Багато анонсованих цьогоріч номінантів на “Оскар” не здивували. Переважну більшість фаворитів гонитви за статуетками було визначено давно, і сумнозвісні лісові пожежі кардинально нічого не змінили, хоча голосування серед членів Американської кіноакадемії було через це подовжено.

Одразу слід сказати, що серед номінантів є один росіянин (а також одна короткометрівка і один повний метр з Ірану), однак в України є всі шанси переграти РФ в одній з головних кінопремій світу. Конкуренція в номінації російського актора неспівставно жорсткіша, а український номінант, документальний фільм “Порцелянова війна“, має досить потужний відгук серед американського населення. До того ж український внесок є в двох із трьох лідерів цьогорічної гонитви.

Лідери за кількістю номінацій

Найбільшу кількість номінацій цьогоріч отримав кримінальний мюзикл “Емілія Перес” (Emilia Pérez; який, нагадую, можна подивитись на Планеті Онлайн до 6 березня, а подекуди ще й в кінотеатрах). Стрічка претендує на 13 статуеток. Є в цьому фільмі й український внесок — відома українська компанія з обробки звуку за допомогою ШІ Respeecher допрацювала вокал головної героїні.

Друге місце з 10 номінаціями кожна поділили між собою стрічки “Бруталіст” (The Brutalist) і “Wicked: Чародійка” (Wicked). Як і “Емілія Перес”, епічна драма про угорського архітектора, який емігрував у США, “Бруталіст” використав ШІ від Respeecher, щоб угорський акцент акторів звучав максимально правдоподібно. Слід сказати, що в результаті обидва фільми здійняли дискусію щодо того, чи адекватно використовувати ШІ в кінематографі на такому рівні, однак у випадку Respeecher це очевидно підігрівалось з російської сторони (вже не вперше), які зацікавлені у зовсім іншому номінанті (про якого детальніше в кінці статті). Зокрема, в багатьох випадках Respeecher не в останніх виданнях цілковито помилково назвали “software”, при тому що це українська компанія, яка відстоює досить жорсткі етичні рамки щодо використання штучного інтелекту і урівноваження його людською працею. Однак у випадку “Бруталіста” виявилось, що ШІ також використовувався для архітектурних проєктів у фільмі, а це вже для драми про важливість професії архітектора якось сумно.

По 8 номінацій і третє місце за кількістю поділили між собою байопік Джеймса Менґолда “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown) та цікава й напружена розмовно-акторська драма про Ватикан “Конклав” (Conclave).

Окремо слід відмітити, на мою думку, дуже цікаву особливість 97-ї церемонії нагородження Американської кіноакадемії, а саме — несподіване визнання жанрового кіно загалом і горору зокрема. Сама тільки “Дюна. Частина 2” (наш огляд) має 5 номінацій (рідкість для наукової фантастики), що особливо приємно враховуючи, що і тут ми маємо істотний український внесок в технічну складову фільму.

Однак дійсна аномалія — концентрація горору серед номінантів, якої “Оскари” не бачили вже 38 років (коли одночасно були номіновані “Муха”, “Чужі” і “Полтергейст 2”). Що б вони не взяли, вже мають неабияке досягнення враховуючи жанр “Субстанція” (The Substance) Коралі Фаржа та “Носферату” (Nosferatu) Роберта Еґґерса з 5 та 4 номінаціями відповідно.

До круглого числа в 10 список цьогорічних оскарівських горорів доводить “Чужий: Ромул” (Alien: Romulus) Феде Альвареза з однією номінацією, але є ще й четвертий номінований фільм жанру, про який часто забуває написати західна преса — данський артгаусний психологічний горор “Дівчина з голкою” (Pigen med nålen).

