Ось уже, нарешті, вийшов довгоочікуваний шостий сезон серіалу «Гра престолів». Мільйони телеглядачів знову будуть прикуті до телеекранів (чи моніторів) і спостерігатимуть за долею Вестероса та сімох королівств аж до останніх хвилин останньої серії. Новий сезон, я впевнений, подарує нам захоплюючий і непередбачуваний сюжет, майстерно сплетені інтриги та, звісно ж, незліченні смерті дійових осіб серіалу. Та і взагалі, «Гра престолів»— дійсно гарна екранізація циклу романів Джорджа Мартіна «Пісня льоду й полум’я».

Головних персонажів у серіалі було і залишається багато, але у грі престолів гравець або перемагає, або помирає. Тож не дивно, що більшість із них відправилось на той світ. Але залишається один, хто ще не хоче помирати, що тішить його незліченних фанів, хоча він багато разів потрапляв у ситуації, в яких інші безперечно наклали б головою. Він людина непересічної вдачі, зовнішності та розуму. Людина, хоч малого зросту, але з великої літери — Тіріон Ланістер.

Всі у захваті від Тіріона

Отож, чому Тіріон став улюбленцем фанатів? Його популярність досягла таких масштабів, що його ім’ям почали називати дітей, і, зрештою, ім’я “Тіріон” потрапило у “Велику книгу дитячих імен”, видану в США у 2006 році, а це іще до виходу серіалу, тобто Дінклейдж лише підкреслив популярність персонажа, втіливши його образ на екрані. Також сам Джордж Мартін, на зустрічі з фанами в Чикаго у 2012 році, хоч і не зізнався, який персонаж являється його найулюбленішим, але сказав, що живить до Тіріона у нього особливі почуття.

Але повернімося до питання популярності Тіріона. Я буду здебільшого розглядати серіального Тіріона, втіленого Пітером Дінклейджем. Хоч вони в дечому і розходяться, але ми, люди, мислимо в першу чергу візуальними образами, тож, хочемо ми того чи ні, але в уяві постають бачені на власні очі образи, предмети і явища. Але це ні в якому разі не означає, що я не беру до уваги Тіріона з книг, просто більший наголос робитиметься на серіал.

Отож, Тіріона аж ніяк не можна назвати красенем, хоч я не можу сказати про Дінклейджа, що він потворний (а в книзі Тіріон саме такий), але і до еталонів краси йому далеко. А люди набагато з більшою приязню ставляться до зовнішньо привабливих людей, ніж до непривабливих. Бо краса є одним з найважливіших критеріїв, за яким ми оцінюємо інших людей.

Трішки дослідів

Опублікована в 1988 році Леонідом Гозманом та Надією Ажгіхіною праця «Психологія симпатії» описує численні досліди багатьох науковців у сфері соціальної психології, а саме проблемі стосунків між людьми через призму привабливості і, зокрема, як зовнішність впливає на взаємовідносини та статус людини у суспільстві.

Перший дослід полягав у тому, що чоловіків і жінок розподіляв на пари для танців комп’ютер довільним чином. Після танців були проведені заміри показників задоволеності партнерів спілкуванням. Вищими показники виявились у тих людей, котрі танцювали з партнерами привабливої зовнішності. Можливо у цьому випадку зіграли соціальні стереотипи, або це лише поодинокий випадок?

Як виявилось ні. Навіть у дитячому віці переважна більшість воліють бачити гарнішу людину, бути у компанії красивішого однолітка. Групі дітей, у віці до трьох років, показувались їхні ровесники на екрані, причому одні були симпатичні, а інші не такі привабливі. За допомогою кнопки, діти могли повторно викликати зображення будь-якої дитини, причому це можна було робити скільки завгодно разів. Виявилось, що значно частіше діти хотіли бачити зображення гарнішого однолітка. Отож іще з дитячих років відбувається розподілення на групки, у яких деякі діти знаходяться у центри спілкування, а інші — на периферії. Та діти є діти, а дорослі, звісно ж, повністю раціональні і завжди з розумом підходять до своїх суджень, не дивлячись на зовнішність інших людей (окрім танців, звісно ж).

