Силами KyivMusicFilm у низці міст України (наприклад, у Києві в кінотеатрі “Жовтень”) наразі можна подивитися, як саме треба починати кінокар’єру, якщо дуже хочеться. Вплив братів Ітана й Джоела Коенів на кіно беззаперечний, а добра половина їхньої фільмографії — це вже сучасна класика світового кіно, доробок, якому заздрять і на який орієнтуються.

З цієї точки зору їхній перший фільм “Просто кров” (Blood Simple) — зразковий повнометражний режисерський дебют, який проклавв дорогу цілим поколінням кінематографістів на кшталт Квентіна Тарантіно й Крістофера Нолана (дебютна стрічка якого, «Переслідування», явно сильно орієнтувалася на первістка Коенів). Однак і сам цей фільм виник не на пустому місці, і своєю появою завдячує дуже несподіваним родичам зі зовсім інших жанрів і течій.

Не на пустому місці

У багатьох джерелах можна наштовхнутися на твердження, що брати Коени не мали жодного суттєвого досвіду в кіно, коли бралися за свій повнометражний дебют. Як і у випадку Орсона Веллса, який до «Громадянина Кейна» (Citizen Kane) встиг набити руку на істотній кількості короткого метру і одразу кількох недороблених повнометражних фільмах, це твердження не тільки хибне, а ще й десятиліттями змушує молодих кінематографістів комплексувати, що вони не зняли шедевр із першої ж спроби.

Насправді ж фільмувати брати почали ще в 1970-х рр. Перші їхні намагання були, що досить типово, кривими повторами бачених фільмів, однак після кількох таких повторів Коени поступово почали не лише знаходити свої власні теми, а потихеньку демонструвати свої витвори на кінофестивалях. З огляду на предмет цього огляду, найбільш доречно буде згадати дві такі короткометрівки.

У «Грайливих лісорубах» (Lumberjacks at Play) 1971 року кілька лісорубів… отруїлися млинцями, і їх нудило посеред лісу. У півгодинній же стрічці «Звуки» (Soundings), яку сольно робив Джоел Коен (до 2004 року вказаний як єдиний режисер фільмів тандему через обмеження режисерської гільдії США щодо сумісної режисури) жінка кохається зі своїм глухонімим хлопцем, у той же час балакаючи з його найкращим другом, у якого дійсно закохана.

Відголосок обох цих короткометрівок можна знайти у «Просто кров», однак «Звуки» мали дещо вагоміший вплив , адже у 1980 році стрічка брала участь у маленькому кінофестивалі в Детройті, вразила іншу маленьку групу кінематографістів-початківців, яку очолювали Сем Реймі та Брюс Кемпбелл. На той момент вони вже закінчували роботу над власним дебютним повним метром, «Зловісними мерцями» (The Evil Dead) і покликали Джоела Коена працювати на пост-продакшені стрічки асистентом монтажу. Легендарний зараз горор був зроблений «на коліні», з бюджетом, зібраним із місцевого бізнесу під чесне слово, і фактично був дотягнутий до адекватного фільму саме на стадії монтажу, де Реймі, монтувальниця Една Рут Пол і сам Коен вигадували нові способи повідомити глядачеві, що сталося в умовах відсутності половини необхідних для цього кадрів. Однак не менш важливими для Коенів виявились поради й допомога, які Реймі й Кемпбелл щедро роздавали вже як досвідчені продюсери з півтора повнометражними фільмами за пазухою.

Маєш трейлер — матимеш і фільм

Творці «Зловісних мерців» у якості заманухи для інвесторів мали спочатку спрощену тестову короткометрівку «В лісах» (Within the Woods), а потім уже трейлер, завдяки якому залучали вже додаткові фінанси. Подивившись, як це працювало, Коени вирішили трохи прискорити процес і зробити щось середнє — трейлер до фільму, якого ще нема. Зараз це є досить розповсюдженою практикою, а в далеких зараз 1980-х про успіх цього методу швидко поповзли легенди. Пізніше в інтерв’ю Квентін Тарантіно зізнавався, що намагався так само фінансувати свої дебютні стрічки, однак самими сценаріями вразити інвесторів не виходило, а для того, щоби зняти трейлер, треба було мати певний набір речей.