Номінантів оголосили, але не всіх

Ще одна цікава особливість, яка якщо і була на минулих церемоніях то не в таких кількостях: в багатьох випадках замість конкретних імен під фільмами-номінантами був напис “Nominees to be determined” (“Номінантів ще визначають”). Найімовірніше пояснення — велика кількість копродукційних фільмів, де продюсерів стільки, що швидко визначити основних є складним завданням. Іншим поясненням можуть слугувати все ті ж пожежі, які банально могли завадити Академії вчасно і адекватно скомпілювати цю інформацію.

Цей напис зустрічається у п’яти номінантів на найкращий фільм, однієї повнометражної анімаційної стрічки та одного номінанта на найкращий документальний фільм.

Найкращі візуальні ефекти

• “Чужий: Ромул” (Alien: Romulus) — Ерік Барба, Нельсон Сепульведа-Фаузер, Даніель Макарін та Шейн Маган;
• “Роббі Вільямс: Better Man” (Better Man) — Люк Міллар, Девід Клейтон, Кіт Герфт, Пітер Стаббс;
• “Дюна. Частина 2” (Dune: Part Two) — Пол Ламберт, Стівен Джеймс, Ріс Залкомб та Ґерд Нефзер (наш огляд);
• “Королівство планети мавп” (Kingdom of the Planet of the Apes) — Ерік Вінквіст, Стівен Унтерфранц, Пол Сторі та Родні Берк;
• “Wicked: Чародійка” (Wicked) — Пабло Гелман, Джонатан Вовкнер, Девід Шірк, Пол Корбулд.

Хто найкращий шимпанзе в цьому двобої?..

Найкращий монтаж

• “Анора” (Anora) — Шон Бейкер;
• “Бруталіст” (The Brutalist) — Девід Дженско;
• “Конклав” (The Conclave) — Нік Емерсон;
• “Емілія Перес” (Emilia Pérez) — Джульєтт Велфілінґ;
• “Wicked: Чародійка” (Wicked) — Майрон Керштейн.

Подивіться, як виглядає монтаж, номінований на “Оскар”:

Найкращі костюми

• “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown) — Еріенн Філліпс;
• “Конклав” (The Conclave) — Лісі Крістл;
•  “Гладіатор ІІ” (Gladiator II) — Джанті Єйтс і Дейв Кроссман (роздивитись костюми вже можна в 4К на SWEET.TV);
• “Носферату” (Nosferatu) — Лінда Мьюїр;
• “Wicked: Чародійка” (Wicked) — Пол Тейзвелл.

Найкращі грим і зачіски

• “Інша людина” (A Different Man) — Майк Маріно, Девід Престо, Крістал Джурадо;
• “Емілія Перес” (Emilia Pérez) — Джулія Флош Карбонел, Еммануель Жанвір, Жан-Крістоф Спадаккіні.
• “Носферату” (Nosferatu) — Девід Вайт, Трейсі Лоудер, Сьюзанн Стоукс-Мантон;
• “Субстанція” (The Substance) — П’єр-Олівер Персен, Стефані Ґіллон, Марілін Скарселлі;
• “Wicked: Чародійка” (Wicked) — Френсес Геннон, Лора Блаунт і Сара Нат.

Найкраща операторська робота

• “Бруталіст” (The Brutalist) — Лол Краулі;
•  “Дюна. Частина 2” (Dune: Part Two) — Ґрейґ Фрейзер (наш огляд);
• “Емілія Перес” (Emilia Pérez) — Поль Гільйом;
• “Марія” (Maria) — Ед Лахман;
• “Носферату” (Nosferatu) — Джарін Блашке.

Найкраще художнє оформлення

• “Бруталіст” (The Brutalist) — художниця Джуді Бекер, декораторка Патріція Куччіа;
• “Конклав” (The Conclave) — художниця Сьюзі Дейвіс, декораторка Сінтія Слєйтер;
• “Дюна. Частина 2” (Dune: Part Two) — художник Патріс Верметт, декоратор Шейн Війо (наш огляд);
• “Носферату” (Nosferatu) — художник Крейґ Латроп, декораторка Беатріс Брентнерова;
• “Wicked: Чародійка” (Wicked) — художник Натан Краулі, декоратор Лі Сандалес.

