Йому шістдесят. Він лисий, сидить на таблетках, їздить на драндулеті. Джекова дружина втекла, промінявши його на молоденького юриста з пружним прутнем. Через три місяці Джека “підуть” на пенсію. Все, що йому потрібно — сидіти собі тихенько, виконувати роботу і слухатися мера, щоби зводити кінці з кінцями після звільнення. Та Джека це не влаштовує — стариган хоче за 180 днів нашкребти собі півмільйона доларів (бо мільйон, як він сам каже, це занадто тиражно). Для цього йому доведеться зрадити давнім принципам і обмазатися лайном, якого він все життя цурався. Втім, стати поганцем — не така вже й велика проблема, якщо довкола тебе всі мудаки.

20160729134236_1

Відступник

Раз сидите у кріслі керманича правоохоронців, то рятувати Фрібурґ від злочинів та злочинців ви будете чужими руками. Кожного ранку Джек переглядає пачку газет, заводить свій ридван, їде на роботу, ставить собі платівку під настрій та розглядає макет міста. Щойно приходить звістка про злочин, слід швидко вирішити, скільки своїх відсилати на виклик? Кидати всіх чи ризикнути успіхом і зоставити когось про запас? А може, викликати спецпризначенців та й по всьому? Завдання швидко ускладнюються: поступово з’являються фальшиві тривоги, начебто несерйозні справи переростають у м’ясорубку, де без підкріплення ваших копів накриють брезентом. Але найцікавіше стає, коли справа обертається невеличким текстовим квестом, де лише один варіант дозволить піймати злочинця та обійтися без жертв. Тут уже доводиться однаково мізкувати і молитися, адже доступні варіанти часто туманні й невтямки, до чого призведе той чи інший вибір. Кмітливість знадобиться і під час розслідувань — хоча наші детективи самі збирають докази та свідчення, відновлювати ланцюжок подій доведеться саме гравцеві.

20160729141800_1

Інколи наших послуг потребують сильні міста цього: мерзотний мер, впливові мешканці міста та мафія. Тут і починаються клопоти, бо This Is The Police надзвичайно непрозора. Навіть у звичних викликах ми не отримуємо нічого, окрім фраз, впіймано зловмисника чи ні, і чи є постраждалі серед цивільних. Жодних тобі пост-арештних процедур (де начальник поліції безпосередньо задіяний), жодної можливості дізнатися, як успішні справи або скоєні злочини впливають на загальну криміногенну ситуацію в місті. Ти можеш десятки днів запобігати кожному злочинові, але варто пропустити бодай дві-три забаганки від мера (а він, скотиняка, часто дзвонить тоді, коли вільних офіцерів нема), як усе, “Мерія невдоволена ефективністю поліції”, вам зменшують бюджет і доводиться скорочувати штат. Де логіка? Хіба що This Is The Police так м’яко натякає, що всім плювати, як добре ти виконуєш свою роботу, головне — лизати правильні дупи.

Власне, перетворення у кентавра — основна змога для Джека нарощувати свій банківський рахунок. Цілуєш п’яти мерові — отримаєш і збільшення штату, і кращу зарплатню, і можливість викликати спецпідрозділ більше одного разу на день. Братаєшся з мафією — вони допоможуть перетворити конфіскат на гроші, швидко й дієво усунуть проблемних осіб та щедро платитимуть, якщо регулярно відправляти своїх людей на “непротокольні” виклики. А от мешканці міста можуть поліпшити як репутацію поліції, так і стан гаманця. Лише уважно читайте тексти прохань. Якось одна з поліціянток звільнилась, бо я через таку неуважність відправив її зніматись у соціальній рекламі в образі копа-збоченця. Іншого хлопчину втратив через те, що йому на такій халтурці в прямому сенсі запхали в труси річну зарплатню. Такі справи по-своєму цікаві, але погоріти на них можна добряче.

20160813043608_1

До того ж, у наш час, коли розробники всюди тицяють генерацію всього на світі, This Is The Police вражає неймовірною кількістю унікального вмісту. Кожен поліцай, зі своїм писком, іменем та додатковими характеристиками існує в єдиному екземплярі. Кожна справа стається у фіксований день та час і має неповторний текстовий супровід (що у свою чергу довзоляє без проблем переграти день, якщо щось пішло не так). А гра, на хвильку, триває понад два десятки годин!

