Які проекти ви згадаєте, коли вас попросять порадити якусь гру у стилі “кіберпанк”? Першими на думку, напевно, спадуть Deus Ex, Shadowrun або прийдешній Cyberpunk 2077, чи не так? Хтось ще докине низку інших найменувань. А от чи згадає хто ігрову адаптацію фільму “Той, хто біжить по лезу”? Напевно, одиниці. Звісно, гра вийшла ще наприкінці 90-х, але навіть зараз вона здатна заткнути за пояс як у плані атмосферності, так і розгалуженості сюжету. Не кажучи про те, що для масової культури вона не менш важлива за свого кінородича.

Той, хто біжить по лезу

Усі знають, що «Той, хто біжить по лезу» — науково-фантастичний фільм Рідлі Скотта з Гаррісоном Фордом у головній ролі. Вийшла кінострічка у світ в 1982 році. Після появи фільму у прокаті він не став надто популярним, хоча всіх зачарувала його стилістика, адже такого глядачі раніше майже ніде не бачили.

Взагалі, тут є все: літаючі автомобілі, перенаселене місто, у якому всі вулиці та провулки мерехтять неоновими вивісками, нанотехнології та дивовижна архітектура. І все це під незвичну та чаруючу музику Вангеліса.

Сюжет фільму крутиться навколо поліцейського Ріка Декарда з відділку «Той, хто біжить по лезу». У ньому зібрані самі найкращі полісмени, які полюють на реплікантів.

Репліканти — це андроїди, яких люди використовували у зовнішніх світах в ролі робочої сили. Вони повністю схожі на звичайних людей, їм навіть спеціально створюють дитячі спогади, щоби вони самі себе такими вважали. Втім, через давно влаштований заколот, вони стали незаконними. Тому їх почали відловлювати, щоб вони не шкодили людям. Що символічно, коли охоронці порядку знищували реплікантів, вони називали це не вбивством, а “відправленням у відставку”.

Заснований фільм на книзі під назвою «Чи мріють андроїди про електричних овець?» Філіпа Діка, який випустив її у 1968 році. Втім, тематичне наповнення роману та сценарію до кінострічки все ж таки відрізняються, проте сам Дік був цьому тільки радий і залишився задоволеним стрічкою. На думку автора, замість твору та його обрубка люди отримали два класних твори, якими можна насолоджуватися як поодинці, так і разом.

На відміну від звичної нам ситуації, коли поруч із театральною версією фільму існує ще й розширена режисерська, «Той, хто біжить по лезу» має значно більше різних версій, а історія їх появи куди заплутаніша. Коли пекельну роботу над фільмом було закінчено,  почалися тестові покази для продюсерів і невеличких фокус-груп. Відгуки, м’яко кажучи, були невтішні. На думку перших глядачів, у фільмі було багато чого незрозумілого, і закінчувався він вкрай різко. Тоді авторів кінострічки змусили прибрати деякі сцени, додати закадровий голос головного героя, який пояснюватиме події на екрані, а також змінити кінцівку на “щось приємніше”. Всі вимоги було виконано і театральна версія фільму, на 4 хвилини довша від початкової збірки, побачила світ. Виявилося, що думка широкого загалу зовсім не збігалася з думкою продюсерів, тому фільм не став касовим хітом, але й ніякого провалу в прокаті, як часто зараз люблять казати, теж не було.

І все би нічого, але в 1989 році до одного з приватних прокатників потрапила оригінальна версія стрічки. Він навіть не знав, що показував людям робочу версію фільму і виявив це лише під час одного зі сеансів, помітивши різницю хронометражу. Після цього цю версію почали показувати на фестивалях у Каліфорнії, де вона набула популярності. Побачивши успіх робочої версії, Warner Bros. вирішили видати її заново, але вже в якості “режисерської версії”. Втім, на той момент Рідлі Скотт уже заднім числом заплутався, ким же був головний герой — людиною чи реплікантом — та вирішив зробити ще одну “режисерську версію”. У ній, як і в оригіналі, не було закадрового голосу й хепі-енду, проте Скотт додав невеличку вставку з видінням головного героя, де єдиноріг біжить лісом.

