“Раніше трава була зеленішою, борщ – смачнішим, а ігри – іншими” – часто кажуть ґеймери зі стажем. Колись ігри були зовсім не такими, як тепер. А от що в інустрії дотепер збереглося з тих давніх часів, то це підла схильність розробників обіцяти більше, аніж можуть (чи планують) втілити. Саме така історія трапилася з грою Fable десять років тому.
І ось, настав той заповітний день, 14 вересня 2004 року, коли гравці повстановлювали Fable на свої комп’ютери і почали досліджувати світ Альбіону. І в більшості з них одразу виникло закономірне запитання: де обіцяна мені крутість? Та як не шукали, її в грі не знаходили. Свої обіцянки пан Муліньє втілив у спосіб, який прийшовся гравцям не до смаку. Персонаж гравця дійсно зростав мірою розвитку сюжету, але відбувалося це поетапно і «за кадром». Ось ми почали нову гру, пройшли вступ, нам показали ролик, і бац! Минуло десять років. Світ гри так само ріс і змінювався у момент переходу сюжету з одного розділу в другий. Так замість неймовірно крутої гри з елементами, які ще ніхто ніколи не втілював, ґеймери отримали… а що ж вони, власне, отримали? Якою була Fable?
А була вона грою вельми непоганою. Сюжет розповідав нам про долю хлопчика, який у юному віці втратив родину. Через збіг обставин йому вдалося потрапити до Гільдії Героїв – такого собі навчального закладу. Річ в тім, що у світі Альбіону «герой» – це не покликання. Це професія. Опанувавши основи бою, магії та стрільби з лука, наш герой став випускником Гільдії Героїв і вирушив на пошуки відповідей на запитання про своє минуле.
Тут вже гра відкривала перед гравцем ворота до свого коридорно-розгалуженого світу і давала копняка під зад. Податися можна було майже куди-завгодно, виконувати квести, шукати слави, скарбів, або просто милуватися краєвидами. Гільдія періодично підкидувала героєві квести, ведучи лінійними рейками сюжету. Із цікавих елементів ігроладу Fable варто зазначити неабиякий (мірками 2004 року) рівень персоніфікації героя. Персонаж гравця змінювався відповідно до вчинків. У злого протагоніста з часом виростали ріжки, а очі ставали чорними й злими. Добрий герой у свою чергу мав очі блакитні й добрі, а над його головою з’являвся німб. Від пошкоджень у сутичках на тілі персонажа з’являлися шрами, які залишалися з ним на все життя, прокачування сили й витривалості змінювало статуру героя, тощо.
Ігровий світ, як вже зазначалося, був коридорним, але розгалуженим. В ньому було чим зайнятися і на що подивитися. Чимало побічних розваг дозволяли не нудьгувати, граючи у Fable. До того ж, гра була дуже, так би мовити, інтерактивною. Ніпи у різний спосіб реагували на чималий арсенал дій та емоцій гравця. Як у якійсь ММО, у Fable можна було помахати рукою якомусь ніпу, станцювати гопака, або навіть напукати посеред корчми. Одною з перших у своєму жарні, Fable дозволяла героєві одружитися й оселитися з дамою серця у придбаному будинку. Таких от дрібних елементів, що робили світ гри цікавим і захопливим, було достобіса.
Загалом Fable була вельми і вельми непоганою ролівкою, що могла похизуватися цікавим сюжетом, привабливим дизайном світу й непоганим гумором. Її єдиним реальним мінусом було те, що передрелізні обіцянки розробників спонукали мріяти про набагато більше.
Кому потрібне таке «перевидання»? Видавцеві, перш за все. Для Microsoft Fable Anniversary – це чудовий спосіб заробити додаткових грошенят на порожньому місці. Купувати це недовидання за повну ціну я не раджу. Краще завантажте оригінальну гру – вона виглядає вельми добре для свого віку, і грається так само цікаво. Та якщо ви не можете змусити себе терпіти графіку десятилітньої давнини, то перевидання – це непогана можливість ознайомитися із цією чудовою ролівкою.
