Важко уявити ґеймера, який не чув про The Last of Us. Гравці та експерти гідно оцінили гру, свідченням чого стали високі оцінки і нагороди. Донедавна гра була доступна лише для PS3, але наприкінці літа її оновлена версія з’явилася і для PS4. Цю подію особисто я ніяк не зміг пропустити. Забавка від геніальних творців Naughty Dog (тепер я можу називати їх лишень так) зжерла повністю цілий вікенд і декілька вечорів наступного тижня.

«Але все це чудово працює!»

У центрі гри стосунки головних героїв – дорослого чоловіка Джоела та юнки Еллі під час небезпечної подорожі у новому світі, що пережив зомбі-апокаліпсис та доволі серйозно змінився на гірше. У дорозі ви будете виживати, вбивати зомбі та іншу наволоч, збирати необхідні припаси, вирішувати загадки. Але нехай це не вводить вас в оману, бо це лише тло. Той, хто запропонує The Last of Us, як жвавий екшн про зомбі, підступно збреше. Хоча екшн-складова у грі дуже сильна, адже на рахунку авторів три частини не менш чудової Uncharted.

Перше, що дивує у грі — це мінімалізм у кількості та різноматності засобів, які роблять із гри шедевр. Мінімалістична музика (місцями лише одна акустична гітара), невелике різномаїття ворогів (3 види зомбі та люди, що відрізняються лише озброєнням), небагато персонажів (більшість драматичних моментів відбувається взагалі лише між двома головними героям). Але все це чудово працює! Механіка ідеально збалансована, музика робить ледь не половину атмосфери гри, а постановці, діалогам та овучці (я грав у російску версію) взагалі хочеться аплодувати стоячи.

«А ще місцями у грі дуже страшно!»

Передати атмосферу та відчуття гри текстом майже неможливо. Гнітючим, важким та безнадійним – саме таким здався мені новий світ людей і зомбі. Перед лицем апокаліпсису всі найгірші вади людства загострилися. Поряд із зомбі, які вбивають людей несвідомо, люди винищують одне одного. Ті, хто не втратив здоровий глузд, мають виживати, ховаючись та обороняючись. Особисто для мене це було схоже на яскраве відчуття Half-Life 2, Fallout 2 та Fallout: New Vegas. Це коли ти пропускаєш кожний поворот сюжету через себе, бо вже живеш тим світом. А ще місцями у грі дуже страшно!

Сюжет доволі звичний для сетингу та навряд здивує вас, але він, як і згаданий екшн, — лише тло. Головне тут — еволюція відносин між головними героями, їх філософія та зміни кожного. Усе це відбувається не у вакуумі, кожний їх крок чи рішення логічні і скоріше викликані необхідністю, аніж свідомим вибором. Взагалі логічна мотивація тут є у всіх персонажів — добрих і злих.

The Last of Us — це один рік з життя головних героїв, не рахуючи невеличкого прологу, що відбувається за 20 років до подій у грі, та епілогу. Загалом тут чотири розділи – літо, осінь, зима і весна. Кожен розділ зі своїм неповторним присмаком та атмосферою. Під час проходження я був просто змушений робити паузи, адже деякі сюжетні моменти було емоційно важко пережити, гра виснажувала, а йти далі не було сил. Також доступна додаткова сюжетна компанія Left Behind, яка не додає якихось нових відчуттів, але проливає світло на деякі сюжетні моменти, для яких не знайшлося місця у основній історії.

«Попри це вона дуже комфортна»

Механіка гри доволі різноманітна. Можете вступати у відкритий поєдинок із супротивниками або ховатися і позбуватися їх непомітно. Інколи у вас буде вибір, інколи стиль проходження The Last of Us диктуватиме сувора реальність ігрової ситуації. Наприклад, у вас просто може не бути зброї для відкритого протистояння або достатньої кількості припасів для неї. Може бути, що зброї у вас достатньо, але гучні постріли можуть викликати ще більші проблеми.

