В сучасній ігроіндустрії відбувся зсув алфавіту. Те, що колись називали альфою, стало бетою. А те, що було бетою, тепер гордо називають релізом. І чудовий цьому приклад – Assassin’s Creed Unity. Довгоочікуваний реліз цієї гри добряче сколихнув ігровий медіа-простір. Спробуймо детально оглянути цей новий виток еволюції ігор про асасинів у каптурах і розібратися, які з передрелізних обіцянок розробники виконали, а на які забили. А також чи варта Assassin’s Creed Unity часу й копійчини.

Почнемо з обіцянок. У передрелізних трейлерах та інтерв’ю юбіки обіцяли докорінно переробити ігрову механіку, подарувавши нам так би мовити свіжий погляд на франчайз, який почав вже потрохи приїдатися. Цей пунктик ми їм зараховуємо: гра вийшла дійсно інноваційною для серії. Механіка паркуру і система керування персонажем зазнали суттєвих змін. І хоча пострибеньки будівлями не стали анітрішки більш реалістичними, виглядають вони тепер якось більш природно завдяки новим анімаціям. Приємним покращенням став такий собі режим спуску, завдяки якому можна швидко і безпечно зістрибувати з будівель без необхідності шукати виступи, за які герой може вчепитися.

Кожне сюжетне вбивство тепер можна здійснити кількома різними способами. Як і було продемонстровано в одному з трейлерів, гравець може обирати, яким шляхом дістатися до потрібного місця і яким чином позбутися антагоніста. Особливо круто виглядають унікальні вбивства, здійснення яких вимагає додаткового планування і підготовки.

Дотримавши слова, розробники також ввели у гру стелс-режим. Механіка непомітних вбивств була і в попередніх частинах, але в Unity герой нарешті навчився прокрадатись. Так, наче дрібничка, але реалізовано її таким чином, що мимоволі замислюєшся: а чому це в інших іграх про асасинів такого не було? Та не обійшлось у цій бочці меду й без ложки дьогтю: як і в попередніх частинах, проблеми гравцеві нерідко створює керування. І це особливо дратує тоді, коли намагаєшся пройти місію непомітно. Часто-густо герой здійснює зовсім не ту дію, яку гравець від нього очікує.

Йдемо далі. Чи не найважливішою особливістю Unity повинна була стати можливість одночасного промальовування понад тисячі ніпів у кадрі. Отут вже починаються проблеми. Бо промальовувати ніпів розробники гру навчили, а от мізків їм хоч трішки впхати забули. Відтак маємо густі юрби різнобарвних городян, які поводяться не дуже адекватно. Здалеку натовпи виглядають вельми реалістично, але варто пригледітися до ніпів, як розумієш, що вони ненабагато менш картонні за вболівальників на трибунах якоїсь FIFA. І та їх дивакувата поведінка спостерігається не тільки в натовпах. От як би ви відреагували, якби до вашого дому через вікно застрибнув незнайомець у каптурі і почав блукати вашою оселею? Ви були б як мінімум здивованими. Мешканці ж віртуального Парижа до таких речей, як виявилося, ставляться цілком нормально і часто їх навіть не помічають. А крім того, вони полюбляють бігати на місці, тікати від невидимих ворогів та навіть левітувати. Чому Ubisoft вирішила випустити гру на етапі, коли головна фішка цієї гри ще потребує доопрацюввання – не зовсім зрозуміло.

Усіляким вороже налаштованим NPC розуму теж бракує. У них зовсім відсутній периферійний зір, а відтак героя вони помічають тільки коли той стоїть просто перед ними. І то не одразу.

Наступна в черзі обіцянок – графіка. Не так давно нам всім настав некст-джен, дозволивши розробникам створювати ігри з божественною картинкою.

І Assassin’s Creed Unity майже повністю підпадає під сьогоденні критерії. Деталізація й масштаб віртуального Парижа дійсно вражають. Від вузеньких брудних вуличок до помпезних палаців й храмів – все тут має відповідні розміри і виглядає неймовірно гарно. Увагу привертає й природність будівель: чимало з них мають інтер’єри, що вельми позитивно впливає на сприйняття цілісності світу. А навіть ті споруди, в які увійти неможливо, все ж мають прозорі вікна й клаптики внутрішнього простору, завдяки чому не сприймаються як картонні коробки. Також потішили погода й освітлення, завдяки яким Париж виглядає неоднаково в різний час дня та за різних метеорологічних умов. Та милу картинку враз здатні зруйнувати такі речі, як низька дальність промальовування деталей, ніпи, що з’являються у кадрі просто з повітря, і страшнючі низькополігональні LOD-моделі. Якщо це називається некст-дженом, то нам з вами, шановні ґеймери, доведеться перечекати ще одне-два покоління консолей доки розробники зможуть не жертвувати так помітно деталізацією відстані.

При описі візуальної складової Assassin’s Creed Unity варто також звернути увагу на модельки ніпів. У порівнянні з попередніми частинами, вони стали більш природніми, їхня міміка помітно покращилася, завдяки чому кат-сцени виглядають дійсно круто. Це, щоправда, стосується тільки сюжетних персонажів. Вартові та пересічні городяни похизуватися великою кількістю трикутничків, на жаль, не можуть. Це особливо помітно, коли отакий другосортний ніп видає героєві завдання, або коли протягом побічного квесту двоє NPC балакають одне з одним. І ми б цей прикрий факт оминули увагою, але дуже вже ріже око та різниця між головними й другорядними персонажами.

