Огляд без спойлерів! Якщо ви досі не пройшли Spider-Man 2, тоді можете сміливо читати цей текст!

Людина-павук найчастіше асоціюється у фанатів з коміксами, мультсеріалом 90-х, фільмами Сема Реймі, сучасними мультфільмами про подорожі всесвітами, але навряд з іграми, які виходили в 2000-их. Останні, на жаль, залишаються на узбіччі історії. До того, як Marvel забрала права в Activision та дозволила саме Sony розробляти AAA-ігри про Пітера Паркера, було доволі багато хоч і сумнівних, але доволі цікавих проєктів про доброзичливого сусіда. Про них приємно згадувати зараз, адже в Marvel’s Spider-Man 2 (PS5) є багато очевидних рішень саме звідти. Це не заборонено законом і від цього довгоочікуваний сиквел навіть виграє.

Велика сила з дуже великою відповідальністю

Insomniac Games не вигадували велосипед чи мікрохвильову піч. Вони взяли структуру подачі сюжету з першої частини і запхали її у Marvel’s Spider-Man 2. Тобто стартову третину проходження нас знайомлять з усіма героями й антагоністами. У другому акті дають змогу надерти усім сраки, долаючи “головного лиходія”. Аж поки в останній третині проходження не виявиться, що до цього ми лише готували місто для справжньої атаки, яка поступово наростає прямо в Пітера Паркера за пазухою. Перша Marvel’s Spider-Man (огляд) у цьому плані є одним із найкращих проєктів, який розкриває Павука як людину, хоча й стартує не зі самого початку його пригод. Вона показує, що в нього також є щоденні турботи, проблеми в стосунках та складний вибір, який визначає його характер. Колись про подібне говорили ще Beenox, коли працювали над The Amazing Spider-Man 2, але на ділі в них нічого не вийшло і вони банально переповіли знайому історію, комбінуючи її з подіями однойменного фільму.

Сиквел зміщує фокус зі сімейних/любовних стосунків на взаємодію між друзями. Вочевидь, варто завдячувати Гаррі Озборну, який вдало долучився до колективу. Додатковий контекст вносять флешбеки, які дають зрозуміти, чому його дружба з Пітером настільки міцна. Такі моменти чудово грають на атмосферу. Потім це ще й доповнюється епізодами сьогодення, де скриптована поїздка на велосипедах чи похід у парк розваг сприймаються доволі органічно. Розв’язка, до якої нас ведуть, може не є настільки ж емоційною як це було з тіткою Мей у Marvel’s Spider-Man, але цілком викликає думку: “Я не хочу, щоби Пітер пережив це знову!”

У центрі історії є саме стосунки Пітер Паркера зі своїми друзями, хоча Insomniac Games всіляко намагається виокремити Майлза. Моралес отримує свої помітні хвилини слави, де опановує демонів минулого й намагається налагодити любовні стосунки. Проблема в тім, що в фізичному плані він возвеличується над Пітером, особливо під час боротьби з Веномом. Мені складно було зрозуміти, чому саме Майлз має достатньо сил, щоби без додаткової допомоги стримувати антагоніста та не піддаватися на його психологічний вплив. Тому що він інший?! Пітеру довелося пройти набагато довший шлях, щоби мати змогу набити пику космічному кліщу.

Після заміни актора-моделі Пітера в ремастері першої частини персонаж став схожим на Тома Голланда. Ну захотіли маркетологи, щоби Людина-павук виглядав приблизно однаково усюди, то й нехай. Проблема в тім, що в Marvel’s Spider-Man 2 Пітер просто став широким за навіть не рік життя. Поки не звикнеш до цього виникає дисонанс. Наче модифіковану голову Пітера насадили на чуже тіло. Схоже, весь цей час Мері Джейн так підгодовувала його, що від праці стала змореною й постаріла, а Паркер добряче набрав вагу.

