Бути головою родини важко. Треба розподіляти війська васалів, стежити за постачанням, аби ті не поприпухали з голоду, тримати оборону від сусідніх родин, ну і брати в облогу чужі замки. Та найважче — це політичні ігри і дичаки. І якщо з останніми ще можна так-сяк розібратися, то політика — брудна справа, що розкриває справжню суть усіх негідників довкола… Що кажете? Ви інакше собі уявляли обов’язки голови родини? Після настільної стратегії «Гра престолів» ваше уявлення зміниться докорінно!

Total War із коробки

Коли я вперше взяв до рук коробку з «Грою престолів», одразу переконався у тому, що й так знав — це крута і важка гра. Літерально важка — понад 2 кілограми важить. Це здебільшого через використання надцупкого картону видавництвом Hobbyworld, яке поширює гру на наших теренах. Взагалі у другому і поки що найкращому виданні «Гри престолів» замінили дерев’яні фішки на красиві пластикові та перемалювали майже увесь арт, додавши похмурості. Подерта й пошарпана ігрова мапа чудово вживається із жирними плямами та розлитими пивами/чаями/соками, що неминуче, коли довкола гри збираються і гравці, і глядачі, і агресивні коти, що прагнуть вполювати на мапі армію з трьох дивізій кінноти Баратеонів. Словом, дивитися і тримати в руках різні елементи «Гри престолів» приємно. А елементів цих достобіса і ще трішки (оте “трішки” ми практично не використовуємо, бо колода карт-рандомізаторів для бою — це дикий дизбаланс).

Передусім розкладаємо мапу Вестеросу, розділену на ділянки-князівства і на сектори моря. Десь є ресурси, а десь — замок чи твердиня з гарнізоном. Усе цікаво, усе гарно. Також є колоди карт глобальних подій, які зачитуються на початку кожного ігрового року (раунду). І не забуваймо про колоду дичаків. Ці карти відкриваються певної миті і тоді на Вестерос набігають здичавілі мешканці Застіння.

Сам проти брехунів і покидьків

„То про що ця гра?“ — запитаєте ви, знервовані моїм блазнюванням у попередніх трьох абзацах. „Та ж про те, що всі люди — брехуни, покидьки і зрадники“, — відповім я і продовжу блазнювання. Усе починається з того, що кожен із шести гравців отримує набір голови роду: колоду із семи родичів, фішки військ, трохи грошви і жетони наказів. Після стартового розкладання військ на мапі, яке завжди однакове, починається рух. Новачки кліпають, мов ягнята на заклання, а досвідчені гравці хижо укладають нетривкі союзи та ділять територію, даючи зрозуміти, з ким вони воюватимуть найближчим часом.

Взагалі союзи — це найцікавіша складова гри, хоч вони ані обов’язкові, ані регламентовані. Тобто ви можете домовлятися з будь-ким про будь-що, але дотримуватися обіцянок не зобов’язані. Тому усі союзники так чи інакше чекають на удар в спину і готують хоча б невеличку армію на кордоні із ненадійним другом.

Головна мета — захопити 7 замків, що символізує абсолютне панування у Вестеросі. Також гра обмежена у часі — 10 раундів і кінець. У кого на закінчення 10-го раунду буде найбільше замків, той і переміг. На всіх замків не вистачить, як не діли, тому миром розійтися чи погодитися на нічию теж не вийде. Нікому не вигідно, аби хтось захоплював замки, що теж додає перчинки союзній взаємодії.

Покладаючись на чужі затупи…

Раунди поділені на фази: накази, диверсії, походи, збір ресурсів і глобальні події. Кожна фаза має свої нюанси, тож гравці мусять бути уважними. Доволі часто під час виконання походів (тобто під час совання фігур військ по мапі) хтось зазіхає на чужу територію і починається бій. Завдяки грамотному балансу бої у грі цікаві та майже не залежать від рандому.

Коли війська під різними прапорами сходяться на одному клаптику землі, воєводи підраховують загальну бойову міць усіх загонів нападу/оборони та підтримки. Бій насправді точиться не між військами, а між представниками родин сам-на-сам. У кожної родини свій набір із семи унікальних родичів, наділених бойовою силою та певними властивостями. Важливо знати і свої, і ворожі властивості та використовувати їх. Наприклад, Ґрейджої можуть заручатися підтримкою Флоту, а Ланістери — ухилятися від властивостей карти ворога. Іноді вигідно зіграти на програш та тактично відступити, аби після перегрупування розтрощити противника, чия пильність була приспана оманливою перемогою. Досвідчений гравець у «Гру престолів» або перемагає, або гине завжди пам’ятає, які карти залишилися на руках у противника та вміло використовує слабкі місця ворога на свою користь.

Іноді у безнадійній ситуації, коли ворог значно переважає вас числом, можна несподівано помітити якийсь наказ про підтримку чи відшукати у своїй колоді родичів ультимативну карту, що переважить у цьому бою і тоді стіл вибухне криками захвату. Одні розчаровано верещатимуть, інші радісно вітатимуть вас, але байдужими гравців такі ситуації залишити не можуть.

Ніхто не найкращий

Кожна родина стартово розташована на мапі таким чином, що має загрозливі фланги та відкритий до завоювання фронт. Сіпнешся уперед надто швидко — хтось із сусідів захопить твою столицю. Розв’яжеш війну із кимось без підтримки союзника — провоюєш до кінця гри, так і не захопивши достатньо замків. Підеш у глуху оборону, не даючи нікому забрати твої землі — теж не встигнеш нічого завоювати. Отже без стратегії, ризику і підтримки довірливого надійного союзника перемога неможлива.

Попри те, що відкрите чи приховане протистояння (іноді можна просто залякати ворога, зібравши на кордоні з ним чимало військ) займають найбільше ігрового часу, важливою є й економіка. Вона напряму залежить від підконтрольних земель. Якісь дають більше грошей, а якісь збільшують ваші можливості постачання. Чим більше очок постачання, тим більше армій ви можете збирати. Ну а гроші витрачаються на найм військ, торги за позицію на одному з трьох треків влади, а також на відкуп від набігів здичавілих.

«Гра престолів» — це випробування психічної стійкості і аналітичного розуму. Добра пригода, яка нагороджує кожного ейфорією перемоги незалежно від того чи гравець переміг у підсумку, а чи просто відвоював невеличкий клаптик Вестеросу. І все це доступно незалежно від того, наскільки ви знайомі з книжками чи серіалом у всесвіті «Пісні льоду та полум’я». Важливе розуміння самої механіки і здатність брехати у вічі вашим друзями, які більше не друзі, а лише сходинки на шляху до абсолютного панування у Вестеросі.

P. S. Звичайна партія у «Гру престолів» за участі новачків триває приблизно 5 годин. Досвідчені стратеги вміють пояснити правила і зробити стартову розкладку менше, ніж за 30 хвилин, а партія у них триває від півтори до двох годин, за умови, що ніхто не бігає курити, пісяти чи на перекуски.