Якось в одному інтерв’ю батько та донедавна, головний продюсер серії Yakuza  Тошіхіро Наґоші сказав, що зробити “як очікується” для нього — поразка. І вже п’ятнадцять років кожна наступна гра намагалася стрибнути вище голови, вразити масштабом, історією чи хоча б кількістю побічних активностей.

Утім, Lost Judgement на перший погляд видається доволі стандартною грою для RGG, особливо на тлі минулорічної Yakuza: Like a Dragon. Так само, як і перша Judgment, її сиквел не винаходить велосипед — це “ще одна Якудза”. Але чи дійсно треба щось міняти у вже знайомій формулі?

НАЙВЕЛИЧНІШИЙ (НЕ)ДЕТЕКТИВ

Багато людей у 2019 були розчаровані першою грою, бо, очікували від неї детективну гру, близьку до серії про Шерлока Холмса від Frogwares. Натомість це була дуже лінійна пригода, де власну дедукцію випадало використати один-два рази в побічках.

У сиквелі навіть таких моментів поменшало. Бо Такаюкі Яґамі насправді ближчий підхід до розслідувань одного відомого детектива з Ґотема.

Так, подібно до Бетмена, цього разу він навіть отримав купку ґаджетів, включно з власним шіба-іну (!!!). Вони тут, щоб трохи урізноманітнити сегменти з пойнт-енд-кліком у побічках (сюжет про гаджети постійно забуває). Жаль звісно, що саму механіку це не сильно зробило цікавою чи позбавило усіх її проблем — гра досі погано комунікує, що саме ми маємо знайти в таких сегментах. Так само декілька змін не зробили захопливими місії зі стеження. Тішить хіба те, що цих затягнутих завдань банально стало менше, ніж у першій частині — десяток разів на всю гру.

Також Lost Judgement пропонує дві абсолютно нові механіки для серії, і, на жаль, про них не хочеться багато говорити. Рудиментарний стелс і такий самий рудиментарний паркур. Обидва представлені дуже обмеженими режимами, де крок вліво/крок вправо —  провал завдання. Я ще можу виправдати паркур, сказати, що це зерно хорошої ідеї і він в перспективі пасуватиме місцевому відкритому світу. Але стелс просто нудний, негнучкий і, здебільшого, просто недоречний.

Утім, Yakuza мало кому відома як стелс із паркуром, чи не так? А от із боївкою все пречудово. Поки основна гра перейшла від хвацького екшену до покрокового забивання шпани биткою, Lost Judgement видала мабуть найкращу бойову систему в серії.

До двох стилів минулої гри додали ще один. Стиль Змії сильно надихається Танімурою з Yakuza 4, має запальну тему і його спеціальні прийоми змушують ваших супротивників втрачати свідомість. Стиль орієнтований на контроль натовпу, будується від блоку і слугує вдалим доповненням до вже знайомих стилів Журавля та Тигра.

Але і старі механіки не лишилися без змін та поліпшень. Боївка в цілому тепер відчувається швидшою і живішою, ніж у попередній грі. Прийомів побільшало (Тайґер Дропів тепер аж два), можливостей їх креативно комбінувати теж. Після майже невагомого танцю Lost Judgement не те що важко повертатися в часи до Dragon Engine —  навіть попередня гра видається непристойно повільною.

І все це вкупі з переробленим балансом. Забудьте часи, коли вам доводилося виїдати всі фастфуди в місті, щоб хоч трохи піднабрати SP — досвід тепер ллється з кожної шпарини.

Не сказати що при цьому бій став казуальним. Уже на нормалі працює золотий принцип “легко почати, важко опанувати”, з правильно вибудуваною кривою прогресії, що робить вашим рукам і очам приємно від початку аж до Амона (який, на жаль, цього разу не спалює консолі).

АСОРТІ “ЙОКОГАМА ВЕЧІРНЯ”

Хтось колись вдало порівняв серію Yakuza з коробкою цукерок. Величезним асорті, повним різного тону, ритму та ґеймплею. І Lost Judgement в жодному разі не є винятком.  Віртуальні японські міста традиційно запропонують побічних активностей і маленьких історій на десятки годин вашого часу. І найважливіше, вам не захочеться їх пропускати. Дарма що цього разу тут ніхто не б’ється навкулачки з акулою. Зате бігає містом за НЛО. А ще займається культурною апропріацією. Життя бентежне.

Камурочо і Іджінчо мало змінилися за рік, але повернення до звичайної боївки та прогресії зробило їх меншими. Коли вже не боїшся суватися в Чайнатаун пів гри, а під боком твій вірний скейт — Йокогама значно привітніша до Такаюкі, ніж будь-коли була до Ічібана.

Скейтборд — взагалі одне з найкращих доповнень до серії. Я постійно забував користуватися фаст-тревелом, настільки приємно його було реалізовано.

З попередньої гри без особливих змін перекочували гонки дронів і VR настілка. Так само можна зіграти в аркадні автомати, азартні ігри, правила яких ви знаєте і азартні ігри, правила яких ви НЕ знаєте. Можна позбирати платівки і покрутити ґачу. Ось вам вже знайомі бейсбол та гольф, а от в гру додали цілий емулятор SEGA Master System. Lost Judgement — велика гра, і тут завжди є чим зайнятися.

Утім, традиційних для серії побічних квестів з однією закінченою історією тут трохи менше ніж зазвичай. Вони досі є, вони традиційно хороші, але певна пустка відчувається. Можливо це частково пов’язано з тим, що невелика частина нарративного контенту волею SEGA опинилася в DLC (три додаткові опції для романсу та цілий новий стиль бою). Але скоріше побічний контент має цього разу трошки інший пріоритет.