Лиходіїв другого плану в Marvel’s Spider-Man 2 може й дещо менше, ніж у першій частині, але в сюжеті вони частіше можуть з’являтися для двох катсцен, перекочовувати в побічні завдання або одразу стартувати з додаткових челенджів. Насправді, це дозволяє більше концентрувати увагу на Веномі, але Скорпіон чи Чорна кішка при цьому перетворюються на корки, які просто втиснуті в сюжет. Якщо ви знаєте про Крейвена-мисливця як про мисливця, то в Marvel’s Spider-Man 2 залишився лише “Крейвен”. У грі він буквально не полює, замість нього це роблять його посіпаки, які приносять чергову жертву на тарілочці. Це доволі невдале рішення, на тлі якого Крейвен-наставник зі The Amazing Spider-Man 2 виглядає відмінно. Найпозитивніше – як і будь-який хороший росіянин, він буквально хоче померти. А ще він так-сяк зводить докупи шляхи усіх персонажів у грі. Втім, залишається у тіні…

Ця тінь падає не аби від кого, а самого Венома. Якщо вам подобається концепція симбіота, тоді гра винагородить вас настільки, що ви, ймовірно, цього не очікуватимете. Marvel’s Spider-Man 2 намагається досягти масштабу Spider-Man: Web of Shadows, але потрібно розуміти, що та гра повністю оберталася навколо безумства, яке може робити Веном. Також студія Beenox, що розробляла її, колись заразила симбіотом Чорну кішку, Стерв’ятника та навіть Росомаху. Від поганої кінцівки Web of Shadows у вас також можуть відпасти сідниці, тому обережно. Тобто рівень безумства, якого потрібно було досягнути Insomniac Games, занадто високий. Та Marvel’s Spider-Man 2 все одно дивує, залишаючи максимально позитивні враження. Події, які відбуваються у Нью-Йорку в фінальній третині гри, формують правильне уявлення про те, чим насправді є Веном. Шкода, що технічно апогей всього цього є скриптованою подією, яка доступна лише під час фінальної години гри. Тобто побачити Нью-Йорк таким у будь-який інший момент проходження неможливо. Але якщо ви подужаєте побічні місії у Marvel’s Spider-Man 2, зокрема гілку Юрі, тоді точно не будете розчарованими стосовно новин про симбіотів.

Цікавих розмов поза місіями стало куди менше. Тобто хороші діалоги по телефону в Marvel’s Spider-Man 2 є, але в першій грі хитродупі жарти Пітера, зокрема Коп-павук, щонайменше запам’ятовувалися. От кого неможливо забути, то це Джону Джея Джеймсона, який і далі поливає Людину-павука брудом.

Spider-Man`s Creed

Insomniac Games вирішили відповідальніше поставитися до подачі контенту та його урізноманітнення. Щоб на мапі відобразилися усі активності в певному районі, спочатку потрібно прийти туди та виконати приблизно 3-4 місії, допоки не набереш потрібну кількість досвіду. Коли досягаєш потрібного рівня на відповідному клаптику землі, відразу розблоковується й швидке переміщення. Деякі челенджі повторюються, але зазвичай через те, що в них банально використовується одна ігроладна механіка. Найчастіше різні завдання побічних сюжетних ланцюгів пропонують щось альтернативне. Якщо ви пригадуєте місії Гаррі з першої частини, то розумієте наскільки вони можуть бути занудними. У сиквелі такого куди менше. Це не вінець різноманіття, але вдалий крок у правильному напрямку, особливо при дозованому проходженні сюжетної кампанії. Тим паче всі ці додаткові активності складаються в окрему історію й дозволяють знову зустрітися зі старими друзями та навіть ворогами, про яких в основній історії Marvel’s Spider-Man 2 ми не дізнаємося нічого. Розробники не відкинули й головоломки, які хоч і змінилися, але найбільшою перевагою є те, що їх доволі мало. Зізнаюся, коли ти отримуєш доволі обмежену кількість такого контенту, то згадувати його навіть весело, особливо завдання з молекулами.

На жаль, для тих хто не любить виконувати побічні завдання, Insomniac Games залишила потребу після сюжетних місій іти й примусово виконувати дрібніші доручення. Таке вже за стандартом трапляється десь 5-6 разів за проходження. Але якщо ви не хочете дізнатися нічого про Містеріо чи повноцінно зрозуміти мотив нападу Піщаної людини на Нью-Йорк, тоді втрачаєте цілком кошерний шмат контенту.

Гаразд, а що там з пересуванням містом? Вінґсьют – це збіса комфортна штука, яка дозволяє не втрачати темпу під час пересування містом. Особливо це відчуваєш, коли поблизу банально немає жодного будинку, за який можна вхопитися павутиною. Саме в такі моменти можна “розправити крила” і летіти, допоки ти або не впадеш до рівня п’ятиповерхових будинків, або не наткнешся на потік повітря, який дозволить підкинути Павука вгору чи пролетіти поміж кільцями заготовленим маршрутом.