Однак на цьому Рідлі Скотт не спинився і на хвилі зростання значущості фільму в масовій культурі, у 2004 році він випустив чергову версію стрічки з відповідною назвою Blade Runner: The Final Cut. У ній покращили якість картинки, повернули закадровий голос Декарда та збільшили тривалість сцени з єдинорогом.

Чому саме Westwood?

Компанія Westwood Studios в першу чергу відома серією стратегій Command & Conquer та іграми за мотивами всесвіту Dune. Чому ж творці чудових стратегій вирішили взятися за point-and-click квест за мотивами культового фільму? А найголовніше — як такій скромній студії вдалося отримати честь розробляти гру за відомим брендом з-поміж інших більш популярних ігротворчих компаній?

Blade Runner Partnership, вирішивши створити гру, зверталися до EA, Activision та навіть до Sierra, які практично винайшли жанр квесту. А Westwood вибрали завдяки їхньому чудовому виступу. Вони придумали незвичну концепцію проекту та влаштували захопливу презентацію. Закінчили свій показ розробники тим, що відтворені відтворені на рушії перші кілька хвилин з фільму, над якими команда працювала усі вихідні. Після такого виступу, правовласники, побачивши можливий вигляд майбутньої гри, доручили розробку саме Westwood.

Як зробити кіберпанк у 95-му?

Коли розпочалася розробка, команда не могла збагнути, як зробити візуальний вигляд гри. Вони порівнювали концепт-арти фільму та саму кінострічку і бачили колосальні відмінності. Тоді засновник Westwood, Луїс Касл, відшукав інженера, який будував декорації для фільму. Ігротворці розпитали у нього, звідки такі розбіжності. Виявилося, що все доволі просто: у знімальної команди просто не було грошей. Тому вони ліпили декорації буквально з довколишнього сміття, і лише у рідкісних випадках щось докуповували.

Розробники перенесли подібний досвід у побудову самої гри. Творці Blade Runner використовували бібліотеки вже готових 3D-моделей та повністю переробляли їх, але самі не створювали нічого з нуля. Подібні маніпуляції дуже допомогли створити автентичні до фільму декорації та моделі, які, незважаючи на тогочасний прогрес, вийшли гарними і навіть зараз виглядають доволі приємно.

На жаль, розробники не змогли створити такі ж гарні моделі персонажів через обмеження відеокарт, але й тут вони постаралися на всі сто. Герої гри були побудовані за допомогою вокселів, які на відміну від пікселів мали тривимірну систему координат. Анімації персонажів були зроблені за допомогою технології motion capture, завдяки чому виглядали герої доволі живо… щоправда, оригінальні анімації постраждали через обмеженість тогочасних комп’ютерів.

Куди подівся Декард?

У фільму Рідлі Скотта була важка фінансова ситуація через яку сама картина потрапила у юридичний хаос. Практично у кожного актора були авторські права. Через таку плутанину ні сюжет фільму, ні його саундтрек не використовували при створенні гри за мотивами Blade Runner. Втім, деякі знайомі персонажі з кінострічки все ж потрапили у ігрову адаптацію, а також більша частина локацій у грі взяті з кінострічки.

Головним героєм став Рей Маккой — новачок у загоні «Той, хто біжить по лезу». Він більшість часу проводить на роботі, а вдома в нього живе справжня собака на ім’я Меґґі. Найцікавіше те, що він не знає, чи є людиною. Маккою довірили справу вбивства тварин з боку реплікантів. Скоєно злочин було у крамниці колекціонера на ім’я Рансітер. Згодом справа набуватиме масштабів і ставатиме дедалі заплутаною. Репліканти, як і у фільмі, прибудуть на землю і почнуть влаштовувати пекло працівникам компанії, яка займається виробництвом андроїдів. Усе заради того, щоби подовжити свій термін життя, адже реплікантів запрограмовано лише на 4 роки існування. А наш герой, ясна річ, опиниться у самісінькому епіцентрі подій.

