Thronebreaker: The Witcher Tales

Огляд Thronebreaker: The Witcher Tales

Автор: Владислав Папідоха @vpapidokha

Ще в далекому 1986 році Анджей Сапковський створив образ відьмака Ґеральта, навколо якого пізніше зав’язав цілу сагу і збудував для неї відповідний світ. Слов’янська міфологія, расова нерівність, неосвічене селянство та секс. За все це читачі полюбили сагу, адже її секрет крився не тільки й не стільки в головному герої та історії, а й у декораціях.

Настав час, коли розробники із CD Projekt Red вирішили подарувати нам ще одну хорошу історію в цих декораціях, нею і стала Thronebreaker: The Witcher Tales — аддон, що переріс у повноцінну гру. Й ось про те чи вартий він цього звання ви дізнаєтеся далі.

Війна ніколи не змінюється

Оскільки я зачепив світ Відьмака, то відразу почну з історії. Thronebreaker: The Witcher Tales стала важливим етапом розробки Gwent для CD Project Red. Тому що саме в процесі роботи над нею творці побачили недоліки основних механік гри та її балансу, що дозволило їх як слід підлатати, а як бонус гравці отримали чудову рольову гру на 35 годин з гідним сюжетом.

У Thronebreaker: The Witcher Tales ми граємо за королеву Лірії та Ривії, Мев. Це впевнений у собі та своїх людях правитель з розважливим норовом і рішучістю стояти до останнього перед помітно більшими силами противника. Персонажа не можна назвати стереотипним: особиста драма, що пов’язана з мертвим чоловіком та сином-недотепою, якому слід передавати віжки правління; є і старі бойові товариші, яких вона по справжньому цінує й не проти розпити з ними келих пива. Всі, хто ознайомлений з книжковою серією про Ґеральта, повинні пам’ятати її як виконавицю епізодичної ролі, яка навіть посвятила добре знаного нам відьмака в лицарі. Та продемонстрований у грі шматок історії починається незадовго до цієї події.

Мев повертається в рідні краї після чергового походу проти чорних. І перше, що її здивувало, — розруха, яку допустив її малолітній син, котрий сів на трон за її відсутності. Рухаючись через спалені села, загони противника та купи нечисті до столиці, гравець неспішно освоює базові ігрові механіки, знайомиться зі світом та персонажами. Саме в цей момент ви потрохи усвідомлюєте, що ймовірність знайти щасливу кінцівку з-поміж заготовлених 22 незначна. Прибувши додому, вона дізнається, що її радники влаштували змову й підбурили проти неї власного сина, внаслідок чого королева позбувається титулу й потрапляє до в’язниці. Не слід дивуватися, що в ту ж ніч вона втікає та вирушає на пошуки допомоги в боротьбі за корону та власні землі.

На цьому й закінчується зав’язка історії. Та уникаючи спойлерів можна додати, що дорогою Мев трапиться чимало персонажів, які стануть її супутниками. Проблема в тому, що прописані вони поверхнево. Здебільшого, усі ці люди — тільки карти для зміцнення вашої колоди та додаткові перки до вашого війська на основній мапі. Звісно, з деякими з них ви можете побалакати в таверні. Іноді вони втручаються під час сюжетних діалогів, але загалом не дуже впливають на історію і сприймаються радше як деталізовані манекени.

По-справжньому добре прописаних героїв мало, зате кожен із них різниться за характером і може приємно, а часом і не дуже, здивувати. Трапляються знайомі за книгою персони, навіть Ґеральт пробігає повз, але інших його знайомих та товаришів нерідко згадують під час словесних перепалок. Підв’язка до основної сюжетної канви Відьмака зроблена з достатньою долею уваги: від вас не очікують глибоких пізнань лору, але якщо раптом ви з ним знайомі, то й тут, і там отримуватимете задоволення від численних посилань.

