Західний світ і японські RPG, як показав досвід, цілком непогано співіснують. Є величезний попит на химерні ролівки з нестандартними для європеоїдів і негроїдів боївками і розвитком персонажа. Однак це не завадило компанії Capcom розробити і видати західну, у їхньому розумінні, рольову гру і спробувати підкорити європейський та американський ринок. Голодні до чогось такого консольні ґеймери ще у 2012 році втішилися не на жарт, а нещодавно гра була портована на ПК із усім наявним додатковим контентом на додачу.

Безсердечний повсталий

Головний герой гри (будь-якої статі і зовнішності, за що дякуємо доволі багатому редактору персонажів) жив-був у невеличкому портовому селищі, доки туди не припхався велетенський дракон. Тварюка розкидала оборонців поселення, як іграшкових солдатиків, а з переможеного героя видлубала гаряче тремтливе серденько.

Проте на цьому пригоди не скінчилися, бо наш герой не скопитився, а воскрес із потворним рубцем на грудях і тепер йому треба розібратися із тим що сталося та спробувати повернути собі серце. І це все на тлі псевдо-середньовічного середземномор’я, що потерпає від навали плеяди чудовиськ із античної міфології.

Світе тихий, краю милий

Основний сюжет губиться тут у міріаді дрібних завдань і побічних квестів, але не виникає відчуття, що якісь справи заважають просуванню головним квестом. Ти просто не знаєш, що із цього головне і самостійно змушений вирішувати, куди піти і що робити. До того ж світ гри абсолютно відкрити. Щойно закінчується навчальний рівень і зав’язка сюжету, можна дременути, куди заманеться. Правда свобода пересування обмежена зустріччю із такими здоровидлами і страхопудилами, що ненапомпованому і неналадованому персонажу з ним нема що робити.

Більшість побічок — це ММО-йне лайно штибу „вбий 25 гарпій онтамо“. Але ці завдання хіба що засмічують щоденник. Виконувати їх не обов’язково і більшість із такого мотлоху виконується автоматично, навіть не треба здавати нікому квест. Просто у мандрах ви все одно вб’єте усе, що треба для таких завдань.

А от завдання, що містять якусь історію — це шик-блиск. Ось вам порятунок хворого хлопчика від таємничої хвороби, ось перетворення бездушної маріонетки на справжню людину зі свободою вибору, а ось вам запеклий бій із грізним грифоном на верхівці чогось подібного до напівзруйнованої Вавилонської вежі. Словом, цікаво, оригінально, різноманітно.

Не зовсім кооператив

А приправлено пригоди небаченою раніше системою партнерів. Їх тут називають пішаками. Це такі людські істоти без душ, що прибувають із якоїсь паралельної дійсності з єдиною метою — допомагати воскреслому. У вас зі собою може бути один основний пішак, якого ви також конструюєте у редакторі, а ще два пішаки позичені.

Позичаєте ви їх у таких самих гравців через сервери гри. Прямого онлайну тут нема (хоча закоси під ММО присутні), але оце позичання. Немов інші воскреслі — це частина мультивсесвіту, де паралельно розгортаються одні й ті ж події.

Якщо позичені пішаки вже пройшли квести, до яких ви лишень збираєтеся чи вже билися із новими для вас тварюками, то вони залюбки пояснять вам що робити і ефективніше поводитимуться в бою. Щось подібне було у Dark Souls, де гравці могли підказувати одне одному за допомогою чарівної крейди.

Вашого пішака теж можуть позичити і протягнути по незвіданих для вас місцях і пригодах, а коли він повернеться, ви вільні зберегти накопичений досвід, або відмовитися від нього. Гра варта уваги лише завдяки цій системі.

І хоч індивідуальності кожному з пішаків суттєво бракує, проте протягом гри не зникає відчуття, що ви в кооперативі. До того ж поводяться комп’ютерні герої дуже навіть обдумано (мені траплялося чимало кооперативних напарників у інших іграх, які поводилися набагато дурнуватіше і псували атмосферу гри), крім того ви можете самостійно задати їм модель поведінки, сівши з пішаком за стіл перемовин.