ЗНОВ ДО ШКОЛИ

Найсоковитішим шматком побічного контенту в Lost Judgement стала старша школа Сенрьо, де Яґамі доведеться працювати під прикриттям. Величезна нова локація, цілих десять окремих сюжеток, і сім нових міні-ігор — ось що нам пропонує ця частина гри

Для розслідування Такаюкі доведеться тренувати танцювальну команду (місцева заміна караоке), ганяти на мотоциклі разом із власною бандою і битися на боксерському рингу. І це далеко не вичерпний список. Ще ніколи жодна інша гра не давала настільки сильно відчути себе Стівом Бушемі з мему “How do you do fellow kids”.

І як завжди, кожна з цих міні-ігор навпрочуд якісна для того, яке місце в ґеймплеї їй відведено. Ніхто не купує Lost Judgment як симулятор боксу. Ви можете пройти гру і навіть не дізнатися що він там є. Тим не менш — тут вам і глибина механік,яку не завжди знайдеш в ААА-блокбастерах, і прогресія, і персонажі, за долі яких переживаєш.

До того ж далеко не кожна з цих історій є просто типовим для  серії Yakuza набором міні-босів. Деякі, як-от танцювальний клуб чи клубу робототехніки (особливо останній), концентруються на маленькій командній історії з невеликим набором добре прописаних персонажів.

Звісно, кінець розслідування дуже передбачуваний. Звісно, в кінці ви дізнаєтесь, що найбільшим скарбом були друзі, яких ви зустріли на шляху. Як інакше. Але наскільки б це не звучало очікувано, Lost Judgment вдається заслужити цей момент на сто відсотків.

Але якщо ви великий противник сиру, в сусідньому кабінеті поруч саме відбуватимуться значно похмуріші події.

ПРОБЛЕМИ МОРАЛІ

Західна ігрова преса поставилась до Lost Judgment прохолодно — звучали звинувачення у роздутому і надміру заплутаному сюжеті. А ще в сюжеті антагоніст використовує сексуальні домагання для того, щоби створити алібі для вбивства, що, на думку журналістів, ставить один злочин над іншим.

Насправді навряд чи за всю історію у вас виникнуть думки “чому я це роблю?” чи “як все склалося таким чином?”. Але говорити про історію Lost Judgment дійсно непросто. Щоправда не через структуру чи тематику сексуальних домагань.

Lost Judgment хоче поговорити про булінг, і хоче зробити це максимально серйозно. Гра навіть починається з попередження про те, що ніхто себе не стримує — тут буде насильство, тут буде жорстокість і все без жодних купюр. І першу половину гра дуже послідовна в розкритті основної цієї теми, хай трохи повільна.

Я в Японії не жив, в японську школу не ходив. Я не знаю, наскільки реалістичними є сцени учнівських цькувань, але це художній твір, і я готовий повірити в ці сцени. Ідеї, що ця історія пропонує, цікаві. Тут є про що подумати, про що подискутувати. Як і перша частина, Lost Judgment здебільшого працює з тією “сірою зоною”, яка дійсно є неоднозначною моральною сірістю, а не вибіленим злом.

Концепція того, що булінг в спільноті з’являється від бажання правосуддя, від бажання захисту цієї спільноти, дає чудове обрамлення для загальної теми Judgment і Lost Judgment. Мовляв, “справедливість” і “правосуддя” — це слова нетривкі і залежні від контексту.

Але ближче до кінця у сюжету збивається оптика. Історія про те, хто і як бачить правильне і неправильне, зберігається, але відходить на другий план. Грі раптово стає цікаво поговорити про те що лінчування (хто б міг подумати!) може мати неочікувані наслідки. А ти ніби і згоден, а ніби хочеться продовження більшого конфлікту.

До того ж, на жаль, Lost Judgment — це не дуже самостійна історія. У стосунку до Judgment друга гра, як другий сезон серіалу. І я не радив би починати знайомство з цими персонажами та їхніми конфліктами зі сиквелу. Там, де друзі Яґамі в минулій грі проходили повноцінну сюжетну арку, змінювалися, мали свою сторону в конфлікті — в сиквелі багато статики, а конфлікт головного героя прокидається лише в середині гри.

Коли все сказано та зроблено, історія Lost Judgment радше переконлива ніж ні. Шкода тільки, я не можу позбутися відчуття, що минулого разу було більше однозначності в цьому твердженні..

ВИСНОВОК

То чи стала поразкою остання гра Тошіхіро Наґоші у серії Yakuza? Ну, по-перше ми не знаємо, наскільки ця гра була його. А по-друге, ні, звісно ні. Це чудова гра. З проблемами, але чудова. Яка ж це поразка?

Lost Judgment краща за оригінал у більшості аспектів, хоча помітно, що розробка під час пандемії не минула без проблем і вплинула на якість окремих елементів. Так, вона все ще потребує більше сміливості, трошки вищого порогу входження. Зрештою, трошки більше детективу. Але навіть так — це дуже якісна гра.

Я сподіваюся що, SEGA та Johnny & Associates все ж дійдуть згоди, і третя частина буде. Я ще не готовий кидати Яґамі та Кайто, їхнє Камурочо та їхнє Іджінчо — такі знайомі й такі відмінні від звичайної Yakuza. Але і Johnny варто швидше зрозуміти, в якому році вони живуть і випустити ці дві чудові гри на ПК.

Автор: Іван Ільїн