Що може бути ліпше, ніж сісти увечері біля телевізора та подивитися чергову серію улюбленого серіалу? Хм… Можливо, зіграти у цей серіал! Напевно, саме такими думками керувались усі сучасні розробники епізодичних забавок, які так і прагнуть бути схожими на свої телевізійні аналоги.

Ось вам і нові ходячі, а там трохи пригод дівчини-підлітка, чи пригодницький детектив з казковими героями. Та що криється за цими цяцьками? Чи дійсно такі відеоігри настільки привабливі, наскільки може здатися при першому знайомстві?

Початок без кінця

З появою на світ перших аналогів сучасних епізодичних ігор Phoenix Wright: Ace Attorney та Sam & Max Save The World гравці і розробники зрозуміли: діється щось цікаве. Ці відеоігри пропонували нову незвідану модель оповідання.

Саме компанія Telltale Games вдало оцінила потенціал такого способу подання сюжету і почала ледь не щорічний випуск своїх ігрових серіалів (по кілька серіалів на рік). Відтак вийшло продовження пригод Сема та Макса, що цього разу поділилось на п’ять епізодів, на відміну від шести у попередній частині. Далі з’явилися забавки за мотивами таких популярних кінострічок як «Назад у майбутнє» та «Парк Юрського періоду».

Але справжня популярність ігрових серіалів починається із The Walking Dead: The Game. Це забавка, яка зібрали біля себе чималу аудиторію. Одні приєднались, бо цінували оригінальні комікси чи телесеріал, іншим сподобалась цікава картинка та ігролад, третім – сюжет. Врешті-решт, зібралася чимала спільнота, яка завзято обговорювала всі аспекти гри. Саме тоді було знову зачеплено питання про доцільність розбиття відеогри на частини, яке наразі залишилось без відповіді.

Звідки не поглянь…

Аби повноцінно оцінити сутність ігрових серіалів, їх треба розглядати з двох боків: як розробник і як пересічний гравець. При чому і з того, і з іншого боку є чимало переваг та недоліків, які, звісно ж, ґрунтуються на епізодичній моделі.

Такий підхід до створення відеогри тягне за собою чимало бонусів. Наприклад, таких як отримання прибутку ще до закінчення процесу розробки чи збір відгуків і пропозицій від аудиторії щодо поліпшення сюжетної та ігроладної складових ще до фіналу сезону.

Якщо ж друге втілити в життя доволі складно, то фінансова частина, можливо, є одним з важелів, які спонукають розробників випускати гру частинами. Отримання значної кількості прибутку вже після видання першої серії, може сильно допомогти у майбутній розробці, особливо молодим командам, які не отримують потрібного фінансування.

Проте, епізодичний підхід також несе у собі й кілька значних недоліків. Перший з яких — це певні жанрові обмеження, адже ділення на частини значною мірою зазнає лише сюжет. А тому, розподіл платформерів чи стратегій у реальному часі, навіть, уявити важко, бо це просто руйнує саму сутність цих жанрів.

Ще однією з головних проблем є швидкий темп розробки гри, адже виданням першої серії процес не закінчується, а лише продовжується з більшою силою, бо далі час на розробку в рази зменшується. А це може позначитись не тільки на психологічному стані та настрої команди, але й на якості кінцевого продукту.

„Здається, так просто тому, що зараз ми працюємо тільки над однією серією, але, насправді, ігрова система повинна бути готовою вже до виходу першого епізоду. Адже потім ми зможемо додавати тільки новий контент. Кожен співробітник повинен виконувати декілька завдань одночасно і керувати цим процесом теж не легко“, – продюсер пригодницької гри Life is Strange, Люк Багадуст.

Як приклад, від Game of Thrones тієї ж Telltale, в якій використовується більш реалістичний стиль, ніж в інших іграх компанії, можна було б очікувати більш якісної та гарної картинки. Складається враження, що з таким швидким темпом запуску нових ігор розробники просто не встигають покращувати свої технології.

Ще одним недоліком епізодичності є жертвування деякими аспектами відеоігор. Чимало представників ігрових серіалів не можуть похизуватися великим рівнем деталізації, або гарною, пропрацьованою анімацією, бо на це банально не вистачає часу. Хоча є й винятки. Наприклад, та ж Life is Strange наділена більш ніж достатньою кількістю подробиць, які і є основою всього ігрового світу, та роблять його більш насиченим, ніж у конкурентів.