До ваших послуг декілька рівнів важкості гри (можна узагалі увімкнути собі ультимативний хардкор), але у будь-якому разі вмирати ви будете часто, особливо у першій її половині. До речі, пережити загибель вашого персонажа буде не просто, бо вмирає він гучно і вельми мальовничо. Видовище не для слабкодухих!

Для успіху у грі потрібна вправність. Гра просто вимагає від вас, аби ви розібралися у її механіці, тренувалися вбивати якнайкраще та найефективніше. Прокачка здібностей персонажа та нова зброя не допоможуть вам, якщо ви не навчилися вбивати ворогів ножем та базовим пістолетом на початку гри.

Зброї, яку також можна прокачувати, багато і кожен знайде собі щось до смаку. Супротивників у грі не хочеться називати ідіотами. Вони сумлінно виконують свої ролі, використовують весь арсенал, групуються, ховаються та обходять вас з різних боків. Гра постійно кидає вам виклик і не дає знудитися. Попри це вона дуже комфортна: сейв-поінти розташовані правильно, у ситуаціях тупняку (в мене було кілька разів) гра сама підкаже, що робити і куди йти.

«Важко знайти у The Last of Us щось погане»

The Last of Us збіса видовищна і це попри її походження з минулого покоління. Красиві перестрілки, видовищні рукопашні бої. Деякі сцени (жирафи!) взагалі викликають захват. Правда, графіку в перевиданні трохи осучаснили, порівняно із оригінальною версією.

Автори не знехтували технічними можливостями нової консолі. Так, коли ліхтарик починає гаснути, треба потрясти ґеймпад, імітуючи реальний ліхтарик у руках, а сам геймпад за допомогою вмонтованих у нього динаміків відтворює деякі ігрові звуки. Хотілося б, аби таких рішень було більше.

Правду кажучи, відмінності між оригінальною та перевиданою The Last of Us лише косметичні, самого ігрового процесу зміни не торкнулися. Якщо ви вже маєте гру для PS3, прибережіть гроші, наприклад, для Assassin’s Creed: Unity.

Важко знайти у The Last of Us щось погане. З такого можна згадати, наприклад, епізод у лікарні, коли вам вперше у грі дають автомат із майже нескінченним обcягом набоїв, а протистояти вам буде натовп так само важко озброєних противників. Таке враження, що цей епізод зовсім не з цієї гри (Max Payne, можливо?) Епізод нахабно висмикує вас із камерної атмосфери гри, але на щастя закінчується так само швидко, як і починається.

Не беруся коментувати кінцівку гри. Думаю, кожен зрозуміє з неї щось для себе.

«Одна ігрова сесія — один день життя вашого племені»

The Last of Us точно не та гра, у мережевому режимі якої ви проведете багато незабутніх годин, але він присутній. До вашої уваги декілька режимів (серед звичних є один цікавий, коли противників не можна вбивати, а лише нейтралізувати і допитувати), різноманіття зброї, декілька класів. Чудова бойова механіка працює у багатокористувацькому режимі не гірше самітного.

На початку гри у мережі ви отримаєте власну групу вцілілих, про яку треба турбуватися — добувати припаси. Одна ігрова сесія — один день життя вашого племені. Якщо ваші підопічні проживуть тиждень (не захворіють та не помруть з голоду), ви отримаєте нові можливості і зброю. Якщо ні — не страшно — зможете почати знову. Цікаво, що якщо ви під’єднаєте до гри ваш профіль у Facebook, підопічні отримають імена ваших реальних друзів :) Ще ви можете придбати собі емблеми, маски та інший непотрібний мотлох за реальні гроші, але, сподіваюся, ви знайдете більш цікавий об’єкт інветсицій.

The Last of Us — рідкісна гра, яку ти не хочеш швидко проходити лише для того, аби посмакувати нею ще. Ти взагалі не хочеш, щоб вона скінчилася. А ще трохи шкода, що вона доступна лише для двох останніх поколінь PlayStation.