Витяг зі справи Woolfe – The Red Hood Diaries. Пацієнт називає себе Червоною Шапочкою, справжнє ім’я залишається з’ясувати. Спостерігається легка форма деперсоніфікації, манія переслідування, сплески невмотивованої жорстокості, гіпертрофоване почуття справедливості. Усе вказує на жахливу трагедію у дитинстві, яка завдала непоправної шкоди психіці дівчини. Маючи хист до малювання, вона змальовує себе у фантастичних декораціях. Долучаю деякі з цих малюнків до справи.
– Хочете про це поговорити?
– Мабуть так …
– Як давно ви зрозуміли, що жадаєте помсти?
– Не пам’ятаю точно… Таке враження, що ми росли разом — я і моє бажання помститися. Чим старшою я ставала, тим сильніше воно розгоралося, випалюючи все зісередини, займаючи всі мої думки, змушуючи день у день ненавидіти його все сильніше.
– Бі Бі Вульфа?
– Саме так! Якби я тільки знала, що в той день, коли вирушу відвідати хвору бабусю з кошиком пиріжків, бачу маму востаннє. Саме в той день вона подарувала мені цей плащ червоного кольору, з яким я не розлучаюся донині. Якби могла уявити собі, що більше ніколи не побачу батька…
– Я, здається, чув цю історію. Ваш батько — геніальний інженер, він працював на містера Вульфа у «Вульф Індастріз» і з ним стався нещасний випадок.
– Це офіційна версія, але я ні секунди не вірила в це! Ті записи, що я знайшла в місті, в його майстерні тільки підтвердили мої підозри. До цього виразно причетний Бі Бі Вульф! І я більше не могла миритися з його безкарністю.
– Але як ви, тендітна блондинка з таким чарівним поглядом і оксамитовим голосом, збиралися йому помститися?
– Оооо, я готувалася до цього з дитинства. У бабусиному будиночку в лісі, де я росла, було не сильно багато розваг для маленької дівчинки. Я присвятила весь свій час тренуванням. Не було такої перешкоди, яку я не могла б здолати — чи то широка прірва, чи високе дерево або стрімка скеля. Якось знайомий дроворуб залишив у нас сокиру, і тільки-но я доторкнулася до неї, як відразу зрозуміла, на скільки це сильна і ефективна зброя. З нею я завжди почувалася в безпеці. Вона і стала моїм знаряддям помсти.
– Паркур і сокира… Не зовсім в’яжеться з вашим образом. Більше підходить для якоїсь особливої інтерпретації асасина.
– Це ще не все. Бабуся володіла магією, вона навчила мене деяких заклинань, які урізноманітнили мої навички володіння сокирою. До лиходія Вульфа мені довелося пробиратися через місто, що кишить його механічними солдатами, підземні каналізаційні споруди з величезними щурами, зруйнований ліс із монстрами-комахами.
Але моя сокира запросто розправлявся з усіма ворогами. Мені вистачало кількох нехитрих ударів або одного кидка, щоби здолати будь-яку кількість нападників. А в поєднанні з магією це давалося зовсім просто. А іноді навіть просто виходило пробігти або прокрастися потайки.
І хоч на кожному розі мене чатувала небезпека, я все ж встигала захопитися красою, що мене оточувала. Я давно не вибиралася з лісу, і це порожнє напівзруйноване місто, моторошна підземка, присмертний ліс — вони здавалися мені чудовими! Ці соковиті кольори, ці краєвиди! Здається, я чула прекрасну музику у себе в голові. Вона створювала атмосферу справжньої, хоч і доволі похмурої казки.
– Дивне сприйняття! Але невже все було так просто?
– Ох, якби… На шляху мені зустрівся ще один негідник — Щуролов, який неабияк забрав у мене часу. Ви чули, що в Ульріке пропадають маленькі дівчатка? Так от я з’ясувала, що цей повелитель щурів зі сопілкою і є той самий викрадач! Я, звісно, здолала його. Але це було непросто. І якщо дорога до нього представляла собою відносно простеньку пробіжку з подоланням пасток, ровів, стічних вод і потічків простими або подвійними стрибками, а місцями з перекатами …
– Струмочки?
– Так… Я шалено боюся води. Слід мені тільки ступити в неї, я відразу ж втрачаю контроль і впадаю в паніку. За таких обставин це смертельно небезпечно.
– Трохи дивно, але ми розберемося із цим пізніше. Ви казали, що вам доводилося тільки стрибати і …
– Іноді треба було попрацювати над нехитрими механізмами — нічого складного, було навіть нудно. Так ось. Якщо дорога і була простою і нуднуватою, то кожна зустріч зі Щуроловом перетворювалася на болісну й виснажливу битву з мільйоном однакових дій! Іноді я навіть забувала, куди йду. Це неймовірно дратувало!
– Але з містером Вульфом усе було не так?
– Дорогою до нього мені довелося помучитися в тому лісі. Ви навіть уявити собі не можете, як це важко — пробиратися по летючими шматочках лісу в тривимірному просторі з різними пастками, прораховувати до міліметра кожен свій рух. Адже лиш ти помилишся або не помітиш якусь деталь, то можеш померти! Навіть мій холодний розум затьмарився того дня. Я вже була втратила всяку надію, але все ж мені вдалося дістатися до Вульфа!
– І ви… вбили його?
– Не сама. Мені допомогла моя бабуся. Але вона поплатилася за це життям…
– Співчуваю.
– Тепер я залишилася зовсім сама. Але перед смертю вона встигла відкрити мені таємницю. Таємницю про моє призначення.
– І що ж це за призначення?
– Знаєте, лікарю, про це я б воліла поговорити на наступному сеансі…
Ми проведемо з пацієнткою ще кілька сеансів і якщо не буде виявлено зрушень, застосовуватимемо шокову терапію. У справі Woolfe – The Red Hood Diaries ще чимало білих плям і хто, як не єдиний свідок усіх тих жахіть, заповнить їх своїми відвертими зізнаннями? Цікаво, що Червона Шапочка сильно нагадує Алісу, іншу нашу пацієнтку з подібними розладами психіки.