Уявіть, що ви перенаситилися Detroit: Become Human і замість андроїда Хлої з головного меню вам, у форматі такої ж світлої інтерактивної розмови, сниться дівчинка Альма з F.E.A.R. Вона приємно розпитує про самопочуття, намагається заглибитися у ваше сприйняття світу. Для цього маленька панна почергово переносить вас у цікаві вам історії, які за своїм наповненням добряче нагадують комбінації Silent Hill, Resident Evil, Outlast чи Layers of Fear. У такої горорної мішанини тепер є назва, яка поміщається всього лише в чотири букви – A.I.L.A.

Звісно, самого лише задуму мало. В іграх його потрібно не просто розвивати сюжетом, який зможе втримати гравця, а й не налажати з ігроладом. Тому команда амбітних бразильців повинна була зробити щось космічне, щоб у A.I.L.A все працювало й створювало відповідну атмосферу. На жаль, у грі є частинки горорного пазлу, складені вдало, а є такі, які довелося ледь не забивати молотком у загальну картину.

Сучасний екзорцизм

Одразу скажу, що A.I.L.A має елементи, які здаватимуться пережовуванням пластмасового будерброда. Втім, її зав’язка є досить захопливою. Уявіть, що ви — розробник ігор (а може й не треба уявляти). Ви потроху вдосконалюєте свою гру, але відгуки про неї не дуже хороші, та й узагалі вашому проєкту не вистачає багатьох аспектів, зокрема можливості погладити чотирилапого друга. Таким є буденне життя Семюеля, головного персонажа гри. А що буває, коли грошей катма, а комуналку треба сплачувати? Правильно, саме час стати тестувальником нового й революційного продукту від ні разу не підозрілої мегакорпорації.

Цією футуристичною розробкою і є A.I.L.A. Якщо коротко, то вона – штучний інтелект, який повинен зробити революцію в світі інтерактивних розваг. Просто підключи додаткову станцію, надінь шолом віртуальної реальності, запусти програму — і тебе вітатиме власний супутник. У випадку Семюеля це маленька дівчинка, яка не лише мило спілкується, а й намагається проаналізувати відповіді чи рішення, переносячи гравця в різні ігрові занурення. Кожне з них – окрема горорна історія. Уже відчуваєте, як із вас намагаються зробити піддослідну мишу?

Побудована гра так, що після кожного занурення ви можете походити по власній квартирі, порозглядати книги, покористуватися футуристичними приладами чи погладити кота. Так, у грі, де розробник не може інтегрувати взаємодію з чотирилапими друзями в своєму проєкті, можна гладити кота. А ще вас періодично змушуватимуть виходити в божий світ, щоб отримати нові посилки.

Така особливість подарує достатньо захопливих моментів, коли ви побачите, що серед речей Семюеля є незвичні книги. Наприклад, вам може сподобатися варіація історії, яка комбінує в собі сюжет Silent Hill і Resident Evil. Та й загалом зупинитися й полухати про повстання андроїдів у новинах не завадить. Це може здаватися дивним і малопотрібним. Утім, A.I.L.A заграє з вами в багатьох аспектах, щоби побудувати непоганий психологічний горор. Ви щойно прочитали дитячу книгу, яка лежала на столі? Через мить вона перетвориться на інтерактивну історію, варто вам надягнути шолом віртуальної реальності. Уникаєте насильства під час своїх занурень? Це може вплинути на кінцівку гри. Так, механіка карми тут водночас і не надто очевидна, і не дуже відточена, але за спробу розробникам точно варто віддати належне.

Іноді дрібницями, іноді доволі вагомим вибором A.I.L.A будує ланцюг подій, який спочатку може здаватися недостатньо масштабним. Та щойно ви почнете бігати окремими ігровими сегментами, то гра почне все розжовувати, зокрема чим є штучний інтелект, з яким ви так мило розмовляли ще декілька хвилин тому. Ба більше, A.I.L.A використовує шкідливі звички Семюеля, щоб показати епізоди, в яких ви впізнаєте паралелі з іншими горорами на кшталт Silent Hill.

