Якщо ви не грали у попередні частини Trine, то, скоріш за все, не розділите описаного нижче оптимізму. Розробники з Frozenbyte — майстри візуального мистецтва, навіть якщо мова йде лише про двовимірну перспективу. Ну а ще вони вчаться на своїх помилках, чи то пак “експериментах”. Саме це забезпечило Trine 4: The Nightmare Prince міцну основу, відштовхуючись від якої у виграші залишиться кожен фанат платформерів.

І знову трійця героїв вирушає у подорож…

Якщо говорити про сюжет будь-якої Trine, то потрібно одразу зважати на те, що перед вами казка, максимально проста й зрозуміла. Не більше й не менше. Та навіть в цьому аспекті розробники прогресують. Якщо в перших двох частинах нам показували картинки з рухомим фоном, то в Trine 4: The Nightmare Prince пропонують подивитися повноцінні катсцени. На диво, такій особливості варто завдячувати не дуже вдалій Trine 3. Саме там розробники докрутили персонажам лицьову анімацію, змусивши їх уперше повноцінно розмовляти один з одним.

Якщо говорити конкретно про сюжет, то варто відзначити типову для серії душевну теплоту. Вона проявляється в багатьох аспектах… Незважаючи на те, що Зоя із нерозлучної трійці крадійка, її все одно змальовують в позитивних тонах. Поцупивши гроші, вона натрапляє на коробку з пожертвами і кидає монети туди, що в певному розумінні робить з неї Робін Гуда. Впродовж подорожі неодноразово можна зустріти створінь, які потребуватимуть вашої допомоги, а згодом уже звірі простягатимуть вам лапу допомоги. Це неабияк наштовхує на думку “роби добро і тобі відплатять тим же”. Розбавляють цей тон лише декілька фактів, які можна знайти в записках. Наприклад,  чаклун Амадей, як виявилось, боїться власної дружини і навіть не проти їй зрадити.

Сценаристи вирішили зіштовхнути головних персонажів із власними страхами. Повірте, це у них вдалося краще, ніж у недавньому “Воно 2”. Тим паче, виглядає все доцільно і ґеймлейно обґрунтовано. Ну, а сам принц — просто каталізатор жахіть (як власних, так і всіх інших персонажів).

Варто також вказати, що цього разу історія завершена. Тобто немає того ж каламбуру, який був у Trine 3: The Artifacts of Power. Це, до речі, одна з причин, чому багато гравців прийняли третю частину з відчуженням. Її сюжет несподівано обривався на третині розповіді, а пройти гру можна було всього за 4 години. Навіть порівнюючи з першою частиною, це доволі бідно. Наприклад, проходження Trine 4 зайняло у мене 13 годин (не на 100%, майте на увазі).

Красивіше за реальність

Trine заслужено можна вносити в список найкрасивіших ігрових серій. Від того, що ви бачите на екрані, у вас потече веселка з рота. Цей аспект максимально підсилює казковий дух, про який уже було згадано раніше. Це прозвучить дивно, але сніг з екрану хочеться злизувати, наче морозиво, а чарівний ліс на фоні заходу сонця змушує зупинити біг, щоби просто помилуватися краєвидом. Така особливість виділяє серію Trine серед багатьох інших платформерів. Коли дивишся на морських котиків чи ведмедя, який затулив очі, щоби не бачити бійки, то відчуваєш як душа огортається шовком.

Ґеймплейно гра зробила крок назад. Та не думайте, що це щось погане. Оскільки попередня частина не дуже успішно увірвалася в повноцінне 3D, розробники вчинили правильно, коли вирішили повернутися до старої формули з виглядом збоку. Знову ж таки, мова йде про третю частину, де через додаткову свободу руху довелося порізати персонажам уміння. Якщо пригадуєте, то Амадей, наприклад, вмів чаклувати лише один куб. ОДИН! КУБ!

2,5D дало змогу знову реалізувати хоча й невелике, але дерево здібностей. І ви не повірите, але майже всі вміння залишаються актуальними до кінця. Справа в тім, що дрібні механіки можуть знадобитися на будь-якому етапі проходження. Ігроладно трохи випадає хіба гумова куля, бо незрозуміло для чого вона взагалі створена. Контролювати відбиття від неї ти не можеш, а використовувати її потрібно, мабуть, лише в одному епізоді.

Іноді найдивніший пазл може вирішуватися декількома початковими вміннями. Складних головоломок у грі немає, але на деяких просто клинить. Почуваєшся трохи некомфортно, витративши безліч часу на “просту” загадку. Тут потрібно враховувати, що в коопі все робиться набагато простіше. Коли ви кастуєте закляття, а ваш друг чіпляється за виступи чи створені вами предмети, то дістатися до потрібного закутка набагато простіше, ніж самому все комбінувати. Ще ваші друзі можуть почати спамити вміннями, створюючи сумбур. І це весело! От що не весело — так це коли ти створюєш відкриту гру і до тебе заходить “людина”, яка починає шкодити навмисне. На щастя, таке буває рідко.

Варто відзначити босів. Перемогти їх не складно, потрібно знайти ахілесову п’яту ворога, а потім повторити певну дію декілька разів. В попередніх частинах таким могли похизуватися хіба що фінальні боси. Невелике, але все ж різноманіття. Бої зі звичними ворогами також нескладні. Під час проходження я, ймовірно, помер від їхніх рук лише один раз. Хардкорним гравцям в Trine 4 робити нічого — гра створена для релаксації і це відчутно.

Повне занурення

Довершують сетинг ще кілька дрібних деталей. Важко не згадати оповідача, який продовжує доповнювати історію під час екранів завантаження. Хоча ця роздзинка перетворилася з основи оповіді на допоміжний елемент, все ж вона неабияк підсилює загальну атмосферу гри. Те саме стосується переходів до нових рівнів на мальованій мапі.

Та завершити огляд хочеться на ще одному аспекті, який не було згадано, — музика. Важко стверджувати, що щось стало краще чи гірше. Вона, як і раніше, чудово доповнює казковість та підсилює враження від ігроладу.

Trine 4: The Nightmare Prince варта вашої уваги лише тому, що такі ігри не виходять кожного місяця. Повернення до старої схеми з 2,5D повністю виправдало себе. Картинка, якої вдалося досягнути розробникам, вкотре змушує зупинятися, щоб помилуватися ігровим фоном. Добра, а головне доконана, історія сприяє казковому настрою. Майже кожен аспект гри спрямований на те, щоб ви відпочивали не лише фізично, а й душевно. Робите ви це наодинці чи з друзями — немає абсолютно ніякого значення.