Найкращий звук

• “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown) — Тод А. Мейтланд, Дональд Сильвестр, Тед Каплан, Пол Мессі, Девід Джіамарко;
• “Дюна. Частина 2” (Dune: Part Two) — Ґарет Джон, Річард Кінґ, Рон Бартлетт, Дуґ Гемпфілл (наш огляд);
• “Емілія Перес” (Emilia Pérez) — Ерван Керзанет, Аймерік Девольдер, Максенс Дусер, Сіріл Голтц, Нільс Барлетта;
• “Wicked: Чародійка” (Wicked) — Саймон Гейес, Ненсі Нуджент Тайтл, Джек Долман, Енді Нельсон, Джон Маркіс;
• “Дикий робот” (The Wild Robot) — Ренді Том, Брайан Чамні, Гері А. Ріццо, Лефф Леффертс.

Найкраща пісня

• “El Mal” з фільму “Емілія Перес” (Emilia Pérez), музика Клемена Дюколя та Камій Дальме, слова Клемена Дюколя, Камій Дальме і Жака Одійара;
• “The Journey” з фільму “Батальйон 6888” (The Six Triple Eight), слова і музика Дайен Воррен;
• “Like a Bird” з фільму “Сінґ-Сінґ” (Sing Sing), слова і музика Ебрагам Алекзандера та Адріана Кесади;
• “Mi Camino” з фільму “Емілія Перес” (Emilia Pérez), слова і музика Клемена Дюколя та Камій Дальме;
• “Never Too Late” з документального фільму “Елтон Джон: Ніколи не пізно” (Elton John: Never Too Late), слова і музика Елтона Джона, Бренді Карлайл, Ендрю Ватта і Берні Топіна.

Найкраща музика

• “Бруталіст” (The Brutalist) — Деніел Блумберґ;
• “Конклав” (The Conclave) — Фолкер “Гаушка” Бертельманн;
• “Емілія Перес” (Emilia Pérez) — Клемен Дюколл і Камій Дальме;
• “Wicked: Чародійка” (Wicked) — Джон Пауелл і Стівен Шварц;
• “Дикий робот” (The Wild Robot) — Кріс Бауерс.

Найкраща анімаційна короткометрівка

• “Красиві чоловіки” (Beautiful Men) — Ніколас Кеппенс і Брехт ван Ельсланде (Бельгія, Франція, Нідерланди);
• “В тіні кіпарису” (In the Shadow of the Cypress) — Шірін Сохані і Госейн Молаємі (Іран);
• “Магічні цукерки” (Magic Candies) — Дайске Нішіо і Такаші Вашіо (Японія);
• “Вештатись щоб цікавитись” (Wander to Wonder) — Ніна Ґанц та Штінетт Босклоппер (Нідерланди, Бельгія, Франція, Велика Британія);
• “Фу!” (Yuck!) — Лоїк Еспуш і Жульєтт Марке (Франція).

Найкраща ігрова короткометрівка

• “П Рибулець” (A Lien) — Сем Катлер-Кройц та Девід Катлер-Кройц (США);
• “Ануджа” (Anuja) — Адам Дж. Ґрейвс (США);
• “Я не робот” (Ik ben geen robot) — режисерка Вікторія Вармердам, продюсер Trent (Бельгія, Нідерланди, офіційно можна подивитись на YouTube каналі журналу The New Yorker);
• “Останній рейнджер” (The Last Ranger) — Сінді Лі і Дарвін Шоу (Південна Африка);
• “Людина, що не могла мовчати” (Čovjek koji nije mogao šutjeti) — режисер Небожа Сліжепчевич, продюсер Данієль Пек (Хорватія).

