Що ви знаєте про легенди? Можливо, спершу на думку спадуть історії про незборимих лицарів, які, всупереч можливостям людського тіла, перемагали цілі натовпи ворогів, але не переживали нещасливого кохання. Звісно, легенди бувають різні, але майже у всіх випадках це яскраві історії, які, попри свою недостовірність, так приємно слухати людям з розвиненою уявою. Але інколи в легендах криється цілий світ. І сьогодні його назва — Legends of Eisenwald.
«Легенди Айзенвальду» — другий проект білоруської інді-студії Aterdux Entertainment, яка налічує всього сім розробників. Це проект-довгобуд (розробка почалася у 2010 році) від великих фанатів доброякісних рольових і стратегічних ігор. Самі розробники обізвали його „симулятором мандрівного лицаря“. Інакше кажучи, «Легенди Айзенвальду» — це така собі King’s Bounty + Mount & Blade.
Події гри розгортаються у середньовічній Німеччині в князівстві Айзенвальд, де тутешній люд вірив у легенди і надприродне не менше, ніж історичним фактам. Десятифутові велетні, що бродять лісами та повсталі з могил мерці, що блукають полями наводили жах на простих людей.
Проте фентезі у грі доволі умовне: тут ви не побачите гномів, орків і драконів. Тутешній світ значно ближчий до справжнього середньовіччя, де головна боротьба точиться між спраглими до влади людей та їхніми пристрастями. І все ж тут можна зустріти відьом, не повсталих мерців та упирів. Що тішить, усі втілені в реальність вигадки створені в акуратно дотриманих рамках середньовічних європейських марновірств, які справді мали місце в історії.
А й справді, невже є щось дивне у тому, що молитва зміцнює воїна перед атакою, що заговори та закляття, накладені містиком, наводять на ворога страх, зменшуючи його боєздатність. Словом, ця сторона «Легенд» чудово вписується в середньовічну атмосферу. Як і зрештою все, що зробили розробники.
У цю приємну атмосферу, відому з переказів про короля Артура, занурюєшся, щойно зайдеш у меню. Музичний та звуковий супровід «Легенди Айзенвальду» не дозволить забути, де ти, навіть якщо не дивитись на монітор.
Ще більше на атмосферу гри працюють тексти та діалоги — найсильніша складова гри. Подорожуючи землями Айзенвальду, слід приготуватись до частого і вдумливого читання. У цьому плані гра не пробачає лінивих гравців, адже за відсутності бажання читати і пізнавати, вам остогидне цей світ. До того ж репліки персонажів та тексти легенд написані притаманною для тих часів мовою, що більше нагадує театральну.
Хоч сама гра дуже проста в опануванні, ніхто не тицятиме вам пальцем на місце, куди слід дістатись. Щоб дізнатись, де воно, будьте ласкаві вивідати це, уважно слухаючи місцевих завсідників таверн. А якщо пощастить, то вам розкажуть розкішну легенду про однорукого підкорювача вершин, яку винесуть на окремий екран, а на тлі поставлять чудовий арт. У місцевих харчівнях можна знайти також натрапити на квест, на якому можна непогано розжитися.
Переміщення по ігровому світі відбувається в режимі реального часу з можливістю зупинити час. Наш єдиний герой зі своїм загоном подорожує по великій території, де вирує життя і всі ходять у своїх справах. Ніхто не забороняє завітати в місцеві поселення або ринок, аби придбати/продати боєприпаси чи інший вміст інвертаря, та навіть найняти кілька перекупних мечів, які за гроші допоможуть під час сутички. А можна навідатись до церкви і відновити там здоров’я своєї команди.
Бойова система виконана в тактичній покроковій механіці на полі з шестикутниками, яка дуже б нагадувала братів по жанру, якби не одне але: ваші підопічні вояки зобов’язані зробити якусь дію. Пропускати хід не можна. Не можна відстояти в оборонній стійці. Не можна просто відійти у порожню точку і вичекати слушний для удару момент. Або ти атакуєш, або використовуєш певне вміння, або набираєшся сил для ще потужнішого вчинку у наступному ході. Такий погляд на поведінку спершу незвичний, але опанувавши це, виникає задоволення від процесу.
Бойові вміння персонажів залежать від їхнього прокачування та амуніції. Здебільшого члени загону володіють унікальним ім’ям і розгалуженим деревом росту. Очки досвіду набираються повільно, тому особливо важко дається смерть прокачаного героя. До слова, вона настає після трьох падінь на полі бою. Перші два рахуються за важкі рани, які можна вилікувати.
Нелінійність сюжету — ще один плюс гри. Малою кров’ю сумління гравця не обійдеться, адже частенько доводиться обирати на чий бік стати. При цьому вибір цей дається нелегко, бо інколи межа між чорним та білим стерта. Наприклад, на початку гри ваші васали пересварилися між собою. Примирити усіх не вдасться — доведеться вбити щонайменше двох із них. Кого? Обирати вам.
Одним із мінусів гри є технічна складова. Графіка та анімація гравців на дуже вже посередньому рівні. Часом моделі персонажів повторюються, а іноді гра поводиться невідповідно до того, що ти в неї вимагаєш через інтерфейс.
Але всі недоліки можна пробачити маленькій білоруській команді розробників. Вони створили гру з насправді приємною атмосферою. Гру, в якій хочеться багато читати, вникати та дізнаватись. Гру, подібну до пригодницьких книжок, яка полонить уяву та залишає по собі хороше враження.