У нових Ігрочайниках нині поговоримо про екранізації ігор, ігроізації фільмів і те, на біса воно взагалі потрібне. А додав авторитетності нашій бесіді запрошений експерт — Олесь Юсипчук, художник-концептуаліст „Тіней незабутих предків“ і режисер фільму „Крути“.
Завантажити з iTunes | Завантажити подкаст
Ігрочайники — це єдиний у світі подкаст про те, як гратися в ігри без єдиного слова про те, як гратися в ігри. Лише абсолютно непотрібні поради. Слухайте на свій страх і ризик. І у своє задоволення. Ігрочайники виходитимуть відповідно до накопичення у нас досвіду.
Якщо вказуєте як вас звати, вказуйте і свій нік. Бо частіше всього не можу зрозуміти, хто є хто. Це не претензія, а побажання.
Та це дитинство якесь. У нас усі автори підписуються іменами.
Пише людина, котра має нік Олекса Сновида Мельник
Це не нік, а ім’я. А нікнейм — це підпис аноніма, який не бажає розкривати свого імені.
Сновида - то ім'я? То нік.
Я так представляюся людям при зустрічі, мене так називають. Я відгукуюся на це. Чи ім’я це лиш те, що записано на папірцях?
(Важко зітхає)
Ну тому чому б не вказувати такі ж імена й іншим?
Просто пише статтю, для прикладу, такий собі Олег Куліков. І потім десь там на стімі (чи десь ще) виринає такий собі Absolooser. Для мене це дві різні людини, бо я не знаю, що це його нік (чи ім'я. Як хочете, так і називайте, від цього суть не зміниться). І знову ж, це не претензія, а побажання.
Чому це не бажає розкривати свого імені? Інтернет - це особливий простір, де не діє більшість звиклих нам правил. А нікнейм - це, по суті, нове ім'я, котре кожен собі обирає для того, аби відчути, як-то воно було б зватись по-іншому. До уваги не беру псевдо типу "нагібатор666".
До речі, ось згаданий серіальчик за мотивами МК: https://playua.net/topic/mortal-kombat-legacy/
"Мертвий Космос" я ледь зі стільця не впав))))
Насправді, Уве Болл зняв і непоганий "Rampage"
Дякую за нові і-чайники.
Питання: Що ви думаєте і як ставитесь до систем хмаринкового ґеймінгу типу OnLive?
А мені Хітман 2007-го року дуже сподобався.
Стосовно "Підміни" повністю погоджуюсь з Олексою. Свого часу сцени із фільму (особливо сцена з лінійкою) довго виринали в пам'ятті. Істинний жах, який не досягається ефектом "кров, кишки, м'ясо", а грає на найтонших струнах душі.
Дякую за поки що найцікавіший випуск "Ігрочайників"!
P. S. А чому не заливаєте випуски на SoundCloud?
Надто дорого платити.
Чудовий подкаст. З кожним разом все цікавіше і природніше. Чекаю з нетерпінням наступного випуску.
Цікаво було б послухати про таке явище як "Кіберспорт" (курва, зраджую своїм переконанням) разом із божком українського кіберспорту Віталієм "Вілатом" Волочаєм. Тим паче у вас дружні стосунки.
тільки вдалося прослухати новий випуск, дуже цікаво і весело, дякую.
- гаррі поттер 1-3 частини вважаю найкращими, вони якнайкраще передають дух перших трьох книжок.
- фільм принц персії не дуже сподобався, згаданий паркур в фільмі займає пару моментів, тому ця складова не вразила, тай актор що зіграв головну роль не надто схожий на героя ігор, можливо хтось чув, та на цю роль претендував значно більш схожий на принца чоловік, але нажаль він не зміг обставити обличчя "горбатої гори".
- фільм по варкрафту дуже чекаю, зараз не граю, та раніше витратив у грі дуже багато часу, був захоплений атмосферою та стилем.
