“Армія мерців” нарешті з’явилася на Netflix і… новий фільм Зака Снайдера, як виявилося, не менш неоднозначний, аніж деякі інші його творіння. То що, режисер десь схибив? Радше зробив все так, як саме він того бажає. Щоправда, подібне бачення зможуть адекватно сприйняти не всі глядачі. Редакція PlayUA також готова вкинути свої п’ять копійок до моря думок, які досі ллються річкою з моменту появи фільму.

Я впевнений, десь у цьому світі існує людина, яку не звуть Зак Снайдер, і яка знає, як повністю пояснити всі деталі фільму “Армія мерців”. На жаль, ця людина — не я. Переглянувши стрічку, мені було складно склеїти все воєдино, бо в одні моменти “Армія мерців” намагається нав’язати драму, заінтригувати та закидати якісним екшеном, а в інші — показати недолугі кліше, туалетний гумор та розтягувати діалоги. Від цього фільм схожий на салат, приготований майже з усього того, що накопичилося у холодильнику Зака Снайдера за роки його кар’єри. Це насправді авторське творіння, яке розкриває бачення конкретної людини: від сценарію до режисури.

І так, Снайдера у фільмі достатньо. Якщо ви ще не дивилися “Армію мерців”, тоді приготуйтеся до класичних релігійних великодок та сцен, створених для сиквелу/приквелу, які вам ніхто не пояснить. І “ніхто не пояснить” — це доволі лагідно сказано. Зомбі-роботи? Державні експерименти? Сиди, переосмислюй побачене…

Життя персонажів в певний момент перетворюються на лотерею. Коли вони зникають з екранів, починається справжнє казино під назвою “Вгадайте, а чи повернеться він/вона дивовижним чином”. Іноді ці “повернення” очевидні, а іноді їх просто немає. Констатую лище один факт: Батіста — найкраще, що є у фільмі.

Можна ще накласти стрічку на реалії ігрового світу. Спочатку (і не тільки мені) хотілося порівняти “Армію мерців” з Dead Rising та Left 4 Dead, але потім я зрозумів, що в фільмі є ще самоіронія на рівні Sunset Overdrive, неспішні розмови зі The Walking Dead від Telltale тощо. Тому порівняти все це з чимось одним мені складно.

Підсумовуючи, скажу, що “Армія мерців” — це:

• фільм, який я можу описати або одним реченням, або довжелезною статтею;
• фільм, у якому межа між знято “добре” та “недолуго” стерта;
• фільм, який я не можу порадити нікому, але хотів би, щоби його побачили всі.

Якщо ви все ж вирішите подивитися його на Netflix, тоді не забудьте увімкнути українські субтитри або озвучку.

Зізнаюся, я подивився Army of Dead лише з двох причин і першою була, звісно, режисура Зака Снайдера. Я обожнюю «Людину зі сталі», «Бетмена проти Супермена» і «Лігу Справедливості» (оту нормальну) за їхній візуал. Але це все кінокомікси, тому тим більше було цікаво, як же виглядатиме в Зака класичний бойовик?

«Армія Мерців» не зовсім схожа на попередні роботи режисера. Це не живий комікс, тут навіть слоумо майже немає, але Снайдер знайшов як додати картинці певного шарму. І допомогли йому в цьому лінзи, які використовували для фотозйомок в 70-х. Я не спеціаліст у цій сфері, тому можу щось написати не так, але, схоже, ці лінзи створені для того, щоби дуже виражено фокусувати близькі об’єкти, з плавними переходами й сильним розфокусом заднього плану. А ось із загальним планом трохи складніше, бо в ньому наче весь кадр злегка замилений, і ця замиленість різна й динамічна, тому кадр виглядає якимось “м’якшим”. Можливо, це звучить не дуже круто, і я впевнений, що знайдуться люди, яким це не сподобається, але я від подібних експериментів із фокусом отримав задоволення.

А от у всьому іншому це класичний Зак Снайдер. Наприклад, на початкових титрах нас чекає крута нарізка під хорошу музику, та й загалом зі саундтреком усе гаразд. А ще, схоже, що після роботи над DCU Снайдеру подобається дивитися на декілька фільмів уперед, тому в «Армії мерців» вже є дрібниці, які викликають реакцію “Щооооо?” і стануть зрозумілі лише в продовженнях, як це було з видінням Брюса Вейна у «Бетмені проти Супермена». Щоправда, цього разу вийшло якось кривенько, бо на ці деталі звертає увагу лише глядач, а у фільмі всім якось усе одно.

Про відсилочки й символізм Снайдер теж не забув. Насправді, я їх навіть не помітив після першого перегляду й хотів написати, що їх немає, але глянувши деякі розбори, усе стало на свої місця. Словом, класичний Зак.

Другою причиною став Дейв Батіста. Ну люблю я цього “Звіра” ще з часів WWE, і все. Звісно, його роль не тягне на “Оскара” чи на якусь іншу нагороду, але він явно підріс у акторській грі. Дивитися на Батісту було приємно, старання дуже помітні і він точно став однією з головних прикрас стрічки.