Гойдання на павутині залишилося незмінно чудовим. Пітер з Marvel’s Spider-Man був куди повільнішим і незграбнішим, порівнюючи з Майлзом зі спін-офу. Саме тому приємно бачити як у другій частині Паркеру додали анімацій та покращили плавність пересування. Звісно, іноді можна наткнутися на стіну чи елемент декору, які зіпсують динаміку польоту, але це дрібниці. Хіба що вам подобається навмисне влітати в автомобілі. Скутим тут себе почуваєш, лише коли опиняєшся в дуже обмеженому просторі, де місця для всіх викрутасів банально не вистачає. Іноді Павук може липнути до того, до чого не хотілося би притулятися зі самого початку чи просто поводити себе дивно. Таке трапляється рідко, але за вже 3 гри Insomniac Games не змогли повністю позбутися цієї болячки. Якщо вам не вистачає реалізму, тоді ви можете увімкнути шкоду від падінь чи змінити фізику пересування на павутині. Остання особливість доволі цікава, тому що на найнижчому показнику Павука буквально починає “здувати вітром”, розгойдування не настільки динамічні, а точка прилипання павутини грає важливу роль при балансуванні. Коротше кажучи, доволі незвичайна родзинка, з якою ви захочете поекспериментувати, але навряд забажаєте проходити так усю гру.

Професійне гойдання ворогів на павутині

Marvel’s Spider-Man 2 обмежує гравця у виборі Павука лише під час сюжетних місій. Щойно вас випускають за межі основної історії, можна обирати як Пітера, так і Майлза. Також у кожного з них є поодинокі гілки побічних завдань, все інше – спільне. Навіть певні пасивні вміння вони також розділяють. Така функція була доступна ще в Spider-Man: Edge of Time. І там це було одне з найочевидніших і найдоречніших рішень. Адже майже всі Павуки за своєю суттю мають спільні особливості. Звісно, у Майлза та Пітера є ще й свої гілки для удосконалення, але саме це рішення природно вписується в гру.

Ділять обидва протагоністи ще й ґаджети, яких, на жаль, стало майже вдвічі менше. Це позначилося у більшій мірі на кількості електричних засобів, але замість них тепер є… Майлз. Ймовірно, саме через його активні здібності повикидали деякі старі ґаджети. Та в цьому можна знайти й плюс, адже тепер не потрібно відкривати додаткове меню 10 разів під час бою, шукаючи потрібний ґаджет.

Павуки можуть використовувати лише по чотири пристрої та активні вміння завдяки оновленій боївці. Для цього є змога попередньо виставити їх в основному меню, а потім використовувати з допомогою одночасного натиску відповідно правої чи лівої кнопки позаду ґеймпада і кружечка, квадрата, трикутника або хрестика. Це надзвичайно зручно, хоча й відрізняється від старої структури, акцентуючи увагу на видовищних активних здібностях. Якщо вам подобається, наприклад, використовувати вміння Венома, то просто заповніть ними усі чотири слоти. Бажаєте комбінувати? Вперед! Шкода лише, що активні здібності закріплені по 2-3 до певної кнопки.

Прогресія розблокування вмінь і ґаджетів доволі вдала. Як і в першій частині, ти відчуваєш градацію, яка з’являється з появою нових засобів для знешкодження ворогів. На старті їх мало, тому вони слугують додатковим способом стримати противника, а ближче до середини проходження все частіше нагадують зброю масового ураження. Тицьнув 2-3 кнопки і бум! Твої вороги валяються на підлозі, очікуючи на карколомне добивання чи видовищне активне вміння. Важливим аспектом є те, що здібності Пітера добре обґрунтовані сюжетно, тому навіть після проходження історії питань до їх використання у вас не виникне.

Стелс став комфортнішим, але не надто різноманітнішим. Тепер замість того, щоби шукати якусь точку, з якої можна було би підвісити ворога догори дриґом, можна самотужки розпрямити павутину для пересування. Потрапити на очі ворогу все одно можна, особливо лякливими є механічні птахи Крейвена, але таке удосконалення було приємніше використовувати навіть за додаткову можливість Майлза ставати невидимим. Втім, цього все ще мало, щоби перевершити варіативність серії Arkham, де Бетмен не лише мав достатньо ґаджетів для безшумних убивств, а й самі локації були побудовані так, щоби гравця чекало певне випробування чи додаткові обмеження. Кажан міг дістатися до потрібного ворога через вентиляцію чи влаштувавши диверсію, а вороги у відповідь – знищити схованки чи розкласти пастки.

