Не секрет, що уже майже декілька десятиліть Nintendo веде боротьбу на окремому полі бою. Шкода, що на цьому полі вона одна. Дехто у захваті від усього, що Nintendo випускає, інші — просто знаходять щось нове, незвичне, своє. Ця стаття створена лише задля того, щоби поділитися власним досвідом. Звісно, якщо вам цікава думка людини, яка не використовує Nintendo Switch як основну консоль уже два роки.

Магазин чиїхось мрій

Почати хочу з того, що оптимізація роботи eShop посередня, якщо оцінювати об’єктивно. Те, як працює внутрішній магазин Nintendo Switch, я можу порівняти лише з використанням PlayStation 4. Дивні провантаження та, як наслідок, сіпані анімації переходів та ефектів справляють не найкраще враження. eShop працює на вебі? Тому перша думка була саме про PS Store на PlayStation 4. Це при тому, що функціонал, зокрема поділ на розділи магазину, мене цілком влаштовує.

Якби не оптимізація роботи eShop, можна було би із задоволенням розповісти про деякі деталі, які справляють приємне враження. Наприклад, систему передзамовлень на Nintendo Switch я вважаю хорошою. Це щось типу автоматичного кошика, який оформлює покупку лише за тиждень до офіційного релізу певного проєкту. Тобто я можу зайти у список і скасувати передзамовлення у будь-який момент без попереднього стягування коштів абощо. Це доволі зручно, особливо враховуючи, що Nintendo не повертає грошей за купівлю своїх товарів (top-10 bruh moments).

Дрифтофоб

Цей підзаголовок хотілося би почати саме зі знаменитого діалогу не менш знаменитої серїї фільмів “Форсаж”:

• Ти знаєш, що означає DK?
• Донкі Конґ?
• Дрифт-король!

Справді, Nintendo Switch можна назвати “королем дрифту стіків” серед найпопулярніших сучасних консолей. Та знаєте, що найгірше? Я жодного разу не стикався з цією проблемою, використовуючи Nintendo Switch. Можливо, справа в тім, що за останній рік я пройшов лише десяток ігор на цьому пристрої. А можливо, тому що боячись дрифта стандартних стіків, придбав ще й про-контролер. Так чи інакше, за цей час я став дрифтофобом! Використовувати консоль у портативному режимі вдома мені хочеться доволі рідко. Та й сесійні мультиплаформові ігри намагаюся грати на інших пристроях, якщо це можливо. Винятком, звісно, слугують поїздки…

Жанр “ігри для Nintendo Switch”

Портативний режим цієї консолі створив для мене окрему когорту проєктів, яка увібрала в себе інші жанри. Зараз поясню детальніше про такий “інсепшн”. Справа в тім, що проходити деякі ігри на Nintendo Switch елементарно приємніше та зручніше. Одні через керування, інші — брак часу. Наприклад, я ніяк не міг взятися за проходження Bastion на ПК, хоча робив це декілька разів. Диво, але ґеймплей на Nintendo Switch відчувався природніше. Складно пояснити, але наче і форм-фактор консолі, і керування, і ґеймлей спонукали сконцентруватися на грі.

Доповнити картину можуть уже згадані поїздки, адже саме так я використовую портативний режим консолі найчастіше. Тому спіймав себе на думці, що Nintendo Switch дозволяє проходити ігри, на які просто складно знайти час у будні дні. Тепер перед виходом нового інді-проєкту в моїй голові з’являється уже усталений логічний ланцюг: гру можна придбати на Nintendo Switch > найближчим часом я планую поїздку (отже, купую) > придбаю пізніше зі знижкою, якщо найближчим часом не планую використовувати консоль. Це правило працює, звісно, не для всіх ігор. Assassin’s Creed чи The Witcher я би ніколи не починав грати на портативній консолі, навіть із про-контролером у режимі док-станції.

Де ігри, Nintendo?

Ні-ні, своїх ігор вони випускають достатньо. Просто доволі дивно, що до повноцінних масштабних проєктів типу наступної частини Super Mario розробники беруться неохоче. Наче після релізу консолі вони зробили здоровецьку паузу, яку вирішили заповнити паті або спортивними іграми. І чекати на щось справді масштабне з новими механіками, деталізацією світу тощо потрібно буде ще доволі довго. Славімо Байонетту за те, що хоч вона вже чекає за рогом.

Наприклад, я не ставлюся негативно до Kirby and the Forgotten Land, вона чудова. Але викликає вона не настільки яскраві враження, як та ж Super Mario Odyssey. Після усвідомлення цього виникає лише бажання допройти ендґейм-контент Odyssey, на який колись у мене не вистачило завзяття. До речі, це те, що в масштабних проєктах Nintendo заманює — якісні побудова світу та його вмісту, зокрема після проходження основного сюжету.

Торкайся мене, але рідко

Тачскрін не потрібен! Ґрунтуючись на власних спостереженнях, можу сказати, що найчастіше я використовую його, щоби вводити інформацію з віртуальної клавіатури. Доволі дивно, що настільки вагомий інструмент для взаємодії Nintendo рідко використовує сама, а найгірше — не спонукає до цього сторонніх розробників. Тачскрін міг би розкрити цілі жанри на Nintendo Switch, але натомість є просто додатковою приємною функцією.

Гіроскоп і джойкони показали, наскільки використання їхнього функціоналу може поліпшити ігровий досвід. Якщо Microsoft чи Sony робили щось подібне з допомогою додаткових пристроїв або функціоналу ґеймпадів, то з часом просто забивали на них. Зізнаюся, DualSense не справив на мене такого ж враження, як це зробила Nintendo з можливістю взяти по джойкону в руки, керуванням рухами, прицілювання гіроскопом тощо.

Тепер опишіть власний досвід використання Nintendo Switch. Чи була у вас змога випробувати всі її особливості? Можливо, ви використовуєте Nintendo Switch, як основний пристрій для проходження ігор? Тоді не забудьте розповісти про це у коментарях.