“Епоха поодиноких зусиль минає”: розпочала роботу Асоціація неігрового кіно України (АНКУ)

В Україні вперше з’явилось відкрите професійне об’єднання режисерів-документалістів. 9 лютого 2026 року анонсувала свою публічну роботу в статусі громадської організації Асоціація неігрового кіно України (АНКУ). Членами та членкинями асоціації можуть стати автори та авторки (тобто продюсери, режисери, оператори, звукорежисери чи режисери монтажу) неігрового кіно, або ті, хто завершили роботу над повним метром чи двома короткими метрами в жанрі мистецької документалістки (за умови показів на міжнародних фестивалях, або кінотеатральної чи телевізійної дистрибуції). Подати заявку можна тут. В маніфесті Асоціації її появу та місію пояснюють, зокрема, так:

Ми віримо, що документальне кіно дає можливість осмислити культуру та суспільство, є інструментом діалогу та національної безпеки, а також потужним засобом протидії постправді та пропаганді.

Окрему увагу в маніфесті приділено російсько-українській війні, тому факту що українська документалістика неможлива була б без зусиль ЗСУ на фронті та ролі неігрового кіно у висвітленні військових злочинів РФ.

Ми працюємо і розвиваємо документалістику в умовах російсько-української війни та глобальних інформаційних викликів, що впливають на розуміння суспільством причинно-наслідкових зв’язків. Пропаганда та постправда спрощують складне, підмінюють факти емоційними конструкціями, знецінюють досвід людей та стирають відповідальність за злочини.

У такій реальності зростає проблема в етичному висвітленні того, що відбувається з  країною, спільнотою та людиною.

Поява організації співпала з кількома вагомими новинами про українське документальне кіно. Оосбливої уваги заслуговує те, що проігнорований “Оскарами” з своєю другою повнометражною роботою “2000 метрів до Андріївки“ перший лавреат цієї премії від України, режисер-документаліст Мстислав Чернов отримав за свій доробок досить вагому відзнаку Гільдії режисерів Америки. Визнання роботи на рівні цієї профспілки (наразі очолюваної британцем  Сером Крістофером Ноланом) може здаватися менш престижним, але насправді відкриває значно більше можливостей для співробітництва між двома країнами. І для такого співробітництва наявність конкретних організацій в Україні наразі може стати в нагоді трохи більше ніж, наприклад, Національна спілка кінематографстів України. Функціонально, основна професійна спільнота українських кінематографістів є нащадком ще радянської Спілки кінематографістів України і має істотний нахил саме в ігрове кіно.