Найкраща документальна короткометрівка

• “Смерть по числах” (Death by Numbers) — режисерка та продюсерка Кім А. Снайдер, продюсерка Жанік Л. Робійард (США);
• “Я готовий, начальнику” (I Am Ready, Warden) — режисерка та продюсерка Смріті Мундхра, продюсерка Майя Ґніп (США);
• “Випадок” (Incident) — режисер Білл Моррісон, продюсер Джеймі Калвен (США, офіційно можна подивитись на YouTube каналі журналу The New Yorker);
• “Інструменти серцебиття” (Instruments of a Beating Heart) — режисерка Ема Райан Ямадзакі, продюсер Ерік Н’ярі (Японія, Велика Британія);
• “Єдина дівчина в оркестрі” (The Only Girl in the Orchestra) — режисерка Моллі О’Брайен, продюсерка Ліза Ремінґтон (США).

Найкращий документальний фільм

• “Щоденники чорного ящика” (Black Box Diaries) — режисерка Шіорі Іто, продюсери Ерік Н’ярі і Ганна Аквілін (США, Велика Британія, Японія);
• “Ніяка інша земля” (No Other Land) — Базель Адра, Рейчел Сжор, Гамдан Баляль, Юваль Абрагам (Палестина, Норвегія);
• “Порцелянова війна” (Porcelain War) — режисери Брендан Белломо та Слава Леонтьєв, продюсери Анієла Сідорська і Пола ДюПре Песмен (США, Австрія, Україна, трохи більше про фільм в цій статті);
• “Саундтрек до військового перевороту” (Soundtrack to a Coup d’Etat) — режисер Йохан Ґрімонпрез, продюсери Даан Міліус і Ремі Ґреллеті (Бельгія, Франція, Нідерланди);
• “Цукрова тростина” (Sugarcane) — номінантів ще визначають (США, Канада).

Найкращий міжнародний фільм

• “Емілія Перес” (Emilia Pérez) — Франція (іспанською);
• “Потік. Останній кіт на Землі” (Flow) — Латвія (у виробництві також взяли участь Франція і Бельгія, без діалогів);
• “Дівчина з голкою” (Pigen med nålen) — Данія (у виробництві також взяли участь Польща і Швеція, датською);
• “Я все ще тут” (Ainda Estou Aqui) — Бразилія (у виробництві також взяла участь Франція; португальскою);
• “Насіння священного інжиру” (Dāne-ye anjīr-e ma’ābed) — Німеччина (у виробництві також взяли участь Іран і Франція, перською).

Найкращий анімаційний фільм

• “Потік. Останній кіт на Землі” (Flow) — номінантів ще визначають, режисер Гінтс Зільбалодіс (Латвія, Франція, Бельгія);
• “Думками навиворіт 2” (Inside Out 2) — режисер Келсі Манн, продюсер Марк Нільсен (США);
• “Мемуари равлика” (Memoirs of a Snail) — режисер і продюсер Адам Елліот, продюсерка Ліз Кірні (Австралія);
• “Воллес і Ґроміт: Перната відплата” (Wallace & Gromit: Vengeance Most Fowl) — номінантів ще визначають, режисери Нік Парк і Мерлін Кроссінґгем (Велика Британія);
• “Дикий робот” (The Wild Robot) — режисер Кріс Сандерс, продюсер Джефф Германн (США).

Найкращий адаптований сценарій

• “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown) — Джеймс Менґолд і Джеймс Кокс за книгою Елайджі Вальда “Ділан переходить на електрику!” (Dylan Goes Electric!);
• “Конклав” (The Conclave) — Пітер Строґган за романом Роберта Гарріса;
• “Емілія Перес” (Emilia Pérez) — Жак Одіяр за оперним лібретто власного авторства і за мотивами однієї глави роману Бориса Разона «Послухай» (Écoute);
• “Хлопці з Нікелю” (Nickel Boys) — РаМелл Росс та Жослін Барнс за романом Колсона Вайтгеда;
• “Сінґ-Сінґ” (Sing Sing) — сценаристи Клінт Бентлі і Ґреґ Кведар, автори сюжету Клінт Бентлі, Ґреґ Кведар, Кларенс Маклін, Джон Вітфілд за романом The Sing Sing Follies Джона Г. Річардсона і мюзиклом Breakin’ the Mummy’s Code Брента Бьюєлла.

