Ви любите киць. Навіть якщо потерпаєте від алергії чи бува злюнькаєтеся на їхню безпардонність та необережність у поводженні з вазонками, встояти перед їхньою чарівливістю неможливо. Ото й розробники з BlueTwelve Studio люблять киць аж так, що зробили про одну з них гру й доручили пухнастику важливу долю порятунку громади роботів.

Світ Stray — це кількарівневе місто, що колись збудували люди, щоби сховатися від довколишнього світу. Порятуватися не вийшло, тож тепер його населяють колишні роботи-помічники та небезпечні істоти, що виглядом нагадують зменшених гедкрабів. І наша мета як найменш обмеженої умовностями та найспритнішої тутешньої істоти — відкрити величезний дах міста, який захищає його від сонячних променів, і тим самим знищити дивних злих істот та привнести трішки світла в життя андроїдів.

Місто красиве. Кожна локація має свої візуальні особливості, ефективно транслює звички та правила тутешніх мешканців, а також просто милує око. Це ніяке не кіберпанкове місто, як всі повадилися розповідати після першого трейлера. Радше постапокаліптичне, і ви не раз ловитимете візуальні паралелі з The Last of Us. Особливо мені припало до смаку друге «містечко», що розмістилося між місцевими нетрями й підземкою. Його вертикальна структура та розміщення по центрі невеликого каналізаційного озера створює затишок, яким насолоджуються тутешні мешканці та який вловив я.

Поки геройствуватимете, можна займатися найважливішим — звичайними котячими справами. Адже ми сюди не роботів від нудьги рятувати прийшли, а бродити туди-сюди в подобі руденької киці. Там килим не подертий, тут книжки стоять надміру рівно… бісить. А ще як собі відмовити в можливості погасати туди-сюди та понявчати просто так? Опісля можна й поспатоньки десь на затишних подушечках, обовʼязково ніжно муркочучи в ґеймпад. Stray шалено круто справляється зі своїм головним завданням — тішити можливістю керування кицею. Головна героїня добре виглядає, чудово рухається, вишукано скидає з дахів горщики і не менш вправно ластиться об ноги обурених безладом роботів. Варіантів цих активностей небагато, та як для гри на 4 години — цілком вдосталь.

Очікувати неабияких випробувань не слід. Навіть керування тут заледве задіює всі кнопки ґеймпада. Знай собі шукай оптимальні маршрути, щоби прострибунькати своїми крихітними лапками по них вперед. А поза тим тікай від поганців, пали поганців, а також гуляй тутешніми містами в пошуках наступного етапу історії. Приємно те, що гра не дає вам дороговказів, тільки настанови, мов «Ти шукаєш щось велике, кругле й синє». Далі розбирайся сам. Приваблюючи шалену кількість незвиклих до ігор людей своїм концептом, Stray разом із тим не втрачає своєї привабливості для досвідчених гравців.

Stray — cправді дуже коротка пригода. Не встигнеш озирнутися, а ось вже й фінал. Та ця компактність не розчаровує, бо фактично за межами своєї «котячості» їй не сильно й є чим хвалитися та що показувати. Так, нам кількаразово дадуть побродити порівняно великими локаціями з ланцюжками додаткових завдань та колекційними предметами. Гра не пробуватиме нахабно водити нас за ручку і в процесі даватиме подумати й знайти вихід з ситуації самостійно. Завершуючи проходження, не залишається відчуття голоду, навпаки сидиш із думкою, що проковтнув смачну страву і не обʼївся, як це часто буває.

За можливості, рекомендую ознайомитися зі Stray на PS5. Поки це проєкт сторонньої студії, що найкраще реалізовує можливості DualSense. У вас в руках всю гру буде ніжно муркотіти контролер, що дублюватиме нявкіт кішки та вдало передаватиме почуття від дряпання килимів.

Stray — це справжня GCOTY, що залишає по собі думки «Чому ніхто не реалізував це раніше?». Можливість грати за таку привабливу й непосидючу кішку — справжня розрада, що рятує від накруту та побутових проблем. Їй можна докоряти за простоту, невигадливість історії та ігрових ситуацій, але в цьому немає жодного сенсу, бо все це десь там, на фоні. А у центрі уваги — звичайна собі киця, яка за збігом обставин змушена не спатки клубочком, а рятувати попсований двоногими дурнями світ.