Але і це твердження не витримує критики. Наступний експеримент це наочно ілюструє. Досвідченим вихователькам дитячих садків було запропоновано оцінити проступок дитини і дати свою професійну пораду з цього приводу. Але одним показали симпатичну дитину, а іншим — некрасиву. Результат виявився разючим: ті, хто бачив симпатичного малюка, виявилися більш поблажливими. Вони казали, що діти часто пустують, це випадковість і не треба сильно карати дитину за подібні непорозуміння. Інша ж група була далеко не такою милосердною: вони вважали, що ця дитина є злісним порушником дисципліни, що дитина запущена і недоглянута, а деякі радили показати дитину психіатру. Подібний експеримент також проводився серед старшокласників та студентів, тільки їм вже давали фото однолітків. Результати виявились такими ж: досліджувані з більшою суворістю засуджували непривабливих, а гарненьких виправдовували.

Красивий — це ще не вирок!

Дійсно, на початкових етапах, гарна зовнішність дає більші бонуси у спілкуванні з людьми. А ті, у кого менш приваблива зовнішність, кращої прихильності до себе мають досягати самостійно. Отож, вони намагаються привернути до себе увагу іншими способами. Ці способи можуть бути як конструктивними (як-от підвищення власного інтелекту, досягання висот у певній галузі тощо), так і деструктивними, наприклад поведінка антисуспільної спрямованості.

Яскравим прикладом цього твердження виступає Тіріон. Варто лише згадати перший сезон, коли Тіріон їхав до Стіни разом із Джоном Сноу. Тоді Тіріон прямо сказав, що оскільки він карлик, то компенсує це розвитком інтелекту (читанням). Хочу тут зауважити, що у цивілізованому людському суспільстві, розум завжди був однією з головних чеснот, і високий інтелект був у великій пошані. Тож розумні люди завжди користувались повагою і викликали симпатію.

А Тіріон постійно демонструє нам свій непересічний розум. Варто лише згадати, скільки разів Тіріону загрожувала смерть. Причому, багато-хто з числа інших героїв помирали в набагато вигідніших та кращих позиціях. Але Тіріон щоразу вислизав з лап похмурого женця завдяки своєму розуму, кмітливості та невеликій крихті талану. Згадаймо хоча б випадки, коли Тіріона ув’язнили в Орлиному гнізді, коли він потрапив до рук гірських варварів, ну і, нарешті, битву на Чорноводній, у якій Тіріон показав себе дійсно левом. З усіх цих ситуацій він вийшов переможцем і обзавівся прихильниками, а без них він би не зайшов так далеко. Вони пішли за ним, бо він вміє надихати інших людей, в тому числі власним прикладом. Вони розгледіли у Тіріоні набагато більшу людину, ніж він здається на перший погляд. “Часом дуже маленька людина відкидає дуже велику тінь”.

Любов треба заслужити

Краса грає дуже важливу роль при першому сприйманні людини. Згадайте, коли ви перший раз побачили Тіріона, сумніваюсь, що він у вас викликав симпатію прямо з перших хвилин. Він заслужив любов своїх фанів. Так само і ми заслуговуємо любов чи зневагу нашого оточення. Як показали досліди, менш симпатичним людям важче добиватись любові оточення. Але і винагорода цього варта. Так вже повелося, що ми, люди, більше любимо тих, від кого очікували чогось поганого, але які не виправдали наших сподівань і роблять добро замість зла. Тобто, якщо нам менш симпатичні люди не подобаються, бо в нашій свідомості вони нам уявляються одразу ж поганими (цей принцип походить з явища синестезії), то, якщо вони потім виявляться людьми достойними, розумними, добрими і так далі, вони викличуть у нас набагато більшу симпатію, ніж якби вони були більш привабливої зовнішності. Але у цього принципу є і зворотна сторона медалі: якщо ми очікуємо від людини чогось доброго, а в результаті вона чинить зло, то до такої людини ми будемо відчувати набагато більшу антипатію, ніж якби ми від неї очікували зла спочатку.

Отож, завжди пам’ятайте, що наша доля в наших руках. Ми самі виховуємо ставлення оточуючих до себе і тільки від нас залежить, як нас сприймають інші. Бажаю вам завжди заслуговувати повагу і любов ваших близьких. Часто це вимагає зусиль та кропіткої праці, але ж недарма існує вислів, “що до зірок дістаються через терни”.