Комусь може здатися, що написане далі — це реклама, бо гра, про яку я розповім, паскудна у багатьох значеннях. Але я награв уже 30+ годин у Defiance і награю ще кілька разів так само. Чому? Сам не знаю. Однак спробую пояснити.

У цьому вся сіль

Почалося усе із телесеріалу Defiance, перший сезон якого було показано у 2013-му році. Одночасно з ним була запущена і ця масова багатокористувацька мережева стрілянка. У кросмедійності й полягає основна особливість Defiance-гри. Тобто це не просто гра за мотивами посереднього однойменного телесеріалу. Це додатковий спосіб сприйняття вигаданого світу, оскільки сюжет гри і сюжет серіалу розвиваються паралельно, а глобальні події у грі впливають на події в серіалі і навпаки.

Щось подібне нам обіцяють Remedy у Quantum Break, однак у телесеріалі, який виходитиме на підтримку „Квантового зламу“ розвиватиметься історія по той бік барикад. А у випадку із Defiance — гра розширює межі світу, адже в серіалі розповідається переважно про події в межах міста Непокори та його околиць.

Расова терпимість або покручена Земля

Кілька десятиліть тому на Землю напали інопланетні загарбники вотани. Війна була жорстока і запекла, однак у ній ніхто не переміг. Сили обох сторін виснажилися, старий земний лад зійшов нанівець, а вцілілі прибульці (десь назбиралося вісім різних рас) оселилися поміж людей. Нове життя на постапокаліптичних теренах тераформованої американщини має свої проблеми.

За сюжетом — ви тілоохоронець Карла вон Баха, головного продавця зброї на континенті. Після падіння транспортного літака, на якому ви разом з Ноланом і Айрісою, головними героями телесеріалу здійснювали переліт, і порятунку вашого роботодавця, з’ясовується, що у нього є потужний артефакт з часів війни, здатний вдихати життя у технології прибульців. Однак на артефакт полюють різні фракції, а ще треба зібрати зниклі частини і взагалі треба допомагати війську Земної Республіки, і містянам Раю, і мандрівників витягати з халеп, і… Ой, та море усього.

Щоправда завдання доволі одноманітні. Або вбий усіх, або вбий усіх, захищаючи якогось НІПа, або вбий усіх, а потім принеси якусь штуку, відібрану у мерців.

Сюжет видатним не назвеш. Однак, на відміну від багатьох ММО, у Defiance він — не просто зав’язка перед виходом у степ широкий з мобами і дебільними завданнями про вбивство 10 червоних скраків. Ні, тут тобі повноцінні сюжетні кампанії і не одна, а декілька і з кожним сезоном телесеріалу вони лишень додаються!

Крім того після кожної сюжетної місії з’являються побічні, які нерідко є маленькими оповіданнячками у світі гри про проблеми нещасних мешканців постапокаліпсису. І це доступно безкоштовно, адже з літа 2014 року гра перейшла на модель free-2-play. А є ж ще платні доповнення із невеличкими сюжетними кампаніями.

Постапокаліптична мішанина

Зі сетинґу гри і серіалу помітно, що творці не намагалися вигадати щось оригінальне, вони просто намісили усього доброго з інших успішних фантастичних і постапокаліптичних франчайзів. Вам буде приємно поностальгувати, якщо ви фанат ігор Fallout, Half-Life, телесеріалів „Світляк“, „Вавилон V“, „Зоряний крейсер Галактика“, фільмів „Зоряні війни“, „Водяний світ“, „Скажений Макс“ та іншого постапокаліпсису.

Це не той випадок, коли творці вдало щось цитують, ні. У гру і серіал відверто скопійовано моделей ворогів, характери персонажів, проблематику світів, але все одно приємно, адже нічого нового у згаданих мною франчайзах вже не роблять, а зануритися у них хочеться. Прийміть, розпишіться.

Гроші зайвими не бувають

До слова про free-2-play, гра справді безкоштовна, я не відчув ані натяку на дискомфорт через те, що не платив. Так, гроші можуть пришвидшити прокачування, за них можна придбати трохи ліпшу зброю, але нерівність між заможними і скупими гравцями відчувається лише у PvP, якого тут не так вже й багато. За гроші ви можете отримати і вже згадані DLC, і спеціальні пакунки з набором зброї, посиленням прокачки та іншими смаколиками, які спрощують і без того просту і доступну гру.

А ще „вигадливі“ маркетологи Defiance продають різного роду крутості скриньки-сюрпризи, як прийнято майже в кожній ММО. Більшість скриньок можна придбати за ігрові ресурси, але найкрутіші доступні лише за реальні гроші і з них може випасти щось бомбезно-крутезне. Хоча і на дурняк та за виконання сюжетних завдань теж нерідко випадає, як не потужна, то принаймні вельми красива гармата.

Стріляльні веселощі

Ігроладно Defiance — шутер від третьої особи. І шутерна складова реалізована добре. Просто приємно влучати у людей, чудовиськ, зомбі і мутантів. Це супроводжується такими звуками і візуальними ефектами, що виникає стійке відчуття очищення після смерті кожного ворога. Саме те, що треба для відпочинку за грою.

