Найскладніше в огляді NBA 2K, як не дивно, — написати вступ. Почати з класичного “та ж гра”? Та ні, цього року є ґеймплейні зміни. Графіка аналогічна? А чого можна очікувати від серії, яка вперлася в консольну стелю приблизно 3-4 роки тому? Знову тицьнути пальцем на мікроплатежі? Воно не варте зайвого нагадування. Що, занадто багато питань? Пора взятися за відповіді.

Те, що можна назвати новим

Найбільша цікавинка, яка просто збила мене з пантелику, — оновлена система кидків, яка де тепер важливий не вдало вибраний момент, а точка кидка. Чим ближче ви наведете правим стіком до середини невеликого відрізка на шкалі, тим вдаліше гравець жбурне м’яча. Та не переживайте, щось більш-менш класичне у вас ніхто не забирає. Банальне затискання кнопки кидка є фактично аналогом старій системі. Може хтось звик до вицілювання правим стіком з часом, але я відчував дискомфорт і намагання нав’язати мені щось неприродне. Для режиму MyCAREER, зокрема Neighbourhood, це виявилося величезною проблемою. Нормально налаштувати персонажа під цей тип керування можна лише після того, як дістанешся до бонусних значків. Та це не найстрашніше, що могло чекати на вас цього року.

Не знаю чи бувало таке раніше, бо моя історія знайомства зі серією не настільки давня, як того хотілося би, але абуз контролерів просто зруйнував моє розуміння гри. Кмітливі люди здогадалися підлаштувати контролери так, щоби при кожному кидку правий стік автоматично наводився на потрібну відмітку шкали і стовідсотково влучав у ціль. Мені завжди здавалося, що про такі абузи думають ще на стадії розробки нової механіки. З такими маминими програмістами у грі я не зустрічався, тому винити за програші можу тільки себе. Втім, у свій список дивних див цю аномалію записав.

Новий персонаж — новий я

Чомусь так повелося, що кожну NBA від 2K особисто мені хочеться “розпаковувати” саме з режиму MyCAREER. Лізти одразу в хащі MyTEAM якось морально складно, а так хоча би буде можливість підготуватися до менеджменту карток. Втім, від сюжетки, яка в кожній частині побудована майже за одним і тим же лекалом, складно було чекати чогось нового. Так, це все ще історія гравця, який намагається піднятися з низів, а всі навколо дають йому настанови, вчать життю, грі, і це все приправлено гучними фразами в дусі фільмів про Роккі. От тільки боксувати в грі ні з ким не треба. Найдивніше те, що приклад з дівчиною головного героя міг непогано показати, наскільки складно поєднувати кар’єру та особисті стосунки. Натомість, ці взаємини зненацька та без жодних причин ускладнюються і обриваються на: “Ну шо, нам обом важко, давай розійдемося без образ? Може колись…” І все. Ця лінія настільки різко провалюється і нікуди, що виникає питання, для чого взагалі її було додавати в кампанію.

Простоту сюжетну в 2K вже вкотре намагаються компенсувати акторами. І справа не в тому, що, наприклад, Джимон Гонсу грає роль типового тренера у грі. Якщо замінити його кимось іншим, дефолтні слова, які вилітають із рота персонажа, не зникнуть. До речі, у сюжетці можна іноді вибирати відповідь, що начебто мало щось змінити, але на ділі ти цього не помічаєш (яка несподіванка, наче раніше було інакше). Отож, типова історія — є! Що там ще? Декілька крутих кат-сцен з ігровими моментами — є! Цікаві інтерактиви: ну… десь вони є. Якщо в попередніх іграх серії можна було покидати м’яча сам на сам біля хліва або пограти в “класичну” NBA на автоматі, то в NBA 2K21 таких розваг не передбачили. Стартовий редактор персонажа — повністю ідентичний минулорічному. Ото й усе, далі тільки нескінченне задрочування з ботами у лізі та на тренуваннях задля підвищення показників, або…

За класикою жанру піти пограти на околицях з іншими бевзями. Не буду оригінальним, але суттєвих змін у Neighborhood я просто не побачив. Зачіску персонажа змінив, кеди і футболку надів, пішов грати — все, як минулого року.

Моя команда мрії

Щоб не витрачати час на балачки, можна одразу сказати, що опис Neighborhood можна застосувати й для MyTEAM. Які би челенджі мені не пропонували, як би не намагалися розширити систему апґрейду карток — все одно відчуття дежа вю не приховати. Залежно від того, який стак ви хотіли би отримати через 15-20 годин гри, доведеться чітко вибирати завдання та винагороди, щоби потім об’єднати це все воєдино. Ну і звісно, набити хоча би трохи валюти на паки.

Та чи варте воно того? Так. Відповідь очевидна, тому що заходити в NBA 2K21 хочеться, щоби просто покидати м’яча. І MyTEAM — не виняток із цього правила, хоча пропонує він майже незмінні режими, принаймні якщо порівнювати з NBA 2K20. Ігроладно можна відчути різницю лише якщо користуватися новою системою кидків, а все інше виконано на минулорічному рівні. Добре, що офлайн-режими залишаються на своїх місцях, тому що заробити монет в мультиплері складно. Однокористувацький режим MyTeam стане в нагоді тим, хто не хоче лізти зі слабким стаком в онлайн, особливо на ПК. Справа в тім, що уже за декілька тижнів знайти собі супротивника мені було складно, не кажучи вже про рівноцінність наших команд.

Наступне покоління спітнілих гравців

Усі шанувальники WNBA (жіночої ліги) можуть бути раді — вона, як не дивно, пройшла перевірку часом, хоча розробники явно не роблять на неї ставку. Створити свою окрему лігу все ще можна в MyLEAGUE (як NBA, так і WNBA). Та серед усіх солодких десертів цього року хочеться виділити не режими,  а версію гри для наступного покоління консолей.

NBA 2K21 для ПК — це та ж гра, яку отримали власники PS4 та Xbox One. Оскільки цей огляд виходить із запізненням, доволі боляче було дивитися на оновлені анімації, моделі гравців та графіку в некс-ґен NBA. Найімовірніше, оновлення для ПК не буде, як і у FIFA. Найсумніше те, що в режимі кар’єри в кат-сценах досі використовують реальні знімки міст. Тому іноді задній план схожий на театральну сцену з декораціями. Це стиснуте фото вселяє здоровенну дозу недовіри до того, що ти бачиш на екрані. Сподіваюся в NBA 2K22 такого вже не буде.

Підбиваючи підсумки, хочеться сказати, що цьогорічна NBA має щонайменше одну цікаву родзинку — альтернативну систему кидків, яка добряче виділяє її серед попередниць. Виділяє щонайменше тим, що до такого стилю треба звикати та шукати шляхи для вдосконалення власних навичок. Можете вважати це плюсом, можете — мінусом, але вперше за декілька років я відчув, що заходжу в цю гру вчитися чомусь новому.

Щодо решти, то все можна описати класичним “незмінна основа”. Під це правило підпадають усі режими. Тим не менш, я очікував навіть меншого від гри, яка виходить під кінець життєвого циклу актуального покоління консолей. Чекаємо наступного кроку від 2K, бо поки що їхній некст-ґен виглядає доволі переконливо.