Так, чудова мелодрама для домогосподарок. Особливо третій сезон.
Ну, мертвяки гірші за Загублених десь як Мівіна гірша за італійську пасту.
Отут не можу не погодитися.
Мені теж подобаються. Безглузді і безжальні, але все одно цікаво дивитися. Особливо сподобалося 3D в передостанньому фільмі. Там воно вдало використане, ефект відчувається протягом усієї стрічки. Але сюжет і акторську гру не помітив.
Неперервне загострення уваги на стосунках і переживаннях персонажів, дилетантський психоаналіз, жування шмарклів, відсутність динаміки в розвитку подій, загальмованість і обмеженість усіх персонажів — це за змістом.
За формою — переважають статичні кадри, німі сцени з роздумами.
Як на мене, така форма і зміст притаманні саме мелодрамам і саме для домогосподарок. Порівняно із мальованим першоджерелом і іграми Telltale телесеріал — дешева підробка.
Мівіна - їжа богів!1!
Звідки стільки негативу до серіалу? У всіх своя думка і все таке. Чи хіпстерство важливіше? ;)
Ага, то в моєму місті цих богів хоч греблею гати. Правда, вони у нас називаются студентами, але то вже таке.
неймовірно! знаю лише декілька людей, які прослухавши, або прочитавши купу інформації (в нашому випадку суперечку), з велетенської купи думок, висловлювань, переконань, відокремлюють для себе таку дрібничку та можуть залишити такий коментар. Володимир, дякую, давно я так не сміявся.
Якщо у всіх своя думка, то мені мою вже не висловлювати? Наразі не бачу аргументів за. Аргументи проти серіалу я навів. Наприклад Нація Z у схожому сетинґу позбавлена більшості проблем Ходячих мерців. Націю можу рекомендувати.
Люди різні бувають. І говорити, що усі люди "не жують шмарклі" чи реагують на смерть ігропрестолівським стискуванням сідниць, то означає, що хтось мало контактує із людьми. А смерть близьких - то завжди важко. Я вже не кажу про тих, у кого проблеми із психікою (а у більшості героїв посттравматика).
Комфорт. Говориш про комфорт у зомбо-апокаліпсисі, оке-е-ей. Якраз комфорт дуже класно показаний на початку четвертого сезону, коли герої, створивши свою спільноту, почали спокійно їздити у рейди по книжки, слухати музичку, кохатись й забивати на те, що блукаючі були людьми, що десь є небезпека.
"Цинічно сприймають життя і смерть" . Олексо, ви не соціопат раптом, ні? Або, може, мізантроп?
А нічого, що серіал себе з самого початку позиціонував як драматичний й тільки після цього екшеновий. Комікс такий, гра така. У чому проблема? Якщо треба екшен та швидкий сюжет, то... я не знаю, треба дивитись Dead Alley, чм як воно там? Серіал такий, гумористичний-бойовиковий.
Скажу тільки, заради правди, що п'ятий сезон поганенький. Перші чотири серії класні, а потім така нудотина, що аж вивертає.
Отут ти мене підловив. Таки трохи і соціопат, і мізантроп.
Поведінка героїв, як я вже вище писав, ідентична тій, яка була б у людини, що раптово втрапила у постапокаліпсис після постійного безтурботного і безбідного життя. Але вони в тих умовах вже роками, а поводять так, наче вчорашні.
Людина вижила, бо здатна призвичаюватися. Я пережив не один похорон родичів. Близьких і далеких. Не було жодних похоронів, де б люди не жартували і не веселилися. Бо навіть похорон — це відзнака життя, зібрання тих, хто ще залишилися, щоб пригадати того, кого вже не стало. Рідко коли хтось справді побивається за померлим. Звісно, якщо людину спіткала нагла смерть, то реакція геть інша, але коли таке стається ледь не щодня, припиняєш перейматися, стаєш дубовим.