Hellblade: Senua’s Sacrifice неабияк здивувала ігрову спільноту в 2018 році, зібравши низку нагород за аудіодизайн і сценарну роботу. Та за фасадом зі свіжих ідей і класного візуального виконання ховалася надміру затягнута гра, якій бракувало ігроладного розмаїття й полірованості боївки. Саме тому брак інформації про стан ігроладу в продовженні довгий час не давав спокою, і з певністю сприймати Senua’s Saga: Hellblade 2 як заздалегідь круту гру не виходило.

Чи ти гідна, Сенуа?

Історія Senua’s Saga: Hellblade 2 стартує майже одразу після подій першої частини. Ми зустрічаємо Сенуа на кораблі работорговців-норманів, які колись знищили її рідне селище й вивезли її односельців у рабство. Героїня вирішила знищити змія в його домівці й покласти край постійним набігам на її рідні землі, тож навмисне потрапила в полон. І добралася б до місця призначення без зайвих пригод, але під сам кінець мандрівки дракари потрапляють у сильний шторм і розбиваються. Знесилена Сенуа дивом переживає цю пригоду, вибравшись на камʼянистий берег острову Ісландія. Попереду тяжкий шлях, на якому вона зустріне нових друзів і ворогів, здолає трьох велетнів, що тероризують тутешні землі, і побачить три кардинально різні формати опору міфічним загарбникам. Звісно, ця мандрівка залишить на ній свій слід, змусить переглянути свої життєві орієнтири й допоможе прийняти себе такою, яка вона є.

Уся історія Senua’s Saga: Hellblade 2 крутиться довкола теми прийняття себе й свого минулого. Складні стосунки з батьком не відпускають Сенуа, як і минулі вчинки велетів не відпускають їх. Голоси постійно шепочуть «Думаєш, можеш втекти від минулого?» Але героїня продовжує свій рух, допомагаючи жителям тутешніх селищ звільнитися від гніту велетів. Попри те що вона сама не вірить у себе, вона знаходить цю віру в трійці друзів: Торґестері, Фарґрімрі та Астрід. Але місцями доходить до абсурдного.

Сенуа прибула на острів, щоб покласти край рейдам Бʼярґів на землі її народу з метою захоплення рабів. Ті спаскудили її життя, вбили усіх, кого вона любила, і навіть не думали зупинятися. Та коли дівчина дізналася, що все це робилося, щоби рабів можна було принести у жертву замість власних людей — виявилося, що не все так однозначно. Вона вмить пробачила їх і вирішила допомогти вбивцям свого народу (нагадуємо, коханому Сенуа північани зробили «кривавого орла») спекатися велета й спокутувати свою провину. Адже це саме так працює, вірно?

Змінюй світ і прокладай свій шлях

Ігроладно Senua’s Saga: Hellblade 2 — це та ж таки Hellblade: Senua’s Sacrifice, механіки якої добряче відшліфували, щоби вони краще працювали у гармонії. Серед загадок все ті ж пошуки символів і легкі загравання зі станом світу через розкидані перемикачі. Але тепер фрустрації під час пошуків менше: локації краще читаються, а шматочки символів завбачливо покриті жовтим мохом. Загадки зі зміною оточення надміру очевидні і радше дратують необхідністю витрачати на них час, ніж приносять задоволення від розгадки. Мені запамʼятався лиш невеликий сегмент у середині гри, під час пошуків прихованого народу, коли через загадку з перемикачами нам демонстрували циклічність історії.

Бої точно такі ж, як в оригіналі, і навіть дзеркальце ви знову знайдете у першій третині гри. Але розмаїття ворогів помітно більше, сутички суттєво краще поставлені й зміна суперників у бою завжди супроводжується класною перехідною анімацією, які майже не повторюються. Граючи Hellblade: Senua’s Sacrifice, я постійно дратувався від бойових сегментів, бо ті були одноманітними й нерідко потребували довгого марудного заклікування ворогів. У Senua’s Saga: Hellblade 2 цю проблему викоренили, чим неабияк мене потішили, хоча тривалість сутичок усе ще подекуди надмірна.

На місці залишилися й тотемні стовпи, які допомагають відстежувати ваш прогрес в історії. Цього разу оповідач переповість вам сагу про Ґреттіра, відомий зразок ісландського фольклору того періоду. Шматочків історії буде помітно менше і знаходити їх буде важче. Довкола цього навіть побудували мотивацію для повторних проходжень гри. Адже після першого завершення історії, вам запропонують познайомитися з нею ще раз, тільки головним оповідачем вибрати когось із трійки товаришів Сенуа. А заразом покажуть заблокований варіант «Нової гри+», що розблокується лише після збору всіх тотемів. Є й дерево життя, яке розповідає окрему історію. Та його мені вдалося знайти лише двічі за гру, тож я навіть не зрозумів, що саме мені намагаються розповісти через нього.

Готуючись до релізу Senua’s Saga: Hellblade 2, я сподівався, що розробники урізноманітнять ігроладну складову, додадуть інші формати загадок, розширять бойову систему… та будь-що! Але натомість я отримав ту ж таки страву, в яку цього разу не забули додати спецій.