Попри примітивізм у деяких ігроладних рішеннях, сюжетно A.I.L.A давить на основну причину психологічних розладів протагоніста. Гра хапається за доволі глобальну історію, але натомість страждає ґеймплейно. І від цих проблем уже не можна втекти настільки ж просто, як від моторошних монстрів.

Що ти таке?

У першому ж інтерактивному зануренні A.I.L.A показує хороший камерний горор, який непогано використовує щонайменше декілька доречних прийомів. Перемикання каналу на телевізорі дає змогу моментально переноситися між різними варіантами будівлі для розгадки основної головоломки. Чи може вам би більше сподобався момент, коли потрібно відвернутися від манекена, а замість нього при наступному оберті голови з’явиться вже декілька пластикових друзів? Десь отут ви собі скажете: “Гаразд, ця гра куди захопливіша, ніж могло здатися на перший погляд…” Шкода, що до майже аналогічного формату розробники вдаються знову лише вкінці й він уже не справляє аналогічного враження.

Щойно ви зможете взяти до рук зброю, ваш ігровий досвід різко зміниться. Таке наступне занурення у віртуальну реальність перетвориться на історію в стилі Resident Evil 7. Мова про будинок, де потрібно почергово відкривати двері, шукаючи ключі й розгадуючи головоломки. A.I.L.A хоч і не відразу, але може здивувати комплексністю побудови локацій. Згаданий будинок – не є її основним козирем. Звісно, коридори все одно здаватимуться доволі тісними й менш продуманими, ніж AAA-ігри. Без толкової системи відстежування відчинених дверей можна навіть декілька разів загубитися… Але це поодинокі моменти, бо куди більш примітивними є сегменти зі стрільбою.

У грі є достатньо вогнепалу й не тільки. Якого саме? Одне зі занурень, наприклад, переносить головного героя в середньовіччя. Тому зважайте, бігати з дробовиком і пістолетом ви будете не завжди. На жаль, боївка доволі проста. Наче й засобів достатньо, але вони всі відчуваються пластмасовими. Без продуманої віддачі здається, що стріляєш ледь не пістонами. Через примітивність поведінки ворогів втрачається частина горороності. Майже всі босфайти зводяться до буквально кружлянь колом і декількох пострілів поміж перезаряджання. Також епізод з відновленням ранньої версії A.I.L.A усередині гри точно перевірить вашу нервову рівновагу.

З позитивного розробники явно розуміли, що вони можуть увібрати з ігор, на які орієнтувалися. Аудіоприйоми приємно дивують і звуки, які доносяться десь з кущів чи зойки в замкнутих будинках, змушують панічно озирнутися. Не обійшлося без скримерів, проте в цьому вінегреті ігроладу їх варто було очікувати. З технічної точки зору відчувається, що це в деяких аспектах обмежена за ресурсами гра, зокрема під час діалогів. А якщо навіть рідкісна поява графічних артефактів буде робити ваше обличчя квадратним, то майте на увазі, що такі епізоди є.

Загалом A.I.L.A відчувається як гра, в яку вклали багато любові до горорів. Вона намагається жонглювати популярними ігроладними рішеннями та власним сюжетом так, що можна ловити дежавю ледь не кожні 10 хвилин. Це характеризує гру з позитивного боку. На жаль, у ґеймплейному плані вона не витримує стандарт якості, що дозволило би рекомендувати її будь-якому фанату вже неодноразово згаданих SIlent Hill чи Resident Evil. Стрільба та анімації ворогів у грі занадто прості, що навіть може створити комічні епізоди. Непогані побудова рівнів і звукові рішення не дадуть позбутися присмаку вторинного ґеймплею. Втім, я отримав від неї куди більше задоволення, ніж від минулорічної Alone in the Dark. Це доволі низький рівень для оцінювання, але історія A.I.L.A втягує куди якісніше.