Щоб полюбити цей комікс, мені знадобився всього лиш один розворот і єдина текстова булька зі словами «Галк трощить!» Чому я вважаю історію Галка найвдалішою з усієї «кольорової серії» та чому цей оріджин став для мене одкровенням, спробую розповісти нижче.

«Галк. Сірий» — починається зі сцени, в якій Брюс Беннер збирається вилити свою душу давньому приятелю, доктору Леонарду Самсону, який, до того ж, є практикуючим психіатром. Кожна сцена, кожен розворот, окрім діалогових бульбашок, містить ще й болючі та важкі, як краплі розтопленого воску, роздуми й спогади Беннера, якими він ділиться з другом. Цей прийом аналогічний тим, які автори «кольорової серії» використовували в попередніх двох роботах із Шибайголовою та Людиною-Павуком, тільки там головні герої сповідалися на диктофон та в листах.

На початку першого розділу, в сценах, де відбувається діалог Беннера та Самсона, художник Тім Сейл залишає малюнок не фарбованим, тим самим демонструючи, яким сірим та позбавленим сенсу стало життя Беннера після втрати коханої, лиш зрідка підкреслюючи емоції Брюса зеленим кольором даючи зрозуміти, як нелегко вченому тримати себе в руках і не дати підняти голову Галку.

А починає свою історію доктор Беннер з події, яка змінить його життя назавжди та подарує нам Галка — з вибуху гамма-бомби, а також знайомить читача з норовливим підлітком Ріком, який, може, і не є надто помітним персонажем, але являється знаковою фігурою історії та чи не єдиним другом сірого велета.
Загалом уся історія сплетена з протистоянь. Галка проти армії, в особі полковника Росса, проти Бетті, яка кохає Беннера і вважає його загиблим, але ще не знає хто такий Галк, та найдраматичнішого протистояння Беннер — Галк.

На початку історії Галка зображено норовливим, тупуватим і надзвичайно небезпечним створінням спроможним тільки на руйнування, але історія розкручується і перед нами постає зовсім інший персонаж, який здатен сумніватися, любити, сумувати і в той же час залишатися безумною первозданною енергією, що вмить вибухає та знищує невеличку армію. Тіму Сейлу вдалося надзвичайно тонко передати настрій та характер сутності Галка. Те як художник віртуозно маніпулює композицією, балансує кольорами та межами зображень відзеркалює на читача всю палітру емоцій велета, як то гнів, самотність, чи то розгубленість вибиваючи дух із легенів читача, все це заслуговує на палкі овації.

Починаючи читати історію, сподіваєшся на легке та динамічне чтиво про величезного монстра, що ледве може зв’язати два слова, а натомість отримуєш чудово виліплену деконструкцію персонажа, що змушує поглянути на фігуру Галка під різними, часто несподіваними кутами.