З моменту релізу Back 4 Blood пройшло чимало часу. Його вистачило, аби зрозуміти, чому ця гра годиться не лише для кооперативного божевілля, а й добрячого горіння п’ятої точки.

Коридорний зомбі-шутер на чотирьох гравців… Чому зараз на таке є непоганий попит? Бо 10-15 років тому відбувся справжній період буму подібних ігор, а тепер такі проєкти можна рахувати на пальцях однієї ноги. World War Z, яка здавалася доволі посереднім шутером на одну ніч, змогла зацікавити більш ніж десяток мільйонів гравців (мене також). Ось і очевидне рішення Turtle Rock Studios: не придумувати велосипед, як це було з Evolve, а просто зробити копію Left 4 Dead. У цьому є свої плюси і мінуси. Особисто для мене перших більше.

Я вважаю Back 4 Blood проміжною ланкою між Left 4 Dead та World War Z. Механіка стрільби не настільки технологічна, як у першої, але не й дерев’яна, як у другої. Називати її золотою серединою також не буду, бо існують картки, які тут одночасно є перками. Цей стак пасивних вмінь ви відкриваєте при проходженні, а потім збираєте докупи оптимальну варіацію. Чого не вистачає? Готових колод. Хтось точно вже хоче пожалітися, що збирати картки йому не хочеться. Повірте, якоїсь складної математики там нема, але прочитати декілька рядків тексту все ж доведеться. Колоди карт стануть в пригоді на високих рівнях складності, де тактика переважає екшн. Втім, пройти гру не так просто навіть на найлегшому рівні складності, який під час бети був справжнім дитячим садочком. Тепер гра більше спонукає згуртуватися, але при цьому не навантажує мізки зайвими роздумами (хіба що на окремих локаціях).

Різноманіття гри під час бети Back 4 Blood було доволі обмеженим: зазвичай коридорні місії та декілька босів. Хотілося якогось драйву, який таки додали! Хоча, це тільки окремі моменти. Наприклад, коли ти приваблюєш зомбі музичним автоматом, щоб інші люди змогли вибратися з пастки. При цьому грає Spiderbait – Black Betty! Після такого хочеться сказати: “Дайте ще!” На жаль, “ще” до кінця проходження трапляється рідко. А також починаєш усвідомлювати, що масові сцени в World War Z не можуть перевершити Back 4 Blood, хоча остання й сама лише схожа на якісний клон Left 4 Dead. Період збору боєприпасів найчастіше визначає команда самотужки, перед тим як натиснути якусь кнопку, яка привабить зомбі.

Проходження часто залежить від набору (карт) ворогів, які рандомно випадають на початку кожного рівня. Іноді сценарій генерувався так, що нам траплялися гидотні кислотні зомбі з туманом. Тобто побачити ворогів здалеку ти не можеш, а навколо тебе ходять вибухові мішки з радіоактивним слизом. У коридорному шутері така комбінація перетворюється на вирок і добряче горіння сраки. Хоч різні типи зомбі починають з’являтися поступово при проходженні, насправді згуртуватися гра змушує тільки ближче до кінця (4 акту). Це якщо ви одразу не почали з важкого рівня складності. Фінальний акт, бос, рівень (все в одному) справді крутий… Після нього ти усвідомлюєш наскільки проміжні боси були недолугими.

Back 4 Blood — це крок назад для Left 4 Dead (знаю, звучить дивно) та крок уперед для Turtle Rock Studios, як студії. Складно не порекомендувати цю гру, конкурентів у якої настільки мало, що у поціновувачів зомбі-м’яса просто немає вибору. Втім, це цілком прийнятний варіант для усіх, хто скучив за подібними кооперативними пригодами.