Кожне рішення має свої наслідки, важкість яких залежить від зробленого вибору. Та, як подачі в тенісі, кожне наступне рішення буде складнішим за попереднє, щораз випробовуючи твою межу. Й ось відповідь на питання «Якої сили подачу ви здатні прийняти?» намагаються знайти герої фільму «Суперники».
Фільм «Суперники» — це не тільки і не стільки сцена із Зендеєю, Майком та Джошем. Він має кілька поверхів, наповнених під зав’язку історіями, інтригами та рішеннями, з яких складається доля головних героїв. І почнемо ми з самого верху, бо так вирішив режисер фільму Лука Ґуаданьїно.
Історія розгортається у 2019 році, коли тенісист світового рівня, Арт Дональдсон (Майк Файст), опиняється в пастці власної непевності. Щоби побороти цю проблему, тренер Артура та його дружина Таші (Зендея) записує того взяти участь у Challenger — турнірі для початківців та спортсменів другого дивізіону.
Безпрограшний план, подумаєте ви. Тільки от стало відомо, що у цьому ж турнірі візьме участь Патрік Цвейг (Джош О’Коннор) — колишній хлопець Таші та, за сумісництвом, колишній найкращий друг Артура.
Фільм крутиться довкола фінального протистояння колись двох найкращих друзів. Та загалом його поділено на низку уривків, що заповнюватимуть історію деталями, відкриваючи нам нові шари конфлікту.
В цих уривках ми дізнаємося, як Таші та Патрік почали зустрічатися. Нам розповідають які події призвели до травми Таші. Чому вона стала тренером Артура та одружилася з ним.
Пояснювати і показувати є що, бо історія цих трьох ще той клубок ниток. Він обліплений такою кількістю інтриг, поворотів та рішень, що починає здаватися, мовби у фільму не дві години хронометражу, а куди більше.
Вся ця історія приправлена прекрасно підібраним музичним супроводом. Хай то легкі мотиви на фортепіано чи доволі агресивні композиції різних стилів — усе підкреслює той чи інший момент, або підсилює його. Нічого зайвого.
Про картинку багато говорити не вийде. Кольори не вибиваються з палітри, образи підбираються вдало на будь-якому відрізку фільму. І моя повага тому, як команді вдалося показати тенісні матчі. Тут також варто сказати, що актори впоралися з роботою на корті, відіграючи професійних спортсменів якнайкраще.
Хотілося написати, як і поза ним. Проте тут варто дещо уточнити: робота Майка та Джоша справді хороша і коли вони працюють в парі зачепитися за щось не вдається. Однак, коли в кадрі з’являється Зендея — хлопці стають масовкою.
У сценах віч-на-віч, жоден з акторів не зміг дотягнутися до актриси, вона буквально давить своєю майстерністю. Це опера, в якій Зендея примадонна, а всі решта просто допоміжний персонал.
До речі, про це не забули пожартувати у фільмі. Окрім ось того діалогу із трейлеру, що взяли із Зоряних війн, трошки банально обіграли приналежність актриси до іншої франшизи, проте посмішки вам не уникнути. Але і це ще не все. Мабуть, режисер фільму фанат роботи Крістофера Нолана та його «Темного лицаря», бо в одній сцені дуже і дуже красиво використаний момент з аплодисментами Гіта Леджера.
Усі ці прийоми, подорожі перепитіями міжособистісної історії трійки підвели нас до фіналу фільму, розпаливши інтерес до межі. І Бог свідок, це один з тих небагатьох разів за мою «кар’єру» кіномана, коли я не зміг зрозуміти чим він завершиться.
Кілька останніх хвилин напруга у фільмі зростає в геометричній прогресії. Кульмінацією став момент, в якому змішалося все: спортивний азарт, кохання та зрада у чистому вигляді. Все це гримуча комбінація, від якої можна зламатися. На екрані ж показали те, якої сили подачу можна витримати.
«Суперники» — це спортивна мелодрама, яка виходить далеко за межі спорту. Погляди на життя, рішення, що приймаються у ньому та наслідки останніх, з якими кожен бореться по-своєму.
Скажу вам відверто, цей фільм куди важча подача, ніж може здатися на перший погляд. Та якщо не спробувати прийняти її, то звідки знати на що ви здатні?