Нещодавно компанія Ubisoft презентувала чергову, уже шосту частину успішного конвеєра Assassin’s Creed, події якої розгорнуться у Лондоні Вікторіанської доби. Сюжет гри традиційно заснований на протистоянні добрих убивць і лихих храмовників. Вигадані події та герої тісно переплітаються з реальними історичними фактами. Щороку змінюється лише одне — час і місце протистояння, і щороку прихильники франчайзу можуть лише здогадуватися, куди їх занесе цього разу.
У новому циклі статей PlayUA вирішив розглянути шість частин Assassin`s Creed і порівняти справжні історичні епохи з художнім вимислом розробників.
11-13 століття — Час Хрестових походів. Протягом майже 2 віків європейські королі, воїни, селяни, купці та навіть діти ходили воювати на Близький Схід проти сарацинів за Святу Землю Єрусалима та Гріб Господній.
Події гри відбуваються під час Третього Хрестового походу 1187 року. Єрусалим відбив султан Саладин, якого нам у грі не показують, але не хвилюйтеся, завдяки постійному повторюванню від вісників, що „Салах ад-Дін скаче їм назустріч, аби зупинити їх і помститися за варварські діяння“, вам це ім’я снитиметься ночами.
Відбивати святе місто вирушили зі своїми військами король Франції Філіп II Август, король Німеччини Фрідріх I Барбаросса і король Англії Річард I Левине Серце.
Закінчився похід мирною угодою щодо розділу Святої Землі, яку підписали Річард і Саладин, тобто нічим особливо грандіозним. Хрестоносців надовго поперли зі Сходу, зате був захоплений Кіпр, який потім продали тамплієрам.
Папа Римський обіцяв учасникам Походів прощення усіх гріхів, і божі воїни вдячно користувалися цим привілеєм. Війська хрестоносців більше нагадували загони розбійників. Вони грабували, ґвалтували і плюндрували, а їхні ватажки, спокусившись східними скарбами, створювали короткотривалі союзи один проти одного. Там їх і наздоганяв кинджал асасина
У грі братство асасинів — шляхетна атеїстична організація. За свою мету вони ставлять захист свободи і справедливості. Що ж, насправді все було трішки інакше.
Асасинами хрестоносці називали представників касти федаїв — убивць із войовничої секти нізаритів, які основним засобом боротьби проти невірних вважали терор. Слово це пішло від „гашашин“, яке храмовники не зовсім точно переклали як „той, хто вживає гашиш“, тому в їхніх очах Альтаїр був би, найімовірніше, небезпечним торчком, на кшталт Бівіса чи Батхеда давньої Персії. Однак, насправді слово „Hiashoshiyya“ означає людину в стані шаленства, ніби від вживання гашишу. Цей міф, до речі, було розвіяно в самій грі (в одній з реплік Аль-Муаліма).
Тим не менше, деякі джерела, зокрема спогади Марко Поло, наполягають на тому, що вбивці таки вживали наркотики, але не гашиш, а опій, який виготовляють з маку.
У грі братством асасинів керує Аль Муалім. Його історичним прототипом найімовірніше був Хасан ібн Саббах Алах, також відомий як „Гірський старець“ та Алах-аддин, засновник незалежної ісмаїлітської держави з центром у фортеці Аламут у 1090 році, очільник нізаритів, а за легендою — однокурсник і найкращий друзяка Омара Хаяма.
Ось як про гірського старця пише знаменитий Марко Поло:
„У краї Мулект у давнину жив гірський старець Алах-оддін, він влаштував у схованому місці пишний сад за образом і подобою мусульманського раю. Юнаків від дванадцяти до двадцяти років він напоював і в сонному стані переносив у цей сад, і вони проводили там цілий день, розважаючись із місцевими жонами і дівами, а надвечір їх знову напоювали і переносили назад на двір. Після цього юнаки були готові й на смерть, аби тільки знову потрапити до раю (…) Захоче старець убити кого-небудь з важливих або взагалі кого-небудь, вибере він зі своїх асасинів і куди забажає, туди й шле його…“
Утім, легенда про асасинів має доволі поважну історичну основу. Так звані „Гірські старці“ з течії ісмаїлітів дійсно правили в іранській фортеці Аламут у 11-13 століттях і на військові дії відповідали одиночним терором. Нізарити цінували соціальну справедливість і плюралізм, тому вищою формою благого діяння були саме політичні, а не релігійні вбивства. Їхніми жертвами ставали шахи та полководці.
Хоч одна з вимог Братства у грі — бути непомітним, справжні асасини кохалися у вбивстві на публіку й нападали в людних місцях за якомога більшої кількості свідків, аби „піаритися“ і наганяти страху на ворогів, чим заробили собі в Європі славу безжальних убивць, а от мирних жителів не чіпали. У грі це відображено в одній із заповідей Братства — „Не вбивай невинних“.
Усупереч поширеним переконанням, асасини не були смертниками. Цей стереотип творці гри теж чудово обіграли. Коли реальний Аламут свого часу обложили вороги, ібн Саббах, аби залякати ворогів і показати їм готовність своїх людей піти на смерть, наказав 50 своїм воїнам стрибнути в урвище. У самій грі це сцена першого показового стрибка віри. В обох випадках це було вдало змайстрованим обманом, адже самогубство в будь-якій формі суперечить ідеології нізаритів
(на фото – маркграфиня Іда Австрійська, яка брала участь в одному з Походів)
(картинка з гри і реальний портрет)
Головними противниками асасинів у грі є тамплієри. Здебільшого, так воно і було, тільки гашашини не любили взагалі всіх хрестоносців, незалежно від ордену.
Братство Тамплієрів, Бідних Братів-Воїнів Христових та Соломонового Храму, було створено у підсумку Першого Хрестового походу 1096 року для захисту європейських паломників-пілігримів, яким у рідному селі не сиділося, тож вони перлися до Гробу Господнього в Єрусалимі після того, як місто завоювали хрестоносці.
Орден незвичайним чином поєднував чернецтво і військову справу, але найкраще їм вдавалося рахувати гроші. Після закінчення Хрестових походів, тамплієри швидко перейшли на торгівлю, і скоро стали багатшими за деяких європейських королів. Останні храмовників за це недолюблювали, але все одно позичали в них гроші.
Про тамплієрів ходило багато легенд, зокрема, що вони володіли самим Священним Ґраалем — келихом Христа, з якого той пив на вечері перед стратою, та іншими цінними реліквіями. Вважалося, що під час свого перебування у Єрусалимі тамплієри потай привласнили ці святині і їм завдячують своїм багатством.
Наприкінці 13 століття хрестоносців остаточно вигнали з Близького Сходу. Незадовго до цього Ченгіз-Хан розгромив Нізаритську державу в Аламуті. Гашашини зникли, а тамплієри збагатилися до непристойності, що їх і згубило.
У першій грі франчайзу розпочинається довге протистояння між двома братствами, яке протягнеться крізь століття, і наступний великий бій відбудеться у час розквіту гуманізму та мистецтв, коли Європа відроджувалася від темряви середніх віків. Про нього ми розповімо у наступній публікації циклу Assassin’s Creed — історично [не]достовірний.