Утім, залишилися місії за Мері Джейн. Їх було складно назвати стелсом у першій частині, зокрема через те, що вони були зазвичай дуже лінійними. Тепер їй у руки одразу дають шокер, яким вона може глушити ворогів, а не просто сидіти в укритті чи кидати камінець. Локації для таких завдань також збільшили, що дало змогу обирати не 1-2 шляхи для проходження, а цілих 3-4. *сарказм* Коротше кажучи, Мері Джейн тепер активніше навалює ворогам і робить це не в коридорі.

Босфайти дещо розчарували навіть не репетативністю стадій у битвах, а новою можливістю парирувати ворожий удар на кшталт God of War. Якщо пригадуєте, Кратос не міг відбити потужні атаки ворогів, що потребували ухилення. У головних антагоністів Marvel’s Spider-Ma також є особливі удари, від яких потрібно тільки тікати, але вони трапляються рідше. Від такої особливості боси стали одноманітнішими. Відбивання ударів хочеться використовувати куди частіше за банальні ухилення, адже вони дозволяють на секунду спантеличити ворога. Проміжний бос чи один із головних – майже немає значення. Всюди тактика одна: парируй або ухилися від удару, а потім бий. Особливі здібності Павуків також збивають анімацію будь-якої ворожої атаки. Змінюються антагоністи, урізноманітнюють локації, але всі боси після більш скриптованої стартової битви з Піщаною людиною є доволі однотипними. Все ще видовищними через кінематографічність, але однотипними. А режим безумства, який можна вмикати при натисканні двох стіків вам нічого не нагадує? Отож-бо й воно. Пітер Паркер тепер просто може замінити Атрея в наступній God of War.

Ексклюзив для душі

Візуально різницю між усіма Marvel’s Spider-Man важко побачити під час польотів містом. Гойдання динамічні, тому за розмиванням екрану складно буде помітити усі плюси трасування променів чи збільшеної кількості автомобільного трафіку. Це все видно лише, коли зупиняєшся, а в грі про Павука цього робити не дуже хочеться. Найприємніше, що навіть в режимі продуктивності картинка виглядає відмінно, зберігаючи частковий рейтрейсинг. Іноді трапляються дивні ефекти, зокрема хмари піску в бою проти Піщаної людини, які більше схожі на спрайти.

Час швидких завантажень вражає. Вони насправді фактично моментальні й виглядають круто. Також період від увімкнення PlayStation 5 до продовження павучих пригод вимірюється буквально в секундах.

Адаптивні триґери відчуваються дещо м’якше, ніж у попередніх частинах, але загалом справляють хороше враження. Вони потрібні в деяких невеличких активностях під час місій. Ну, а ще є гіроскоп, який за канонами Infamous Second Son використовується в грі лише для графіті. Баґи якщо й зустрічалися, то доволі рідко. У моєму випадку це: вороги не з’явилися під час випадкового злочину, незвичайні викрутаси Паркера в обмеженому просторі чи одна критична помилка перед стартом кат-сцени.

Marvel’s Spider-Man 2 не розчаровує своїм екшеном, особливо через удосконалену систему використання умінь і ґаджетів. Хоча приладів менше ніж у першій частині, вони розкидають ворогів так само видовищно. Можливість парирувати ворожі атаки зробили боївку технічнішою, але це більше схоже на копіювання God of War. Вінґсьют вдало підвищує динаміку польотів. З допомогою оновленої системи попереднього підбору активних умінь та ґаджетів тепер не потрібно по 10 секунд шукати потрібний прилад посеред битви. З приємнощів є можливість робити росіян хорошими й окремий район Маленька Одеса, де можна почастувати себе паскою та борщиком.

Структура сюжету цілком заслуговує на проведення паралелі з першою частиною. Втім, якщо емоційності у сиквелі менше, зокрема через фінал, то масштаб біди, яка відбувається в Нью-Йорку, явно збільшився. Все завдяки Веному, який із високою ймовірністю знесе вам дах. Втім, це не найкраща гра про симбіота, принаймні поки існує Web of Shadows. Друга частина підвищує планку для масштабу подій у серії Marvel’s Spider-Man, але найцікавішим у цьому всьому є те, що нас чекає продовження, де збавляти темп Insomniac Games вже просто не мають права. Якщо ви бажаєте придбати Marvel’s Spider-Man 2, тоді найраще це зробити в MOYO — купуйте в офіційного ритейлера.