Їжак Сонік 2 / Sonic the Hedgehog 2 (2022)

Але він перетвориться в зірку. Огляд фільму «Їжак Сонік 2»

Автор: Микола Єрьомін

Із певним запізненням, але «Їжак Сонік 2» нарешті дістався українських кінотеатрів. Йти на нього було трошки моторошно: у березні 2020 року перший «Сонік» був останнім фільмом, який я дивився в кіно перед тим як світ назавжди змінив COVID-19. Відтоді світ так і не повернувся до попереднього status quo, хоч роботу кінотеатрів вдалося поновити. Тому бачити другого «Соніка» було приємно, бо це практично такий же фільм як і перший: оптимістичний, трохи життєвий, трохи того (в хорошому сенсі). Є, звісно, певні відмінності, але головне, що якщо вам сподобався перший фільм, то другий скоріше за все «зайде» теж. Але є у фільму також теми та цікавинки яких не було у першому. Про них (і чому є сенс сходити на «Соніка 2» в кіно) мова піде далі.

Сценарій з підручних матеріалів

Кінцівка попереднього фільму залишала доктора Айво «Еґмена» Роботніка на планеті, де не було майже нічого крім грибів та каміння, а Соніка — повноправним членом родини Ваховські. У той час як Сонік намагається зрозуміти де його призначення у світі людей, вигнаний з цього світу Роботнік давно знає своє місце, але не може на нього повернутись вже 243 дні. Принаймні, до того як агрегат з підручних матеріалів дозволяє йому привернути увагу нового союзника. Втім, Сонік теж отримає несподівану підмогу

З підручних матеріалів подекуди складається і сам сценарій фільму. Скільки фільмів треба чи то процитувати, чи то скопіювати в одному, щоб перейти з категорії «плагіат» в категорію «майже Тарантіно»? Це риторичне питання, бо я благополучно збився в підрахунках і просто записав «Їжака Соніка 2» в другу категорію авансом вже на перших 20 хвилинах. Йому вдається бозна скільки фільмів перетворити на один цілісний, який робить цей вінегрет чимось принципово новим, як наприклад «Людина, що біжить» (The Running Man). Процес виловлювання шматків інших  стрічок у цьому випадку перетворюється з пошуку доказів на оцінку красивої шахової партії. Другий «Сонік» починається з алюзій на «Вигнанця» (Cast Away) з Томом Генксом та сцени погоні скопійованої практично один-в-один з початкової у фільмі «Нова людина-павук 2» (The Amazing SpiderMan 2), а під кінець кількість таких натхнень з інших фільмів у «Їжаку Соніку 2» починає приблизно дорівнювати кількості кілець, які потрібно зібрати у середньостатистичному рівні ігор про Соніка. «Термінатор» (The Terminator), «Шпигуни як ми» (Spies Like Us), «Повсталий з пекла 2» (Hellraiser: Hellbound; так я серйозно), «Сам удома» (Home Alone), «Бетмен і Робін» (Batman & Robin), «Супермен повертається» (Superman Returns), «Люди в чорному 3» (Men in Black 3), «Доктор Стрейндж» (Doctor Strange), «Скло» (Glass)… На тлі такої всебічної обізнаності сценаристів, такі банальні вже речі як відсилки на «Вихідний день Ферріса Б’юллера» (Ferris Buellers Day Off) та «Ризикований бізнес» (Risky Business) виглядають досить буденно (але присутніми є теж).

Значно більше, ніж змога сценаристів засунути в цей фільм усе що вони (і я) дивились за останні кілька років, вражає той факт, наскільки вони змогли засунути туди ж шматків саме з відеоігор про Соніка, які диктують як фабулу так і деталі. Здається, навіть найменш відома гра серії отримала тут хоча б невеличку великодку, як наприклад Dr. Robotnik’s Mean Bean Machine. Це однозначна ескалація використання оригінального матеріалу порівняно з першим фільмом (в якому його теж було не так вже й мало).

Ще одного компліменту сценаристи заслуговують за сіквельність в хорошому сенсі цього слова. Цей фільм розуміє, що він є продовженням, не цурається порядкового номеру (що зараз часто є рідкістю) і намагається зробити щось з логічними дірами та підвішеними сюжетними лініями, які залишили висіти після оригіналу. Звісно ж, подекуди вішає нові, не без того. Проте мало який фільм зараз можна дивитись геть не здогадуючись, що станеться в наступній сцені і «Соніку 2» це якимсь чином дійсно вдається. Серед таких несподіванок — моменти явно натхненні реальним життям. Якщо не знати, що в місті Сієтл, що у штаті Вашинґтон, донедавна оперувала найбільш ефективна і ефектна група так званих RLSH (тобто реальних супергероїв, які дійсно патрулюють вулиці в костюмах та намагаються робити все задля поліпшення ситуації у своїй місцевості), то фейл Соніка це просто його особистий фейл. Якщо ж знати, то він сприймається певною мірою як коментар на досить несподівану тему. І, що для Соніка характерно, це не злий коментар, а обнадійливий. Так, виходить не все, але напрямок вже правильний. Кому як не творцям кіношного «Соніка» знати що окремі помилки є сенс виправляти?..