По-перше, актори. Хоча в Коенів не було на руках відомих акторів, у них був вже відомий у вузьких колах Брюс Кемпбелл, який у цьому трейлері грає одразу кілька ролей.

По-друге, локації та реквізит. Істотну їх частину брати позичили зі «Зловісних мерців», вправно використавши у своєму сюжеті всі залишки, до яких дотягнулись — легендарний Oldsmobile Delta Сема Реймі, лопату, бите скло, прострелені стіни тощо.

А по-третє, впевненість. Маючи досвід монтажу справжнього фільму, Коени використали всі надбання «Мерців» у плані маскування аматорських складників. Утім, ще більшого успіху в такому маскуванні вони досягли вже в самому фільмі.

Який для братів був вже четвертим професійним пунктом у фільмографії. Хоча другий фільм Реймі, «Хвиля злочинності» (Crimewave) технічно вийшов пізніше Blood Simple, Коени, за сценарієм яких він був знятий, вже мали унікальну можливість побачити, як їхній матеріал розвалюється під час виробництва і перетворюється на зовсім не те, що їм хотілося побачити б на екрані. Врахування цих помилок стало ключовим, однак «Хвиля злочинності» дала ще один неочікуваний подарунок “Просто крові” — задіяна в епізодичній ролі черниці молода акторка Френсіс МакДорманд одразу ж впала у вічі Джоелу Коену і зрештою отримала не лише першу в житті головну роль, а ще й щасливий шлюб із режисером, який тримається досі (як і спільна творчість).

Як зібрати фільм докупи

Отже, коли настала пора власне робити фільм, Коени почали вміло конструювати його з елементів, які працювали в попередньому доробку. Жарти про блювоту з «Грайливих лісорубів» перетворилися на драматичні моменти, бо моторошний Джуліан Марті не може стримати її кілька разів за фільм, втрачаючи істотну частину страхітливості. Еротично-драматичний аспект «Звуків» став лінією любовного трикутника, де ніхто з учасників не має бодай елементарної  людської комунікації один з іншим. Зі «Зловісних мерців» прийшли сцени поховання і бійки з лопатою, а також майстерне маскування того, що далеко не всі актори часто перетиналися на знімальному майданчику. Зі ще одного фільму, на якому Джоел Коен був на підхваті у монтувальниці Едни Рут Пол — «Не бійся зла» (Fear No Evil) — брати занотували, як знімати в барах, як купувати для фільму пісні та як фільмувати стратегічні нічні кошмари, які б тримали глядача в напрузі.

При всьому цьому, «Просто кров» не є ні комедією, як «Хвиля злочинності» (хоча чорного гумору тут багато), ні фільмом жахів, як «Зловісні мерці» (хоча елементи, як я вже зазначив, тут є). Те, що зняли брати — це еталонний неонуар (докладніше про цей жанр читайте в огляді «Алеї жаху»), однак максимально своєрідний за рахунок власних інтересів і досвіду Коенів. Уже тут ми можемо побачити, як роздуми про різницю між США та СРСР вдало поєднуються в діалогах з відсилками до Давньої Греції (і все це ще неодноразово буде використане у фільмах братів).

Саме ще один власний інтерес Коенів звернув їхню увагу на такий жанр. Палкі шанувальники письменника Дешилла Гемметта, вони навіть назву свого фільму взяли з його твору «Криваві жнива» (Red Harvest). Там blood simple введено як сленговий термін на позначення нелогічності дій людини, яка щойно пережила стрес, пов’язаний з кровопролиттям. Щось на кшталт «кров ударила в голову».