І ось ми дісталися до того, через що ваш покірний слуга з нетерпінням чекав на вихід Unity. А саме – до оновленої бойової системи. Отут вже розробники змогли догодити поціновувачам видовищних та складних боїв. В одному з передрелізних трейлерів творчий директор Ubisoft Алекс Аманціо розповів, що герой більш не буде безстрашною машиною смерті. Хлоп сказав – хлоп зробив. Бойова система Unity спонукає гравця діяти по-асасинськи і шукати тихого підходу до нейтралізації ворогів. Бо якщо отих ворогів є більше трьох, то впоратися з ними стає вельми складно. Аби могти протистояти декільком недругам одночасно, гравцеві потрібно навчитися вчасно блокувати удари й відхилятися від них, вчасно атакувати, а іноді – і швидко тікати. І так, нам відомо, що у налаштуваннях інтерфейсу можна увімкнути іконки над головами ніпів, які, як у Batman Arkham чи Shadow of Mordor, сповіщатимуть гравця про те, коли слід блокувати. Але нам ця механіка в Assassin’s Creed не прийшлася до смаку. Набагато більше задоволення отримуєш, коли завдяки власній пильності виходиш без найменшої подряпини з запеклого бою. А видовищності боям додають природні звуки та анімації: розробникам пречудово вдалося передати відчуття ваги зброї в руках героя та його ворогів.

До речі, про зброю. Її в грі побільшало у порівнянні з попередніми частинами. І герой більш не мусить обмежуватись одноручними мечами. Арно вельми вправно махає важкою й довгою зброєю, а тому у гравців з’явилася нагода обрати в якості головного аргумента в бою, скажімо, дворучний меч чи алебарду.

Купувати зброю й спорядження можна як за зароблені чесною асасинською працею гроші, так і за брудні, нечесні, придбані в Ubisoft. Очевидно, видавцеві захотілося отримати від гри максимум наживи. Відтак будь-який предмет спорядження чи навичку можна відкрити дочасно, якщо заплатити Юбікам додаткові долари. Добре це, чи погано – це вже питання етики, але нам такий підхід зовсім не сподобався.

Ще менше нам сподобалося те, як нав’язливо юбіки впарюють гравцеві непотрібні речі. Так в ігровому світі можна знайти скрині, які Арно зможе відкрити тільки після того, як гравець пограє у мобільний додаток до Unity, чи щось там зробить у браузері. Ось це вже справжнє нахабство. Придбавши гру, ми очікуємо мати доступ до усього її контенту. А блокувати вміст для гравців, які не в змозі або не бажають встановлювати застосунки на мобільний пристрій, – то не по-козацьки. Ганьба, Ubisoft.

Ну все, посварили трохи, перейдімо до більш приємних речей. А саме, до кооперативного режиму. Виглядає так, що Ubisoft першими втямили дуже важливу річ: кооператив у грі – мов вибух у відео: він завжди робить все кращим. Соціальна система Assassin’s Creed Unity дозволяє гравцям об’єднуватися у братства і проходити кооперативні місії з друзями. Місії для спільного проходження доволі цікаві й різноманітні. Якщо вирішите пограти в кооперативі, то дуже радимо навчитися користуватися стелс-складовою гри. Задоволення, отримане від безшумного проходження, не порівняти із бездумною різаниною усього живого.

Про що ще не згадали? Так, про сюжет. Він в Unity є, і непогано пояснює, чому герой робить те, що робить. Палкі шанувальники глибоких сюжетів та продуманих персонажів навряд чи знайдуть в цій грі те, чого шукають. Головний герой Арно, хоч і не картонний, але особливість у нього рівно одна: він кохає дівчину-тамплієрку. До героїчних вчинків його штовхає виключно жага помсти, яку він чомусь називає спокутою. Проте відсутність цікавого сюжету повною мірою компенсують гарні кат-сцени, які дозволяють насолодитися непоганою грою акторів.

Підведімо підсумок. Найбільш влучна асоціація, яка спадає на думку при проходженні Assassin’s Creed Unity – це солодка цукерка в гидкій обгортці. З одного боку, гра дійсно є переосмисленням франчайзу. В ній реалізовані цікаві ігрові механіки, які дозволяють гравцям вжитися в роль справжнього асасина. Чудова графіка, видовищний паркур, бої, що кидають виклик, достобіса побічних завдань і розваг – все це можна сміливо віднести до переваг гри. З іншого ж боку, нахабне ставлення Ubisoft добряче псує враження від Unity. Дратують такі речі, як нав’язування власних сервісів і додатків, мікротранзакції та невідомо для чого введені додаткові валюти. А зважаючи на численні баґи в релізній версії, складається враження, що ми купуємо доступ до бети, а повноцінною гра стане колись згодом.

Як бачимо, негативні сторони гри стосуються переважно рішень, прийнятих видавцями, а не розробниками. Якщо ж оцінювати саму гру і її контент, то Unity, безперечно, одна з найкращих частин серії Assassin’s Creed.