Найкращий сценарій

• “Анора” (Anora) — Шон Бейкер;
• “Бруталіст” (The Brutalist) — Брейді Корбет і Мона Фастволд;
• “Справжня біль” (A Real Pain) — Джессі Айзенберґ;
• “П’яте вересня” (September 5) — Моріц Біндер, Тім Фельбаум, Алекс Девід;
• “Субстанція” (The Substance) — Коралі Фаржа.

Найкраща акторка другого плану

• Моніка Барбаро у ролі Джоан Баез — “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown);
• Аріана Ґранде у ролі Ґалінди “Ґлінди” Апленд — “Wicked: Чародійка” (Wicked);
• Фелісті Джонс у ролі Ержбет Тот — “Бруталіст” (The Brutalist);
• Ізабелла Росселліні у ролі сестри Аґнес — “Конклав” (The Conclave);
• Зої Салдана у ролі Ріти Мори Кастро — “Емілія Перес” (Emilia Pérez).

Найкращий актор другого плану

• росіянин Юрій Борісов у ролі Ігоря — “Анора” (Anora);
• Кіран Калкін у ролі Бенджі Каплана — “Справжня біль” (A Real Pain);
• Едвард Нортон у ролі Піта Сіґера — “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown);
• Ґай Пірс у ролі Гаррісона Лі Ван Бюрена — “Бруталіст” (The Brutalist);
• Джеремі Стронґ у ролі Рея Кона — “Учень. Історія Трампа” (The Apprentice).

Найкраща акторка

• Сінтія Еріво у ролі Ельфаби Тропп — “Wicked: Чародійка” (Wicked);
• Карла Софія Ґаскон у ролі Хуана “Манітаса” Дель Монте та Емілії Перес — “Емілія Перес” (Emilia Pérez);
• Майкі Медісон у ролі Анори “Ані” Міхєєвої — “Анора” (Anora);
• Демі Мур у ролі Елізабет Спаркл — “Субстанція” (The Substance);
• Фернанда Торрес у ролі Юніс Пайва — “Я все ще тут” (Ainda Estou Aqui).

Найкращий актор

• Едріен Броуді у ролі Ласло Тота — “Бруталіст” (The Brutalist);
• Тімоті Шаламе у ролі Боба Ділана — “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown);
• Колман Домінґо у ролі Джона Вітфілда — “Сінґ-Сінґ” (Sing Sing);
• Рейф Файнс у ролі кардинала Томаса Лоуренса — “Конклав” (The Conclave);
• Себастьян Стен у ролі Дональда Трампа — “Учень. Історія Трампа” (The Apprentice).

Найкращий режисер

• “Анора” (Anora) — Шон Бейкер;
• “Бруталіст” (The Brutalist) — Брейді Корбет;
• “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown) — Джеймс Менґолд;
• “Емілія Перес” (Emilia Pérez) — Жак Одіяр;
• “Субстанція” (The Substance) — Коралі Фаржа.

Найкращий фільм

• “Анора” (Anora);
• “Бруталіст” (The Brutalist);
• “Боб Ділан: Цілковитий незнайомець” (A Complete Unknown);
• “Конклав” (The Conclave);
• “Дюна. Частина 2” (Dune: Part Two) (наш огляд);
• “Емілія Перес” (Emilia Pérez);
• “Я все ще тут” (Ainda Estou Aqui);
• “Хлопці з Нікелю” (Nickel Boys);
• “Субстанція” (The Substance);
• “Wicked: Чародійка” (Wicked).