Певний брак досвіду Коенів у фільмуванні перекривав талант і досвід інших учасників знімальної групи. Композитор Картер Барвелл і звукорежисер Скіп Лівсі з того часу працювали практично на всіх фільмах Коенів, а оператор Баррі Зонненфельд — аж до власного переходу в режисуру на початку 1990-их (хоча він повертався до Коенів уже як продюсер, зокрема в ремейку «Убивць леді»). Чи не найголовніше везіння Коенів — професійний акторський склад. Окрім дуже впевненої гри МакДорманд, цілі підсюжети фільму тримать на собі майстерні характерні актори Ден Гедая та М. Еммет Волш. Останній буквально називав свою причетність до фільму одною великою послугою Коенам, однак швидко був уражений винахідливістю й вибагливістю братів, тож охоче погодився знятися ще і в наступному їхньому фільмі, «Виховання Арізони» (Raising Arizona).

Реконструюючи нуар

Саме персонаж Волша, приватний детектив із дивним ім’ям Лорен Віссер (яке ми дізнаємося лише з титрів і гравіюванні на запальничці — ще одна відсилка до «Кривавих жнив», де головний герой-детектив не має імені) є таким собі серцем фільму, однак не протагоністом. Недарма саме він є де факто оповідачем, хоч і не має логічної можливості це зробити.

Досить цікаво, що цим центральним образом Коени повторюють товстого детектива з «Печатки зла» (Touch of Evil) вже згадуваного Орсона Веллса, тому що саме цей фільм вважається моментом смерті класичного нуару, і все після року його виходу, 1958, — це за визначенням нуар з приставкою «нео-». Хоча дослідник нуару Едді Маллер вважає, що крапку в 1960 році поставив Альфред Гічкок з його «Психом» (Psycho). В обох з цих фільмів традиційний для нуару бувалий детектив втрачає свою головну роль і стає, відповідно, лиходієм або жертвою яка не має гадки, що коїться.

Коени спочатку приєднуються до деконструкції жанру, а потім посеред фільму вправно дають зрозуміти, що роблять щось геть інше і дуже по-своєму. Хоча тут є класичні для нуару вибагливе освітлення, символізм (має певне хитре значення навіть кількість зловленої Марті риби), Коени домішують до цього щось дуже власне, по-хорошому дворове, але в той же час поетичне.

Замість висновків

«Просто кров» водночас смішить, дає привід задуматись про серйозні речі (наприклад, як недомовки в комунікації людей поступово перетворюються в руйнівні конфлікти), лякає окремими сценами так, що підскакує сучасний український глядач, а з точки зору освіти чи самоосвіти про те, як робити кіно, є обов’язковою програмою.

Українські покази стрічки від KyivMusicFilm (мовою оригіналу з дуже українськими субтитрами) — це чудово відреставрована в 4К режисерська версія стрічки від The Criterion Collection. Якщо зазвичай вони є довшими за рахунок вирізаних сцен, то перфекціоністи Коени навпаки скоротили фільм майже на три хвилини, переважно зробивши певні сцени більш лаконічними. Принцип «менше — це більше» взагалі чудово характеризує те, як зроблений цей фільм, і він одним із перших показав постмодерному світові, що для дебюту в кіно потрібні цікава історія, трошки вигадливості, мінімум локацій і реквізиту та пара тижнів.

Ще, звісно ж, автомобіль, лопата і талант. Не обов’язково в один і той самий знімальний день.

P.S.

І ще не завадить професійний дизайнер титрів. У «Просто крові» їх робив майстер своєї справи Ден Перрі, титри якого прикрашають фільми найвідоміших режисерів: крім Коенів, Перрі встиг попрацювати з Мартіном Скорсезе, Крістофером Ноланом, Кевіном Смітом, Вільямом Фрідкіним, Робертом Земекісом, Весом Крейвеном і багатьма іншими. Дізнатися більше про роботу Перрі можна в документальних фільмах від Американської кіноакадемії та Університету Цинциннаті, але якщо ви шукаєте опцію подешевше ці поближче, я теж роблю титри.