А от про решту фільму сказати щось чітке складно, бо я так і не зміг розібратися зі своїми враженнями. “Армія мерців” має багато хорошого екшну й навіть кумедні епізоди є, але логіка… ех… Я розумію, що від зомбі-бойовика чекати логіки не зовсім правильно, але я просто не міг не помічати, як деякі персонажі ставили собі палиці в колеса й до чого це призводило. А ще я не люблю, коли один із важливих персонажів просто покликаний всіх дратувати (і персонажів, і глядачів). Він усе руйнує, поводиться егоїстично, але фільм намагається його виправдати, бо в нього ж були благі цілі… і немає значення, що ці цілі на 99 % ведуть до провалу і смертей.

Тим не менше, я зовсім не шкодую витраченого на перегляд часу. Як я писав вище, у мене були дві причини глянути «Армію Мерців» і Снайдер із Батістою дали мені те, чого я від них чекав.

Варто нагадати, що “Армія Мерців” —це:

По-перше, сольна робота Зака Снайдера як оператора, режисера та сценариста ще з часів “Забороненого прийому” (2011). В проміжку між цими двома роботами від купався в променях слави й ненависті від фанатів DC та час від часу експериментував у короткому метрі.
По-друге, що досить дивно, продовження історії, над якою Снайдер працює вже зараз — “Армія Злодіїв”, що має теж вийти в 2021 році, але ми досі не маємо ані трейлера, ані нормального синопсису.

По-третє, опосередковане продовження ідей, які Зак закладав у свій дебютний проект ще в далекому 2004 році — “Світанок Мерців” (Dawn of the Dead), який був рімейком однойменного фільму 1978 року легендарного Джорджа Ромеро.

Тобто Зак 10 років виношував сценарій, який розбили на дві частини і (чомусь) вирішили починати зйомки з формально другої частини, а потім вже випустити приквел. І ось ця деталь грає дуже важливу роль, адже, як писали хлопці вище, під час перегляду фільму задаєшся занадто багатьма питаннями, на які, таке враження, є відповіді лише у героїв подій, що відбуваються у Веґасі. Адже персонажі й бровою не ведуть, коли розносять голову зомбі, а там виявляється голова робота на кшталт Термінатора. Або зомбі чомусь поділяються не лише на Альф та звичайнісіньких човгачів — і от серед Альфа-зомбі є ще й ті, в яких очі світяться яскраво-синім кольором, хоча у головного Альфа-самця (інакше його ніяк не назвеш) такої особливості нема взагалі. І таких питань навіть не десяток. Деякі персонажі зникають з кадру без явної відповіді: він вмер чи ні? І всі ці персонажі пов’язані з приквелом. Але ж курва, як ми маємо це знати під час перегляду?

Сам сценарій фільму максимально простий: є групка цивільних вояків (так-так, саме цивільних вояків, адже частина з них стала бійцями лише після навали зомбі на Лас-Веґас, а до того вони були звичайнісінькими мешканцями міста), які вирішили підзаробити перед тим, як влада США знищить Лас-Веґас та всіх його зомбі-мешканців за допомогою ядерної бомби. План простий як двері вбиральні, але за цими дверима на них чекає справжнє лайно: розумні зомбаки, білий зомбі-тигр, зрада, втрата друзів, дебільні рішення та… гаразд, далі без спойлерів. Єдине, що можна сказати: коли ми дивились фільм редакцією, ще на початку Михайло сказав: “Здається цей фільм не закінчиться добре”. Частково він мав рацію.

Візуально мені фільм сподобався. Я одразу відмітив незвичні операторські ходи та використання нетипових лінз, і як виявилось, влучив тут у ціль. В окремому документальному фільмі Зак розповідає про свою знахідку — лінзи, які він купив на Ebay. Маленька глибина різкості, що дають ці лінзи, занурює глядача у світ “незрозумілого”: все, що потрапляє у фокус, розмито незвично сильно. Часто навіть головні персонажі є розфокусованими під час окремих сцен, що надає історії динамічності та ефекту присутності. Ти все чуєш, що відбувається “навколо” тебе, але не бачиш. Це дійсно чудово працює разом з операторським досвідом Снайдера. І як же мені, чорт забирай, подобається цей стиль зйомки, який він вибрав для цього фільму.

Тільки під час написання цього тексту я задумався про музичний супровід у фільмі. Він є і достатньо влучно працює, особливо на початку фільму, але от згадати щось, крім адаптованої під початкову заставку Viva Las Vegas, я не можу.

Занурюючись все більше в лор, подробиці фільму та фанатські теорії, я зловив себе на думці, що все це схоже ажіотаж навколо фільму Дж. Дж. Абрамса “Монстро” (Cloverfield, 2008), коли продовження знімались вже частково бравши за основу ті самі фанатські теорії, які роками генерували та розвивали глядачі. Не так масштабно, звісно, але все ж подібний вайб навколо фільму вже є.

Загалом же фільм вартий перегляду з компанією друзів та під каву з попкорном. А після того, як прочитаєте кілька гілок форумів, то “Армія мерців” варта ще як мінімум одного перегляду, бо, як виявилось, не всі цікавинки можна побачити за один раз і в цьому великий плюс Netflix: дивись офіційно стільки разів, скільки хочеться.