За Імперато… Стривайте, що? Де космодесантники, Боги Хаосу та ЕКСТРЕМІНАТУС? Це ж Ваха?
Саме так, події Warhammer: End Times – Vermintide відбуваються не у Warhammer 40 000, а у його менш популярному пращурі Fantasy Battles. Тому спейс-маринів, некронів та ельдарів ви тут не зустрінете. Лише класична магія та скейвени. Багато скейвенів!
Warhammer: End Times – Vermintide – шутер від першої особи, з елементами слешера, рольової гри та можливістю кооперативного проходження. З перших хвилин в очі кидається схожість із Left 4 Dead – похмура атмосфера, механіка „ріж-стріляй“, та однотипні вороги — тут вам і жокей, і танк, і мисливець, просто замість зомбі — щуролюди.
Утім, безпосередньо бій в Vermintide набагато цікавіший — сильний та слабкий удари двома видами зброї у поєднанні з блоками та ухиляннями роблять винищення безкінечних орд ворогів одночасно видовищними, цікавими та тактично складними.
У нас на вибір — п’ять героїв, одночасно з яких у бій можуть рушити лиш чотири. В ідеалі — це чотири реальні гравці. Якщо ж у вас немає стільки друзів, то можна замінити їх ботами, або компенсувати нестачу випадковими людьми з мережі. Штучний інтелект ботів зірок з неба не хапає. Вони можуть хіба спину прикрити, чи удар на себе прийняти. Як і обіцяли розробники, кожен герой має унікальні та незамінні здібності — лучниця може підтримати здалеку, випускаючи шквал стріл; мисливець на відьом прострелить з пістоля броню скейвенів-піхотинців; а відьма АoЕ-шить вогнем, підпалюючи все довкола і себе в тому числі.
На жаль гра вимагає „рашити“. Перебити всіх щурів на локації неможливо. І чим довше ви на ній залишаєтесь, тим більше і більше ворогів наступає, а здоров’я далеко не безкінечне. Утім, на локаціях і робити особливо нічого — зі схованих предметів тут лише кілька потаємних фоліантів, котрі і прочитати не можна. Завдання одноманітні — протриматись на локації до рятнуку, перенести бочки з точки А в точку „Вибух“, чи захистити прапорці.
Vermintide вимагає злагоджених дій усіх гравців — поодинці ви дійдете рівно до першої зграї щурів, адже подужати навіть тузінь скейвенів самому — справа не з легких. Саме тут і випливає перший мінус гри — складність зовсім не збалансована. Навіть на найнижчому рівні ворогів забагато, вони надто сильні, а від спеціальних противників, котрі знерухомлюють гравця, самому ніяк не відбитись. Це піднімає планку входження в гру, і відсіює „тільки- сюжетників“ та тих, у кого немає друзів.
До речі, про сюжет: це другий мінус. Він начебто є, але мало того, що занадто сумбурний, так ще й подається виключно через діалоги одночасно з ігроладом (привіт, субтитри ГТА 5 під час кермування). У нас на вибір п’ять персонажів, кожен зі своєю якою-не-якою історією, котрі мусять відбити навалу щуролюдів на місто Юбершрайк. От і все.
Творці з Fatshark також зробили доволі непогану систему багажу. Після кожного рівня ми кидаємо кубики (якість яких залежить від рівня складності та знайдених на мапі секретних фоліантів), і чим краща комбінація випадає, тим рідкісніший предмет отримуємо. Серед предметів може бути зброя, посортована за класами персонажів: меч — лицарю, лук — ельфійці, сокира — гному тощо; може бути амулет, що дає приріст до показників; або ж декоративний головний убір. Згодом у кузні ці предмети можна розбирати на матеріали, покращувати чи сплавляти декілька гірших в один кращий.
Незрозуміло, чому при не найсоковитішій графіці за сучасними мірками, гра жере стільки ресурсів. За відсутності обмеження кадрів за секунду, лічильник таких навряд чи підніметься вище тридцяти, коли з-за рогу на вас вискочить півсотні щурів. Над оптимізацією ще треба працювати і працювати, адже візуально різниці між високими налаштуваннями і низькими майже не помітно, через що власники слабких комп’ютерів у прольоті. Утім, як завжди.
Warhammer: End Times – Vermintide – гра на кілька вечорів. І за цей час ви якраз встигнете її пройти, щойно вона почне набридати.