Загалом історія стає приємним доповненням до без того багатого лору Відьмака. Дорогою ви зустрінетеся з представниками всіх рас та фракції, поглянете на воєнний конфлікт під різними кутами і приймете не один десяток морально складних рішень, чимала частина з яких матиме вплив на кінцівку гри. Оповідка у Thronebreaker: The Witcher Tales комплексна і стимулює невпинно рухатися далі, забуваючи про тривалість ігрових сесій, що складно сказати про ігролад.

Легко, зате різноманітно

Основна ґеймплейна механіка Thronebreaker: The Witcher Tales — Gwent, що помітно видозмінився з часів ранніх версій гри та The Witcher 3: Wild Hunt. Зменшення кількості ігрових рядів збільшило динаміку гри та відкрило більший простір для тактичних маневрів. Так, розподіл ліній за ролями — фактично умовність, бо немає жодного значення чи ви поставите селян з вилами на дальню лінію, чи відправите своїх лучників або балісти на передову. Проте вони вміло використовуються в ігроладі для постійного совання вже виставлених юнітів туди-сюди, що уподібнює партії до справжніх боїв.

Розробники з фантазією підійшли не тільки до використання ігрових рядів, а й створення різноманітних бойових ситуацій загалом. Партій звичайного формату мінімум. Зазвичай, ви будете розгадувати загадки із заздалегідь визначеним набором карт чи гратимете в модифіковану однораундову партію з додатковими умовами. Нудьгувати не вдасться: порятунок від завалу через карткову партію; битва з грифоном, що складається із 6 окремих карт; партія, в якій вашою частиною поля стрибатиме один із противників, якого дуже важко зловити. Вигадливість — одна з кращих особливостей Thronebreaker: The Witcher Tales. За чималу кількість присвяченого грі часу не виникало відчуття, що Мев уже потрапляла в точно таку ж ситуацію. Це з огляду на те, що я не пропускав нічого й довго нишпорив по локаціях.

Проте вже згадана варіативність рідко необхідна для рішення завдань, що виникають. Крива складності у Thronebreaker: The Witcher Tales нагадує радше зміщену донизу синусоїду, аніж красиву лінію експоненційного зростання. Ще на початку гри вам під командування видадуть юнітів, якими ви до кінця історії будете нищити противників, а загадки здебільшого вирішуватимуться спавном 3–4 карт та використанням їх здібностей. Зважаючи на те, що в колоді повинно бути щонайменше 25 карт, нерідко доводиться забивати її чим попало, тоді як верхня межа, що визначається прокачкою табору, ніяк не обмежує вас.

Раз уже я зачепив елемент прокачки, то перейдемо до нього. Мев має власний бойовий табір, який складається з палаток командира та найму, майстерні, таверни й арени для тренувань. Остання створена для перевірки новоствореної колоди і в грі на нормальному рівні складності ні разу не знадобилася. Чого не скажеш про її гілку розвитку, адже саме вона відкриває чимало цікавих карт. Про інші споруди можна сказати те ж саме, тому що регулярно використовувати доведеться тільки редактор колоди. У таверну ви заходитимете, коли знайдете чергового крутого супутника, щоби послухати крихітний шматочок його історії. Палатка командування — фактично символ з окремою короткою гілочкою. Ну, а в майстерні відбувається магія розвитку. Саме в ній можна обмінювати зібрані ресурси на нові побудови, та не слід очікувати складного вибору. Гілки не страждають від надмірної розгалуженості й ресурсів. За умови ретельного дослідження, якому сприяє гра, у вас буде стільки всього, що хоч греблю гати. Якоїсь необхідності в цьому немає. Як я згадував вище, більшу частину гри ви будете використовувати одні й ті ж карти, тому справді потрібними є побудови, які їх покращуватимуть. Тож ця можливість є радше приємним доповненням до гри, додатковою необхідністю, щоби повісити ярлик «рольова». Табір, що тішить око, змінюється з розвитком, карти накопичуються, збираючи пилюку, а ви відчуваєте певний прогрес.