Ґеймплейно Blade Runner — point-and-click квест, але зі своїми фішками. У будь-який момент головний герой може дістати пістолет, деяких персонажів можна буде підстрелити, навіть не маючи підстав. Щоправда, за таке свавілля і вас також можуть вбити, тому слід добре подумати, перш ніж братися до зброї. А от детективна частина є доволі багатою навіть за сучасними стандартами:  в інвентарі зібрані докази, розсортовані за підозрюваними, а фото та відео з місць злочину можна та потрібно досліджувати на комп’ютері. На ньому можна зближувати окремі фрагменти для виявлення цікавих моментів, які важко помітити без застосування висміяного багатьма прийому zoom & enhance.

Найголовніша принада Blade Runner — варіативність. Розробники Blade Runner хотіли зацікавити фанатів і забезпечити бажання пройти проект ще кілька разів. Загалом гра має аж 16 різних кінцівок. Щоб отримати те чи інше завершення, потрібно врахувати чимало факторів: кого ви вбили, кого врятували, які предмети знайшли та як ставилися до інших персонажів загалом. Утім, таке новаторство вилізло грі боком — вона займала аж 4 диски, що відбивало у гравців бажання купувати гру.

Гра повторила долю фільму

Грі все ж не судилося стати культовою на релізі, як і фільму. Так, вона зібрала чимало позитивних відгуків і продалася відносно непогано, але була дуже дорогою через те, що займала 4 диски. Втім, розробникам дісталася відносно мізерна платня за контрактом, без будь-яких премій за наклад. А Blade Runner Partnership за час розробки показали своє справжнє обличчя. Компанію цікавили тільки швидкі гроші на популярності бренду, тому вони вимагали сиквел, але швидше і за менший бюджет. Луїс Касл не хотів працювати в таких умовах і відмовив у пропозиції. На цьому історія ігрового Blade Runner завершилася.

Пізніше розробку продовження хотіли доручити комусь іншому, але з власниками бренду ніхто не погоджувався працювати через їхні вимоги та умови — завдяки відмінній репутації Westwood, мало хто сумнівався у розповідях розробників про постійний нагляд і тиск, які Blade Runner Partnership відмовилися компенсувати.

Невже це не кінець?

Здавалося би, історія ігрового Blade Runner давно завершена, але гру неочікувано дістала з труни спільнота ScummVM. Вони впродовж 8 років відновлювали її — і це при тому, що будь-які напрацюваня розробників безслідно зникли. Код гри був дуже дивно влаштований, тож рятувальникам гри довелося розібрати Blade Runner на програмні елементи, в які вже вносилися зміни. У проекту було чимало проблем, а сам процес доволі кропіткий, тому й на реставрацію пішло стільки часу.

Пізніше свою роль зіграла крамниця GOG та компанія Alcon Interactive Group. Вони відновили права на гру та організували продаж її цифрових копій.

А відносно нещодавно компанія Nightdive Studios оголосила, що займається рімейком Blade Runner з оновленою графікою для сучасних платформ. Сподіваємося, що у розробників все вийде і дух оригіналу не буде втрачено.

P.S.

В кінці хотілось би сказати, що Blade Runner — це унікальна гра. Варто згадати, що на момент релізу надворі був 1997 рік, і в той час гра виглядала просто чудово. Дизайн та деталізація локацій і зараз вражає величезною кількістю неонових вивісок та інших джерел світла, футуристичними літаючими автівками та перехожими, які вічно кудись поспішають. Цікавий та заплутаний сюжет вас наштовхне пройти гру ще кілька раз, щоб дізнатися, яка ще доля може спіткати персонажів. Почавши грати у Blade Runner, вам важко буде його відпустити. Тому цю гру варто віднести до списку “Ознайомлення обов’язкове”.