Просто черговий обман

Історія Senua’s Saga: Hellblade 2 розділена на шість розділів, хоча умовно кампанію можна поділити на чотири частини: зачин і послідовні зустрічі з трьома велетами. Останні три структурно однакові: прибуваємо на землі нового племені → дізнаємося про їхню біду → консультуємося з прихованим народом → вбиваємо велетня.

Перша половина гри сприймається свіжо і мотивує рухатися вперед, досліджувати історії тутешніх народів. Та вже після зустрічі з Астрід і розуміння, що «Це ж було вже», настає розчарування. Попри свою репетитативність в активностях, Hellblade: Senua’s Sacrifice всяко намагалася грати зі структурою подачі історії. Спершу нам пропонували в довільному порядку пройти шлях до двох босів та здолати їх. Під кінець гри нам дали змогу самостійно вибрати порядковість проходження випробувань для здобуття меча, здатного скорити бога. І навіть кожне з цих випробувань вирізнялося своїм форматом і відчувалося чимось окремим, хай навіть було побудоване довкола одних і тих же елементів.

Senua’s Saga: Hellblade 2 такого позбавлена. Ваш шлях настільки невигадливий, що навіть два тутешніх босфайти структурно однакові, різняться лише залучені стихії. Щоправда, завдяки на голову вищому виконанню ігроладних механік, це не дошкуляє так, як в оригіналі. І хоча гра за тривалістю десь така ж, як і перша частина історії Сенуа, цього не відчуваєш так, як це було при першому знайомстві. Але все ж важко спекатися відчуття, що гру можна було сміливо скоротити на третину.

Жертви повинні мати сенс

Граючи в Senua’s Saga: Hellblade 2, одразу помічаєш суттєво більший розмах продовження. У грі більше розмаїття локацій і погодних умов, а кількість центральних персонажів зросла до чотирьох. І жоден з них не представлений через стилізовані затемнені зйомки акторів на натурі, як це було в Hellblade: Senua’s Sacrifice. Усі актори достовірно відтворені в грі через технологію захоплення рухів і виглядають чудово.

Аудіодизайн Senua’s Saga: Hellblade 2 — це щось із чимось. Мені дещо забракло елементів гортанних співів у тутешніх композиціях, але коли вони зʼявлялися, то справляли не менше захоплення, ніж вокальні елементи в саундтреку «Дюни» Вільнева. Приємно зіграла на струнах душі й пісня Aurora, яку використали для титрів.

Окремим теплом у грудях відгукується присутність у грі текстової української локалізації одразу на релізі. Збільшення кількості локалізованих проєктів неабияк радує і сподіваюся це сприятиме не тільки підвищенню їхньої популярності серед україномовної аудиторії, а й нормалізації такого явища.

Візуально гра також зробила суттєвий стрибок уперед. Втім, їй не вдалося мене вразити, натомість вчергове нагадавши, що вміла художня робота > реалістичність. Тутешнє відтворення Ісландії художниками захоплює і зрідка гра дає картинку, яку прямо хочеться скріншотити, та це буває настільки рідко, що за гру мені довелося відкрити фоторежим бодай тричі. Й те він мені здався не особливо корисним, бо я не зміг знайти можливості змінити позу героїні для фото прямо в ньому. Не допомагає й те, що більшу частину гри ми пересуваємося в сутінках або по якихось печерах і відповідно дивимося не стільки на природну красу регіону, скільки на каміння та ґрунт під ногами. Підкачав і тутешній вогонь, який ну дуже дивно працює в окремих сценах, паплюжачи режисерську роботу. Команда Ninja Theory доклала чимало зусиль, аби досвід знайомства із Senua’s Saga: Hellblade 2 дарував цілий спектр втрачених емоцій. Та я повсякчас відчував лиш смак втрачених можливостей.

Але є тільки один спосіб спокутувати провину. Іти далі. Іти вперед

Ninja Theory доклали чимало зусиль у спробах зробити власну дорогу ігрову франшизу із відповідним продовженням. Та Hellblade це дилогія з однією знаковою й добре реалізованою ідеєю, якій бракує відповідного ігроладного каркасу для підтримки. Senua’s Saga: Hellblade 2 розквітала щораз, як у мене забирали засоби керування та давали дивитися круто зрежисоване і візуально чаруюче кіно, яке поглинало своїм звучанням. І разом з тим гра викликала позіхи кожного разу як доходило до інтеракцій, змушуючи трястися численними доріжками, рачкувати тунелями печер, битися у одноманітних сутичках і розвʼязувати надміру очевидні загадки. Вона немов живий натяк на те, що команда займається чимось не тим, створюючи інтерактивні пригоди. І, ймовірно, у кіновиробництві їм було б куди як комфортніше.

Уже погравши Senua’s Saga: Hellblade 2, я зрозумів, чому в гри було так мало маркетингового покриття перед релізом загалом і представлення тутешнього ігроладу зокрема. Адже будь-який із трейлерів проєкту настільки неймовірний у своєму аудіовізуальному виконанні, що миттєво переконує вас, буцімто ви дивитеся на абсолютно новий рівень. Той самий «некстген», який нам так довго малювали. Але на ділі Senua’s Saga: Hellblade 2 — це та ж таки Hellblade: Senua’s Sacrifice, але з помітно більшим бюджетом.