Напружені години гри, аби жбурляти ґеймпад і лаятись на телевізор, пройти забавку двадцятирічної давнини і втекти врешті-решт на драконі? Добре, добре, Another World: 20th Anniversary Edition, я згодний! 

З Днем народження!

Двадцять років тому француз Ерік Шаї створив пригодницьку гру Another World. Окрім того, що автор зробив її майже самотужки, він застосував доволі прогресивний підхід до створення анімації (щось на зразок сучасного motion capture), завдяки чому у далекому 1991 році анімація у грі виглядала вельми реалістично. До її двадцятої річниці гру трохи підрихтували (перемалювали графіку, оновили звук) і перевидали для усіх сучасних платформ. 

Схожа, але інша…

У результаті невдалого експерименту із синхротроном молодий вчений опиняється у невідомому світі. Разом із неприємностями у агресивному оточенні герой отримує місцевого товариша, який усіляко допомагає йому вижити і втекти. В арсеналі героя — бластер та непогані фізичні навички. Як для початку дев’яностих, сюжет вражає. 

Для кожної гри я завжди намагаюсь створити її формулу. У випадку Another World — це класичні Prince of Persia + Half-Life + Syndicate.

Не ріже око

Another World стильна та кінематографічна. Деякі епізоди поставлені не гірше, аніж у тогочасних бойовиках. Це стосується і коротеньких роликів, і сцен гри. Причому це справедливо і для класичного варіанту графіки, і оновленого. Під час гри ви можете перемикатися між обома варіантами. Анімація виглядає плавно та реалістично, спецефекти підсилюють враження, а звук з динаміків не дратує. 

Жалю не буде!

Попри перевидання Another World так і залишилась у далеких дев’яностих. Жодного натяку на навчання або хоч щось, що могло б залучити до гри нову казуальну аудиторію. Чистий хардкор тільки для олдскульних ґеймерів! Чи так слід робити перевидання легендарних ігор? Не думаю! 

Гра важка та безжальна до вас. Жодних поступок, ніяких компромісів. Помирати, дивлячись невеличкі ролики, доведеться часто. Але помирати на одному місці по 10 і більше разів — занадто! Це при тому, що режим “Easy”, на якому я грав, робить гру легшою за оригінал. Для самовпевнених маніяків є зовсім хардкорний режим. 

Із обнадійливого — чекпоінти, які полегшують життя, хоча розташування деяких з них викликає подив та ненависть до автора.

Є і приємне

Одним з цікавих моментів гри є варіативність проходження окремих епізодів та вплив випадковості. Якісь сюжетні епізоди мають статися у будь-якому випадку, а от деякі ситуації під час різних спроб проходження в рамках однієї гри відбувалися по-різному. Цікаво і приємно. 

Якщо місцевий паркур поміж пасток та прірв може викликати ненависть та сум, то перестрілки зроблені просто чудово. В арсеналі героя лише один універсальний бластер. Будь-яка сутичка із одним, двома, чи навіть трьома ворогами зводиться до правильного комбінування можливостей зброї: постріл, потужний постріл та щит. Коли супротивників більше, аніж один, сутичка — це цікава міні-гра, де потрібно приймати швидкі, правильні та прагматичні рішення. 

Кривування

Окремо хочеться сказати про керування. Я проходив гру на PlayStation 4. Ставити у грі, де все вирішують міліметри та долі секунди, на одну кнопку декілька команд (швидкий біг та вогонь), або виконання довгого стрибка тільки після натискання двох кнопок, але виключно у правильній послідовності (і ніяк інакше!) — це акт ненависті до того, хто проходить гру. Окрім безжального оточення гри, ти ще й маєш побороти керування. Додатковий челендж? Не думаю! 

Гра весь час вчить вас обережності. Пересуваючись між екранами локації (камера тут не переслідує героя, а локації ніби перегортаються), треба бути особливо обережним – попереду може бути супротивник, якого просто неможливо вбити. Аби зрозуміти це, у вас будуть лічені долі секунди. Думаєте, повернувшись на попередній екран ви будете у безпеці? Дзузьки! Поки вас не було, а це, нагадаю, долі секунди, щойно вбиті вами супротивники можуть повернутися.

Туди і назад

У грі дуже мало інформації про світ, у якому опинився герой. Сюжет для вас ніхто не розжує та не поділиться його таємницями. Деякі уривки того, що відбувається, ви помітите, якщо будете уважні. Так, наприклад, серед місцевих мешканців є поневолені, що працюють у шахтах, а на місцевій арені влаштовують гладіаторські бої. 

Також вам доведеться пересуватися рівнями у обох напрямках. Пройшли 2-3 екрани важких пасток і вже хочете забути про цей жах? Будьте ласкаві, поверніться тим же шляхом, але тепер у зворотньому напрямку, де завчені вами тайминґи та відстані поміж пасток вже не допоможуть. У декількох моментах взагалі простіше затиснути біг та спробувати пробігти декілька екранів „напролом“, аніж вираховувати пастки та будувати хитрий план. 

Деякі епізоди доволі складні. На різних екранах рівня треба зробити різні дії. Деколи не завжди навіть можна вбивати ворогів, бо вони мають зробити щось, що вам потім допоможе. Деколи взагалі одна помилка призводить до повної неможливості пройти епізод. Вихід один — самогубство. Ніяких підказок або навіть натяків гра не дає. Тільки метод проб і помилок, або підказки в інтернеті…

Досвід з минулого

Особисто я під час проходження Another World перебував десь посередені між „Я крутий ґеймер і мушу здолати цей виклик!“ та „На біса мені все це?“. Сказати, що після проходження гри я відчуваю радість з приводу подолання чергового челеджну я все ж не можу, адже шлях був занадто складним і неоднозначним. Для мене цієї забавки виявилося занадто. Можливо, я зіпсутий затишними сучасними блокбастерами. Можливо, я вже забув хардкорний та на той час звичний досвід ігор дев’яностих. Але більше такого не треба, дякую.