…а гравцеві видніше.

Якщо ж для ігротворців епізодична модель є, доволі, привабливою, особливо для початківців, то чимала кількість гравців відноситься до неї з прохолодою, адже більшість звикла отримувати всю гру відразу.

Головною проблемою таких відеоігор є надто тривале очікування між випусками нових епізодів. У тих же The Walking Dead чи The Wolf Among Us вихід кожного наступного епізоду супроводжується ледь не двомісячним очікуванням. Звісно, що такий метод не викликає симпатії у ґеймерів.

При такому режимі проходження гри втрачається якась частка розуміння сюжету. Гравець запам’ятовує лише головні моменти та повороти в історії. З кожною наступною серією нам, зазвичай, допомагають згадати певні обставини, але все ж цілісність втрачається. Звісно, можна почекати повного виходу всіх епізодів, та за цей час є можливість осипатись великою кількістю спойлерів, які зведуть нанівець увесь ефект від проходження.

Проте, деяким іграм не завадить розбиття на серії. Таким чином розробники можуть утримувати зацікавлення ґеймерів до забавки місяцями. А у самих гравців в періоді між проходженням епізодів є можливість обговорювати з друзями та іншими прихильниками всесвіту вже пройдене чи будувати власні теорії щодо продовження історії. Це все дозволяє з більшою мірою поринути у цікавий сюжет та вигаданий світ гри.

До того ж не у всіх поціновувачів відеоігор вистачає часу на проходження великих ігор, а такий спосіб подання сюжету чітко розмежовує головні події, дозволяючи поринати у знайомий світ час від часу, не втрачаючи основної думки.

Серіал чи гра?

Слід також згадати відеоігри, які так само мають в собі епізодичну концепцію. Вони відрізняються від розглянутих лише тим, що не випускаються частинами, а надаються у цілому вигляді, лиш із розділеним на серії сюжетом.

Так, наприклад, розповідь у психологічному трилері Alan Wake подається у вигляді містичного телесеріалу, де кожна серія присвячена якійсь загадці, але в межах головного сюжету.

Також, подібною системою наділена й Alone in the Dark (2008), але тут вже гравець сам вирішує, в який з епізодів йому грати. І подібних ігор можна назвати ще чимало.

Був час, коли і Quantic Dream бажала випускати своє творіння – Fahrenheit частинами, але зрештою залишили концепцію цілісної гри серіального типу.

Цікавим досвідом у плані поділу ігрової історії є забавка від компанії Capcom – Resident Evil: Revelations 2. Розробники вирішили порізати сюжет на частини, випускаючи кожну з різницею у тиждень. Таким чином вийшов справжній ігровий серіал, який не змушував гравців очікувати місяцями на нові пригоди, і дозволяв поринати в знайому атмосферу раз за разом.

„Ми отримали більше позитивних відгуків від гравців, щодо впровадження епізодичного формату, ніж очікували, а тому на ту мить вже бачили певний результат. Також ми дізналися багато нового, роблячи подібне: деякі речі працювали просто чудово, а деякі ми повинні були вдосконалювати в майбутньому“, – голова розробки Revelations 2, Ясухіро Ампо.

Такий підхід до видання гри є доволі цікавим, але майже не дає переваг розробникам. Гра вже готова та просто видається поступово, невеличкими порціями. При цьому компанія може лише збирати статистику, чи полірувати ще не видані епізоди.

Крокуючи вперед

Хоч епізодичні відеоігри мають чимало недоліків, вони все одно збирають біля себе велику аудиторію. Багацько гравців полюбляють зрідка повертатись до знайомого світу і переживати нові пригоди у ньому. Але проблема з грамотним поділом часу при цьому нікуди не зникає; очікування продовження місяцями не додає таким іграм привабливості.

Проте епізодична модель, доволі, впевнено займає свою ланку поруч з іншими видами ігор у сучасній індустрії, і, можливо, в майбутньому ще приємно здивує. Ми ж тим часом будемо сподіватись на покращення, і продовжимо цінувати все, що дарує нам так багато добрих вражень та емоцій.

„Вважаю, що відеоігри — це майбутнє оповідання, і гадаю, що це лише передісторія відеоігор. Ми просто піонери. Ця галузь вчиться ходити просто зараз, і це те, що надихає мене бути частиною цього неймовірного руху“, — один зі засновників Dontnod Entertainment, Жан-Максим Моріс.

Автор: Олександр Кальной