Усе вище перераховане перетворює ігролад Thronebreaker: The Witcher Tales у хорошу жуйку, яка довго не втрачає смаку. Він не стомлює, дарує відчуття прогресії, а в рідкісних випадках і задоволення від рішення складної загадки.

Дешево й зі смаком

Мандруючи локаціями, я весь час звертав увагу на красу пейзажів. Попри те, що більшу частину гри навколо з’являються спалені села, гори людських тіл, зламані дерева та наспіх зроблені фортифікації — картинка зачаровує. Художники та дизайнери локацій постаралися на славу, вдало передавши дух історії та ефектно підкресливши в потрібних місцях сюжетні ситуації. А традиційна для кожного акту звивиста дорога, яка відкриває перед нами тутешній краєвид, щоразу змушує тягнутися до кнопки скріншоту.

Привабливо виглядає й інтерфейс гравця. Екрани переходів, уже згадані візуальні зміни табору в процесі розвитку, ігрові поля та противники, які насправді слугують декораціями, — усе це змушує шукати в інтернеті окремо взяті зображення й заглядати в артбук.

Та я не можу сказати того ж про звуковий супровід. Він є та й годі. Слух не ріже, бажання приглушити не викликає, але це не та гра, яку ви впізнаєте за звучанням. Деякі мелодії наче перекочували з The Witcher 3: Wild Hunt у ледь видозміненому вигляді, інші написані спеціально під гру. Та всі вони позбавлені шарму, що супроводжував останню частину відьмацьких пригод.

Сила в цільності

У Thronebreaker: The Witcher Tales вистачає недоліків. Десь не дотягнули з розкриттям персонажів, десь не змогли знайти баланс чи спонукати гравців до експериментів. Проте в процесі гри цього не помічаєш, сила цієї забавки у її комплексності та вдалому поєднанні елементів. Розробники із CD Projekt Red подарували нам хорошу орієнтовану на історію пригоду, яка потребує 30+ годин часу. Завдяки своїй різноманітності гра не дає помітити власну рейковість та рутину.

Попри мої побоювання, що передували знайомству, Thronebreaker: The Witcher Tales не падає до рівня бездумного фан-сервісу. У ній вистачає індивідуальних особливостей і вона чудово сприймається у відриві від Gwent. З впевненістю можна сказати, що рішення робити з аддона повноцінну гру було виправданим.

Уперше подивившись у бік Thronebreaker: The Witcher Tales, можна подумати, що вона підійде виключно людям, які знають і люблять ККІ, але це не так. Гра зрозуміла всім та кожному. А от якраз фанатам карткових ігор варто відразу обирати високий рівень складності і сподіватися, щоб відчути хоча б якийсь опір. Та в будь-якому випадку ви отримаєте чудову оповідку, милий оку візуальний стиль та декілька додаткових візуальних приємнощів для Gwent.

82

Милота

Вдалося

  • зачарувати візуалом
  • зробити хорошу самостійну історію
  • здивувати різноманіттям бойових ситуацій

Не вдалося

  • збалансувати криву складності
  • дерево розвитку табору
  • розкрити велику кількість персонажів

Жанри

Компанії

Платформи

Останні огляди

Огляд шолому віртуальної реальності Lenovo Explorer

Автор: Владислав Папідоха

Огляд шолому віртуальної реальності Lenovo Explorer

Огляд фільму «Робін Гуд»

Автор: PlayUA

Робін Гуд / Robin Hood (2018)

Огляд Battlefield V

60

Автор: Віталій Тарнавський

Battlefield V

Огляд коміксу «Відьмак. Дім зі Скла»

Автор: Макс Калашник

Відьмак. Дім зі Скла / The Witcher: House of Glass

Огляд Fallout 76

Автор: Роман Береговий

Fallout 76

Огляд Hitman 2 — Майстер на всі руки

Автор: Олег Куліков

Hitman 2

Огляд OVERKILL’s The Walking Dead

47

Автор: Владислав Папідоха

OVERKILL's The Walking Dead

Огляд ноутбука Lenovo Yoga 920

Автор: Владислав Папідоха

Lenovo Yoga 920