АЄОА. Підлеглі поліцаї все одно залишаються не більше ніж мальованими личками з числовим параметром професіоналізму. Ручне створення кожного копа не обернулося створенням особистостей. Уся взаємодія зводиться до “похвалити/звільнити/перевести на іншу зміну/оголосити мертвим/замовчати смерть і забирати собі в кишеню його зарплатню”. Так само зі справами — хай текстівки стабільно класні, ігролад дуже швидко викликає позіхи. Та ж Papers, Please постійно тримала у напрузі й вимагала наших дій, розбавляючи сюжетними вставками. А от у This Is The Police навпаки — стежити за розвитком тутешньої історії в рази цікавіше, ніж у неї грати.

Старому тут не місце

Історія загалом чудова, хоча і вона інколи дає тріщини. Зокрема, на самісінькому початку з нами зв’язується ватажок мафії і робить пропозицію, від якої не можна відмовитися. Ні, чисто теоретично вам дають вибір, але він ні на що не впливає. Ви або добровільно лягаєте під каблук мафії, або після смерті колеги розуміє, що нема іншого вибору. Як, як Джек Бойд, який хрінадцять років демонстрував незламний характер і демонструє його впродовж усієї гри саме в цьому єдиному випадку стає бичкою? Тут шкодить саме наявність цього “примусового” варіанту №2, бо до добровільної співпраці зі злочинцями претензій нема — у Джека дійсно міг би спрацювати варіант “дістало бути хорошим”, та й розіграна ця опція дуже навіть органічно.

Інша непевна річ — це намагання гри торкатися провокативних тем. От саме що намагання. Скажімо, мер відразу просить вас звільнити всіх чорних копів, бо у місті здійнялася хвиля расизму. Потім наказує розігнати мирний протест феміністок/ЛГБТ-шників/чорних. О, невже скандали та інтриги? Та де там! Проста бінарка: проігноримо — мер буде невдоволеним, придушимо — відповідатимемо перед журналістами, ну і може звинуватимо якусь третю силу. Все. Довготривалих наслідків у сюжеті та впливу на моральний портрет Джека ці випадки, попри всю свою сміливість, не мають.

20160730214648_1

У всьому іншому ми отримали прекрасну драматичну історію. Ми потроху дізнаємося про особисті проблеми Джека, його залежності, клопоти з дружиною, дивні взаємини з тещею і колегами. Паралельно його життя ускладнюють інші люди — корумпований мер диктує свої вимоги, на обрії маячить таємничий революціонер місцевого розливу, а братання з босом мафії затьмарює поява нового бандформування у місті. З кожною новою заставкою гайки довкола Бойда затягують все міцніше і починаєш усерйоз перейматися історією чоловіка, який намагається не втратити себе і залишитися гідною людини поміж всіх оцих вилупків і мерзотників.


This Is The Police взагалі не потрібен її ігролад. У ній чимало краси: історія, заставки, Джек у виконанні Джона Сент-Джона (хто не в курсі, він же був голосом Дюка Нюкема), фантастичний підбір музики, де джаз сусідить з Бетховеном, звуки дощу, шарудіння шторок і пил, що літає у повітрі під час сюжетних сцен. Ось вони, цеглинки, які будують неймовірну нуарну атмосферу.

Але все це швидко посувається на задній план, звільняючи місце для “інтерактиву”: вчасного клацання по віконечках викликів. Одноманітного й нудного інтерактиву, який набридає буквально після першої з багатьох годин гри. This Is The Police могла би й бути коротшою — якби не затягнутість, можна було би ще так-сяк пропустити повз вуха і токенізм стосовно гострих соціальних питань, і відсутність реактивності з боку міста та підлеглих, і майже нульові наслідки наших рішень. А так… вибачайте.

Бідолаха Джек. Йому варто було відразу, у перший же день, самому звільнитися і звалити геть з Фрібурґа. Бо як не старайся, якщо довкола тебе лайно, залишитися чистим буде майже неможливо.

Підсумок


Вельми непогано

Варте уваги, якщо Ви:

  • граєте рідко й короткими сесіями
  • готові терпіти години однотипного ігроладу задля шматка крутої історії

Не варте уваги, якщо Ви:

  • толераст
  • сподівались на кримінальну драму

Приєднуйтесь! Ще більше коротких, але цікавих новин в нашій групі VK: vk.com/playua


Вам це може сподобатись

Приєднуйся до обговорення →
  • Михайло

    Жаль, що гра не реграбельна і кінцівка така собі.

  • antonik18

    Гра цікава, хоча й на любителя. А в огляді помилочки:
    “Через три місяці Джека “підуть” на пенсію.”

    “виконувати на роботу”

    • Oleh Kulikov

      Дякую, поправив друге.
      У першому реченні все гаразд)

      • antonik18

        Оперативно :)