Сімейне кіно про стосунки між людьми і іншими двоногими

Окремий плюс другого «Соніка» — використання людських персонажів. Якщо другорядні ролі та люди-компаньйони у виконанні Джеймса Марсдена та Тіки Самптер сприймалися в першому фільмі чимось дивним для цього сюжету, то в другому фільмі була проведена дійсно суттєва робота над помилками. З людини двох сцен і однієї реакції, Рейчел, у виконанні Наташі Ротвелл, стає людиною, яку можна зрозуміти і в якій з легкістю упізнається хтось знайомий. Приблизно те саме можна сказати про переважну більшість персонажів та ситуацій в яких вони опиняються, хоч живих, хоч анімованих.

Якщо у першому фільмі Роботнік у виконанні Джима Керрі перетягував на себе ковдру буквально з усіх окрім, можливо, самого Соніка, то тут він… Все ще робить це, але вже не так часто. Що ж до вірного асистента містера Стоуна (чудовий в цій ролі Лі Мадждуб), вчасно помічена ще у першому фільмі хімія між цими двома персонажами тут вже перетворюється у свою сюжетну лінію. Роботнік часто робить вигляд, що ніхто і ніщо не викликає у нього почуттів, але між ним і Стоуном дісно є взаємна повага… І щось більше. В деталях це ніхто в фільмі не розписує, тож і я не буду.

А от що можна розписати, то це меседжі фільму щодо сімейних цінностей, дружби та інших хороших речей, що вони стосуються соціалізації людей та інших (за виразом Роботніка) «плюс-мінус двоногих». Фільм підіймає важливі питання і робить він це іноді так, що згадується, прости Господи, новорічний мюзикл «За двома зайцями» 2004 року (я чесно не можу сказати позитивне це порівняння чи як завжди). Та вже те, що він встигає їх підіймати у фільмі, який за всіма правилами gotta go fast, якщо не вражає, то занотовано як невеличкий успіх. Рефлексія над травмами, співіснування з численними родичами, питання довіри і віри у себе… Хто б міг подумати що все це можна (і треба!) засунути у продовження фільму про синього їжака, який швидко бігає. Якимсь чудом фільму вдається уникнути розповсюдженої проблеми сіквелів – відмотування ставок та розвитку персонажів на абсолютно той самий рівень, щоб їм було що робити. На відміну від Пітера Паркера у виконанні Тома Голланда, Сонік Бена Шварца засвоїв-таки уроки першого фільму і тепер вирішує геть інші проблеми. Ба більше: допомагає іншим персонажам у цьому напрямку.

Приємно слухати і приємно дивитись

Ще один аспект фільму який можна виділити окремо — саундтрек. І якщо Том Холкенборґ (він же Junkie XL) просто написав гарне фонове супроводження, то підбір пісень у фільмі це приємний мікс з ностальгії за 1990-ми та… Чогось дивного. Танцювальний батл у Північному Сибіру (який жоден раз за фільм не назвали росією і взагалі намагалися зобразити чимось окремим, за що творцям фільму окремий плюс), звісно, міг би бути під щось більш «драйвове», ніж «Uptown Funk», тому що після культового ямайського репера Іні Камозе та «This is How We Do It» Монтелла Джордана очікуєш як мінімум «I’m Blue» від Eiffel 65 (так, мені занадто багато років для цього фільму). Але частково це компенсує той факт, що один з грандіозних виходів в люди Роботніка відбувається взагалі під гурт Pantera, почути який у цьому фільмі це ще один несподіваний поворот, передбачити який я не міг. А от «Tricky» реперів Run-D.M.C. в цьому аспекті і подібній сцені вже був у других «Черепахах-ніндзя» 2016 року.

Поки що дилогії про Соніка на подив можна навіть не робити знижку на те, що це фільми для дітей (хоча будемо чесними, якщо вже виникає бажання зробити таку знижку, щось пішло дуже не так). Навіть якщо ви будете єдиним дорослим в залі (співчуваю з власного досвіду), ви не відчуватимете себе ніби аніматор у дитсадочку (окрім, можливо, безкінечних трейлерів мультиків перед сеансом). І фільм, що гарно, теж не буде робити знижку на те, що він «дитячий». Оператор Брендон Трост не цурається тіней, контрасту та нічних сцен і той факт, що він багато співпрацював, наприклад, з Робом Зомбі і знімав фільми жахів та кліпи на рок-музику мене не сильно дивує. Але комедії він багато знімав теж і така різнорідна фільмографія однозначно робить цей фільм трохи інакшим щодо візуалу і далеко не в поганому сенсі.

