Ця стаття уособлює персональну думку автора, тому прошу утриматися від звинувачень і негативних висловів щодо змісту тексту.

Я спробую довести, що хоч ми вже отримали бажане від певної серії ігор раніше, але присвятили їй замало часу. Адже у кожної медалі є дві сторони, тому розпочинатиму завжди з основної, щоб розкласти все на свої місця. Сьогодні ж поговоримо про серію Need For Speed, або радше ту частину, яка вже багато років є втіленням жанру перегонів — Most Wanted. Що робило цю гру такою особливою, і чи змогли наступні NFS продовжити справу іменитої родички?

АВЕРС

За відправну точку візьму початок всієї серії, який стався ще два десятиліття тому. Тоді The Need for Speed нагадувала радше бажання ЕА створити симулятор, що і дало поштовх для розробки наступних частин. Проте індустрія гонок була достатньо різноманітною, тому ця серія майже нічим не відрізнялася від своїх суперників, хоча графічно їх переважала. З 1998 року кожна частина Need for Speed ставала своєрідною сходинкою для серії, додаючи щось справді нове та привабливе для споживача. Однією з основних деталей є поява копів у Hot Pursuit, де нам вперше дали змогу зіграти роль поліцейських. А, наприклад, Porsche Unleashed мала безліч власних фішок: зробила крок назустріч симуляторам, зберігши при цьому певну частку аркадності, була присвячена виключно автомобілям марки Porsche, а крутецький трейлер забавки (пов’язаний з фільмом «Викрасти за 60 секунд») неабияк вразив фанатів.

Повноцінний тюнинґ, який з’явився в Need for Speed: Underground, відкрив нову сторінку для цілого жанру вуличних перегонів. Underground 2 продовжив приємні традиції попередньої частини, але так само не мав хорошого сюжету, котрий би розкривав суть нелегальних змагань та надавав реального стимулу проходити забавку, хоча деталізована кастомізація справді вражала. А потім на сцену виходить Need for Speed: Most Wanted, який навіть зараз залишається еталоном жанру аркадних перегонів. Усе, що було необхідним із попередніх частин EA Canada спромоглася неймовірно вдало поєднати: нелегальні змагання, сюжет, копи, деталізований тюнинґ та музичний ряд.

Більшість фанатів вважають, що після Most Wanted Electronic Arts так і не змогла створити нічого путнього, а фішки типу ЕМІ або шипів, котрі ти можеш викинути зі своєї тачки точно не надають грі реалізму, хоча мушу погодитися, що бавитися Hot Pursuit 2010 та Rivals онлайн справді весело. Проте ти відчуваєш бездушність цих забавок, бо коли проїжджаєш декілька десятків гонок, то вони банально набридають. До того ж вмикати в них самітну кампанію — це все одно, що їсти собачий корм після того, як тебе нагодували добряче просмаженою відбивною. Навіть Most Wanted має у цьому плані свої плюси, адже після завершення самітної кампанії ти міг використати „прокачаний“ власними руками автомобіль онлайн, де втирав носа новачкам, які не зважали на основну сюжетну лінію та намагалися обігнати твій Porshe Carrera GT на автівках низьких класів.

Якщо говорити про сюжет, то „Чорний список“ і Рейзор були найкрутішими, що коли-небудь придумували розробники перегонів. Неймовірні відео не просто натякали чому ми повинні перемогти головного лиходія (заради помсти, звісно), але й пояснювали наші взаємини з іншими персонажами, зокрема представниками закону, яких уособлював сержант Кросс. Кінцівку Most Wanted неможливо забути, оскільки ті, хто її бачив, знають ціну втечі від копів 6 рівня складності.

На мою думку, саме ця частина серії повинна представляти основну сторону медалі, тому що забавка є апогеєм усього жанру аркадних перегонів. Про це свідчать і безліч модів, які розробляють аматори дотепер, а гравці із задоволенням запускають її вже майже десять років поспіль.

РЕВЕРС

Аби правильно визначити, що ж перебуває на іншій стороні медалі, потрібно перелічити всі необхідні деталі, котрі ми приписали ідеальній гонковій аркаді, а саме: відкритий світ, деталізований тюнинґ, поліція, хороший сюжет, зокрема продовження історії Most Wanted, а також крутий музичний супровід. Нічого не спадає на думку? Саме так, я кажу про Need for Speed: Carbon. Усе вище перелічене було там, навіть події гри відбуваються у темну годину доби, як і бажали безліч фанатів Underground. То чому гра, яка зберегла всі традиції попередниць, сюжетно їх продовжувала та отримала безліч нововведень залишилася в тіні? На це запитання важко відповісти, але спробую.

Для початку візьму той-таки сюжет, який загалом був непоганий, показував життя протаґоніста до і після рокпортських подій. Ми побачили навіть старого друга Кросса, котрого звільнили з поліції і він перетворися на своєрідного мисливця за головами. Проте наші суперники у грі аж занадто однотипні, а їхні костюми неначе підбирали в техаському магазині „Ковбой Джо“. Сама специфіка вуличних банд була свіжою і справді непоганою задумкою. Члени нашого угрупування могли змагатися разом з нами, всіляко допомагаючи, а іноді вигравати перегони, що зводило нашу участь у гонці до мінімуму (це ж величезний мінус).

Щодо ґеймплею, то він залишився колишнім, те саме можна сказати й про графіку. Остання, мабуть, і стала однією з причин провалу проекту, адже при переході на нове покоління консолей усі очікували чогось справді крутого, а отримали покращені текстури від версії PS2. Про те, що з гри викинули драґ-рейсинґ говорити, напевно, не слід, адже подобався такий тип гонок далеко не кожному. Натомість ЕА додали призабутий усіма дрифт, а ще перегони каньйоном, де відбувалися битви з босами. Пригадуєте нову систему Autosculpt? Звісно, ні, бо над її назвою ніхто не замислювався. Саме з допомогою Autosculpt ми могли змінювати довжину, ширину, діаметр спойлера або іншої файнички, яку мали змогу почепити на автомобіль, що давало можливість деталізувати власний стиль.

То до чого я веду… Carbon не була ідеальною грою, але це саме той рецепт юшки під назвою NFS, яку ЕА може приготувати фанатам, узявши до уваги помилки. Ця забавка й справді є гідним послідовником Most Wanted, проте багато хто через однотипність мислення та думки інших іноді забуває, що гра — це не оцінка на Metascore, а те, що вона залишає в наших спогадах.