Зі собою можна носити лише два види зброї, але в інвентарі вміщується до кількох десятків гармат. Я люблю мати під рукою скорострільний автомат зі запальними набоями і гранатомет із касетними зарядами. Крім того є різного типу гранати, роздавачі набоїв, щити тощо.

Чим більше ти стріляєш з якогось виду зброї, тим вищого рівня твоє володіння нею. Крім того є очки EGO. Це ресурс, за допомогою якого ви розблоковуєте активні і пасивні навички і вміння вашого нейро-імпланту. На масовій гульні, де збирається достобіса люду, рівень вашого EGO різко зростає, а прокачування помножується, що лише підштовхує до потужної „громадської“ діяльності.

До слова EGO-імплант — це те, що забезпечує протаґоністу зв’язок з усіма НІПами. І ігровий інтерфейс ми бачимо саме завдяки цьому пристосунку до мозку. Дрібничка, а приємно це знати.

Гуртом легше батька бити

У Defiance завжди можна пострілятися з іншими людьми. Для цього є спеціальні місцини, де проводяться перестрілки стінка-на-стінку. Можна оголошувати дуель другу чи випадковому перехожому.

Але Defiance прекрасна у її кооперативності. Усі десятки годин сюжетних кампаній можна провести в товаристві друзів, які складуть вашу бойову чоту. А грандіозні масові напади на босів, які збирають не менше тридцяти гравців мені іноді снилися уночі. Це справді видовищно, коли така ватага незнайомих тобі людей спільно валить якесь механічне чи органічне одоробало.

Під час місій в кооперативі дуже добре відчувається плече друга, адже той і підняти тебе зможе, коли підстрелять, і прикриє, доки ти ламатимеш генератор стаціонарних турелей, і роздавача набоїв поставить, коли ти встановиш додатковий щит. Крім того один гравець може стріляти зброєю, яка добре збиває щити, а інший — добивати ворогів.

Степ широкий, неозорий…

Переміщуватися світом можна пішки, на тарантасиках і телепортом до друзів або до попередньо відкритого на мапі поселення. Ландшафти і дизайн світу настільки різноманітні і цікаві, що іноді хочеться просто проїхатися кілька зайвих кілометрів, замість швидкого стрибка на мапі. Тарантасики стають доступні майже одразу після проходження навчання. Протягом гри можна знайти кілька цікавих моделей ролерів, а з платними доповненнями їх додається ще більше.

Не встигаємо ми виїхати з міста, вирушаючи на сюжетне завдання, аж нас зустрічають волджі, які напали на караван республіканців. Десь у долині рейдери притиснули нещасних ірасієнтських гіпі, а край дороги пекложуки перестріли колону медпрацівників. Тут постійно щось відбувається. Скільки б у мене не було часу на Defiance, я завжди отримую від неї задоволення (навіть попри глюки).

Красиво, але дешево

Загорнуто це все у доволі приємну, хоч і застарілу графіку, де світанки і присмерки завжди красиві. І хоч дизайн території справді дивовижний, адже Земля зазнала тераформації і стала більш схожою на рідний світ вотанів, але все ж відчувається певна дешевизна картинки, немов візуальну складову клепали студенти, а розраховувалися з ними обідами з мівіни.

А от звук чарівний. Про звуки пострілів я вже казав, вони формують правильне відчуття задоволення від стрілянини. Персонажі, яких можна побачити у серіалі, озвучені тими ж акторами, а інші нічим не поступаються. Відчутне старання. Це не тупа бездушна начитка тексту. До того ж бої, пригоди і мандри супроводжуються відповідною музикою із телесеріалу. Словом, звук не раз допомагав мені відчути, що я переїхав до улюбленого шоу.

Паскудство, як воно є

І все ж Defiance — не лише неідеальна гра, вона навіть поруч не стояла з добрими іграми. Сервери часто перезавантажуються, що ускладнює вхід. Через глюки синхронізації я часто провалювався під землю. Персонажі деколи телепортувалися, а під час бою з босом усе іноді раптом зависало, і добивали боса без мене, а мені навіть не показали фінального ролика. Фізика відсутня, немов творці гри взагалі не чули про гравітацію, інерцію і кінетику. І це лиш малий перелік помічених глюків і грубих недопрацювань.

А проте за понад півтора року існування Defiance, розробники не покинули її, а продовжують допилювати, наповнювати новими завданнями, ворогами, босами і сюжетними кампаніями. З огляду на те, що творці серіалу впевнені у виході третього сезону наступного року, можна бути певним, що у цій ММО не доведеться нудьгувати ще щонайменше рік.

Defiance — це паскудна в технічному плані гра з надзвичайно багатим контентом, що доступний абсолютно безкоштовно. Грати у це можна лише за умови, що вам подобається телесеріал, який виконано дещо ліпше, ніж гру. Але якщо у вас закінчилися ідеї для кооперативу, а душа просить спільного проходження і пригод, то Defiance — кандидат номер один на ознайомлення.