Звісно що істотний, дуже істотний відсоток цього фільму залежав не стільки від оператора та монтажера, скільки від візуальних ефектів та анімації. Можливо, найбільш позитивний аспект обох фільмів, який якось оминув мої думки першого разу це те, що камера не намагається сором’язливо приховати CGI, а монтаж нарізати його з такою швидкістю, щоб очі не встигали розгледіти що домальовано (бо з лобу гледіти невдобно). Цього разу, принаймні, нікого не довелося перемальовувати, але очевидно, що аніматори все одно зробили багато зусиль, щоб модельки  сприймалися живими істотами. І справді, при тому що цілих три центральних персонажі фільму не були присутні на знімальному майданчику, забути про це в певні моменти на дивовижу легко.

Загалом «на дивовижу легко» описує більшу частину фільму і це враження з точки зору виробництва точно буде оманливим. Робити другого «Соніка» явно було не легко, починаючи з того що у титрах фільму вказана вражаюча кількість людей, які слідкували за ситуацією з COVID-19 на знімальному майданчику (найбільша, що я бачив в титрах до цього моменту) і закінчуючи тим, що до нас фільм прийшов із запізненням. Коли вже на те пішло, слід похвалити український дубляж. Павло Скороходько продовжує бути вправним їжаком, Павлу Костіцину майже вдається зростись з Джимом Керрі у ролі Роботніка, а десь на теренах другорядних ролей (що особливо приємно для PlayUA) можна почути Майю Ведернікову.

Замість висновку

В принципі, основне тло огляду вже більш-менш пройшлося по всьому хорошому, що є у фільмі, тож виникає резонне питання: невже фільм ідеальний? Аж ніяк. Натягування сови на глобус (іноді буквально, коли я вже чомусь згадав саме цей вираз) тут присутнє і, хоч крінжу стало значно менше ніж у першому фільмі, він тут є теж. Обов’язкова міжтитрова сцена додає трішки інтриги, хоча для тих хто не знайомий з лором ігор про Соніка це буде «сюрпрайз» на рівні тієї ж Рейчел і її зрозумілого зойку: «Боже, їх тепер вдвічі більше».

Загалом «Їжак Сонік 2» це незаземлена супегероїка, яка своєю наївністю та відданістю першоджерелу підкупає настільки, що в голові грає «Green Hill Zone» і хочеться пере- або пройти щось з ігор про Соніка. В цьому плані тандем Paramount і Sega та режисер Джефф Фаулер вже вдруге зробив щось дуже правильно і результати не забарилися: касові збори та відгуки однозначно дають «зелене світло» третьому «Соніку». І це є добре.

Але найбільш цікаво в цьому аспекті було вдруге побачити заставку-айдент Sega на великому екрані і бачити скільки ще всього Sega може (і скоріше за все буде) адаптувати, базуючись на цих попередніх успіхах. Сам сюрреалістичний факт, що Кір’ю Казумі технічно є в двох фільмах про Соніка у кадрах цієї заставки чомусь дає мені надію, що «Соніки» можуть почати один з найбільш дивних об’єднаних всесвітів. Що їм вже вдалося, то це однозначно зламати «video game curse», тепер вже остаточно. Якщо окремі фільми по відеоіграм донедавна були успішними та/або гарними, як правило за це відігравалися кволі продовження. «Сонік 2» не хапає з неба зірок, проте йому це й не потрібно. Недарма навіть зірки на логотипі Paramount вже другий фільм підряд замінені на ті самі золоті кільця до яких, принаймні, завжди є якийсь спосіб дострибнути.

А тепер всі разом:

Останні огляди

Огляд Predator Triton 500 SE (PT516-52s) — преміальний ігровий ноутбук 2022 року

Автор: PlayUA

predator triton 500se (4)

Огляд Acer Aspire 7 (A715-51G) — помічник в роботі та розвагах з Intel 12-покоління та NVIDIA RTX 3050 на борту

Автор: PlayUA

Acer Aspire 7

Місяць палкого ґрайнду. Огляд FIFA 23

75

Автор: Володимир Вітовський

FIFA 23

Майкл Маєрс уже не той. Огляд фільму «Гелловін. Кінець»

Автор: PlayUA

Гелловін. Кінець

Пророчі VR-жахи 30 років потому. Огляд фільму «Газонокосар»

Автор: Микола Єрьомін

The Lawnmower Man

Щорічна доза. Огляд кампанії Call of Duty: Modern Warfare II (2022)

Автор: Володимир Вітовський

Call of Duty: Modern Warfare II

ОРА-ОРА-ОРА-ОРА-ОРА! — Огляд JoJo’s Bizarre Adventure: All-Star Battle R

73

Автор: Лук'янчук Орест

Jojo

Культове поєднання — Огляд Cult of the Lamb

80

Автор: Владислав Папідоха

Cult of the Lamb

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: