Є доволі проста істина, про яку легко забути за бездумним ґрайндом, – ігри повинні слугувати для відпочинку, а не бути ще однією роботою. Знаю, з цим можна сперечатися, адже багато хто з нас усвідомлено хоче такого досвіду. Проте деякі ігри можуть досягати такого медитативного рівня, що просто не потребують розлогого різноманіття механік, графічної деталізації тощо. Подорожі на кшталт Journey та ABZÛ якраз і захоплювали тим, що не розпорошували ґеймплей на тисячі взаємодій і складний сюжет. Вони концентрувалися на пригодах, відмінно комбінуючи свої обмежені ресурси і створюючи незабутню атмосферу.

Десь отут якраз варто почати розповідь про Gecko Gods. Вона намагається зробити навіть більше за згадані ігри. Не на рівні Sable, але чого ще можна було очікувати від пригод гекона? Не порятунку Зельди, правильно? Хоча Gecko Gods може трохи здивувати й у цьому плані. В розробників явно було багато бажання не просто відтворити чийсь стиль, а передати дух незвичайних пригод. Пригод, які колись вселяли в нас бажання стати невід’ємною часткою чарівних світів.

Гекон, який липне до стін і серця

Gecko Gods абсолютно не зациклюється на свой історії. Вона намагається звести увагу до пересування локаціями, керуючи маленькою ящіркою. Звісно, пізніше гра покаже більше лору, особливо, після того, як ви вперше залізете на обличчя тутешнім кам’яним божествам. Тоді починаєш розуміти, чому в гравця є так багато свободи ледь не зі самісінького початку. А коли починаєш плавати на маленькому човнику, то Gecko Gods починає все частіше перегукуватися зі The Legend of Zelda: The Wind Waker.

Ваша пригода побудована навколо того, щоби припливати кудись, досліджувати острівці й зрозуміти, чим же вас може зацікавити той чи інший клаптик землі. Медитативність такого досвіду здається сумнівною, зважаючи на те, що, по суті, гекончик хіба липне до поверхонь чи повертає ручки головоломок ротиком. Тут варто відзначити, що розробники намагалися на такій простій основі зробити якомога різноманітніші головоломки. Тому повертання ручок спочатку може просто відкрити вам прохід, а пізніше бути частиною пазлу з перенаправлення енергії.

При цьому Gecko Gods вдається побудувати доволі цікаву систему, яку одразу не помітити очима. Наприклад, деякі менші острови мають головоломки, які дозволяють запалити сяйво, що є частиною пазлу на найбільшому острові. Масштабні шматки суші часто комбінують кілька дрібних головоломок. Вони складаються воєдино й дозволяють побачити одне з божеств. В іншому місці це може бути ланцюг взаємодій, які почергово водять вас островом, завершуючи пригоду захопливим підземеллям.

Якщо в певний момент ви загубилися (це складно, але можливо), варто орієнтуватися на центральну споруду чи велетенські статуї. Зазвичай біля них ви побачите таблички з написами, при взаємодії з якими вам покажуть, куди приблизно варто заглянути далі. Чи поспілкуватися з птахами, які, як слухняні гіди, розкажуть, де шукати менші секрети. Та повірте, вивчення островів без жодної підказки створить куди атмосфернішу пригоду, ніж ви можете собі уявити. Для більш лінивих граців розробники все ж додали базові орієнтири на мапі.

На дуже-дуже маленьких клаптиках суші можна знайти додаткові колектібли, якщо ви захочете пройти гру на 100%. Для цього гекон може збирати заховані де-не-де статуетки чи поїдати комашню. Так, він любить ласувати дрібними створіннями. Не бійтеся, їх не доведеться шукати з лупою. Щойно ви висадитеся на новий острів, то можете бути впевнені, що комахи з іншого острова не повторюватимуться.

Замкнений за допитливість

Пригоди маленького гекона насправді чимось відтворюють дух пригод на кшталт Journey, що також дуже якісно передається через візуал. Та є декілька незручностей, на які треба зважати. Деякі з них можуть понизити ваш настрій до такого рівня, що повертатися в Gecko Gods буде доволі складно на моральному рівні. Гаразд, те, що головний персонаж не завжди добре липне до всього, ще можна зрозуміти. Грі можна навіть пробачити доволі кострубате інвертоване керування на ґеймпаді в моменти, коли ящірка звисає догори дриґом. Втім, найгірше — дорелізна версія мала доволі дивний радіус активації скриптів, яка буквально зруйнувала моє перше проходження.

Під кінець проходження я завітав на один із основних островів, де в кінці потрібно піднятися на круглій платформі вгору. І якщо не стояти буквально на ній, а десь збоку чи встигнути випасти, то ви буквально залишитеся замкнутим у підземеллі, де ще 10 хвилин тому розгадували масштабну головоломку. Іншого виходу звідти просто немає, бо платформа підіймається в такий же круглий тунель, де немає навіть дрібного проходу. Всі двері, які ви при проходили до цього, автоматично закриваються. Якщо не стояти в момент підняття у потрібній точці, то вийти назовні неможливо.

На цьому моє проходження ледь не завершилося в принципі. Я допройшов гру через інший файл збереження, який використовував під час стріму. Отак більш ніж 4 години ґеймплею просто полетіли в смітник. Це, до речі, показовий час, адже гру цілком можна пройти за 5 годин. Звісно, ніхто не забороняє поганятися за комашнею чи просто полазити закутками стародавніх руїн довше.

Під час проходження Gecko Gods хотілося всіляко її хвалити: за медитативність, за підхід до реалізації ґеймплею і головоломок, які ще й об’єднуються в єдину структуру. Це навіювало надзвичайно приємні спогади про інші ігри, зводячи враження до дуже позитивних. Проте фінальний сегмент, де гра заблокувала мій прогрес і замкнула мене в одній з основних головоломок, вбили бажання сильно вихваляти Gecko Gods. Навпаки, тепер хочеться акцентувати увагу на тому, що варто бути більш обачним під час гри в неї. Адже Gecko Gods розслабляє й формує потрібний тон пригоди, шкода лише, що я не можу назвати його повністю позитивним для себе.