Класи, рівні, експа…

Розвивається персонаж і ваш основний пішак за допомогою накопичення досвіду і спеціальних кристалів. Однак очків розвитку нема. Усі нові пасивні і активні вміння треба купувати (вивчати) у адміністраторів нічліжок.

Ви можете обрати один із багатьох класів для вашого персонажа і пішака. Від вашої зовнішності (переважно від розмірів тіла) залежить початкова сила, швидкість, витривалість. Дебелий парубок буде не дуже моторним, але гатитиме ворога молотом, аж гай шумітиме. А тендітна панночка великої шкоди у ближньому бою не завдасть, а проте зможе хвацько оббігати ворогів зі спини і розстрілювати їх з лука.

Лупайте сю скалу

За суттю своєю Dragon’s Dogma — ніяка не RPG. Це жвавий екшн від третьої особи. З хвацькими боями, що вимагають вашої реакції і спритності, а також вміння оперувати можливостями ваших пішаків.

Прості сутички з людьми, ґоблінами чи іншими дрібними чудовиськами схожі на танок між ворогами. Самотужки розібратися навіть з маленькою зграєю розбійників не вдасться, але четвірка пригодників порається із цим заввиграшки.

Є швидкий удар, сильний удар і кілька додаткових хвацьких ударів, що витрачають витривалість героя. При бажанні кожен бій можна перетворити на видовище.

Але найбільше веселощів викликають сутички із велетенськими ворогами. Відразу згадується Shadow of the Colossus, адже, як і там, треба видертися по тілу ворога, дістатися до його вразливих місць і гатити по них, доки той не простягне ноги. Круто, весело, захопливо.

Портування

Жодних зауважень до портування гри нема. Картинка відчутно поліпшилася, є підтримка 4К і 60 FPS. Ніяких баґів, лаґів та іншого чортовиння не помічено. Прекрасно керується з ґеймпаду і клавіатури. Навіть підтримує збереження будь-якої миті, окрім під час бою.

Але є багато але

Із описаного вище може здатися, що Dragon’s Dogma — чудова гра. Але у неї є чимало суттєвих недоліків. Почати можна з того, що у цьому відкритому світі доводиться багато-багато ходити пішки по доволі порожніх і просторих локаціях. Їздових тварин тут нема, а фаст-тревел майже відсутній.

І нехай би лиш це набридало, можна звикнути, але немов прагнучи зробити пересування у світі максимально незручним, Capcom зробили так, що усі випадкові розбійники, ґобліни, тролі, велетні, гарпії, химери, ящури та інша живність, яку ви вбиваєте на своєму шляху, з’являються знову і знову у тих самих місцях і вітають вас щоразу з тими самими репліками.

Це вибішує аж до піни з рота. Так, за вбивство цих ворогів зараховується досвід, але нема відчуття, що світ змінюється, стає безпечніший від нашого в ньому перебування.

Квести цікаві, як я казав раніше, але щоби дістатися до них, треба пройти через жорсткі приступи дежавю, вбивши тих, кого вже кільканадцять разів було вбито до того.

Під час бою у великих ворогів є кілька рівнів здоров’я. Це теж штучне затягування тривалості гри. Рівні здоров’я визначають крутість ворога, однак монотонне вибивання духу із нещасних велетнів і грифонів — це нездорове занудство, яке відбиває бажання шукати нових пригод.

У японців своє бачення типових рис облич інших рас. Тому майже усі обличчя у грі доволі потворні, з великими носами і маленькими оченятами.

Фаст-тревел насправді є і непогано вшитий у реалії світу. Для переміщення в якусь точку, потрібно встановити в ній спеціальний кристал. А щоби стрибнути до кристала, треба мати спеціальний камінь-активатор. Але кристали трапляються рідко, а камені-активатори — ще рідше. Тому доводиться заощаджувати на швидких переміщеннях і терпіти занудне мандрування по декораціях, які не змінюються і затримують зустрчами зі старими знайоми.

Dragon’s Dogma — це доволі непогана пригодницька гра, що має кілька цікавих фішок, але позитивні враження перекриваються незручністю влаштування самого світу забавки. Добра на початку і нестерпна ближче до середини. Проте придбати все ж рекомендується для ознайомлення із неординарною системою позичених помічників.