Наприкінці загалом слід сказати кілька слів про “Анору” і реакцію українців на цей фільм. Звісно, що є обурення самим фактом, що фільм з російськими акторами має шалений успіх в інтелектуальних колах США, однак за умов незнання очевидних фактів про сам фільм, намагання обґрунтувати свою позицію переважно призводять до недовіри до українських медіа іноземців і їх повного нерозуміння, чого ми так накинулись саме на цей фільм.

Простий приклад — пост українського державного (тобто спонсорованого напряму з держбюджету) англомовного проекту United24 зробив пост про Юрія Борисова, в якому дійсні факти про російського актора, який звісно ж дійсно знімався в пропаганді (зокрема в біографічній стрічці “Калашников“) та відвідував окупований Крим (де цей “Калашников“, власне і знімався) перемішані з суто емоційними репліками та непервіреними твердженнями. На жаль, багато з них дійсно хибні, або принаймні не мають для англомовного читача того ж ступеню переконливості, що і для нас.

Втім, проблема не в особі Борисова (де вистачає на пожиттєвий бан) а ще й в тому, що написано про фільм. “Celebrates Soviet culture”, тобто “прославляє радянську культуру”. Лажа в тому, що ми (чомусь, на відміну від “Крейвена-мисливця” де ситуація була б ще гірше, якби хоч когось цей фільм цікавив) цей фільм переважно не бачили. А американці — так. Тож вони “зловили” один з меседжів режисера та сценариста Шона Бейкера, дуже помітного американського кінематографіста, якого давно цікавлять питання міграції і мікрокосмів у США. Аналізуючи “бульбашку” російської діаспори він від певної романтизації не утримався, але загалом у фільмі вона а) максимально токсична та ксенофобна без натяку на нормальну реінтеґрацію в суспільство і б) при цьому парадоксально намагається асимілювати у себе будь-яку іншу пострадянську діаспору. Втім, якщо перші прес-релізи чітко зазначали, що Анора з Узбекистану, то потім Бейкер “дав задню” і сказав, що Анора “етнічно росіянка” і “з однієї з пострадянських країн”. Можливо, на Бейкера погано впливає його друг, аргентино-французький режисер, Ґаспар Ное. Останній примудрився у 2024 році з’їздити в РФ на запрошення місцевих журналістів, при тому, що його фільми в РФ переважно заборонені. Ну, що ж, в Україні вони не заборонені, але дистриб’ютор Артхаус Трафік навряд колись буде їх ще показувати.

Чи шкідливі для України фільм “Анора” і його шість номінацій на “Оскар”? Я, особисто, не певен, але я також не бачив фільм. Не можу сказати, що хочу, але колись мабуть доведеться. Принаймні щоб розібратись. Але я, якщо що, загартований дослідник радянської дичини і іншої пропаганди.

В чому я переконаний, то це в тому, що бойкотувати “Оскари” чи Каннський кінофестиваль (“Анора” встигла стати сенсацією на обох) — це “відрубати” одні з найбільших майданчиків для просування України в світовий інфопростір. Як я вже казав, “Порцелянова війна” американцям теж сподобалась. Не в таких масштабах як “Анора” (бо це документалістика, охоплення якою авдиторії в рази менше), але все ж. Той факт, що у фільмів з істотним технічним внеском українських компаній (ще раз нагадаю, другу “Дюну” знімали на українські об’єктиви які ще не були запущені у виробництво, тому представники компанії IronGlass приймали особисту участь у зйомках) сумарно номінацій 28 (тобто з “Порцеляновою війною” маємо 29), а у фільма з російськими акторами (що в кінцевому результаті так само впливає на поняття “країни виробництва” і престиж) всього 6 повинен розцінюватись як показник масштабу нашого впливу на індустрію.

Буде дуже добре, якщо на церемонії 3 березня 2025 року це вдасться наголосити.