Приємно бачити, що Supermassive Games прислухаються до критики. Кожна наступна гра антології The Dark Pictures стає все кращою, позбавляючись спірних ігроладних рішень та обростаючи новими механіками. Третя частина серії, House of Ashes, відчувається набагато динамічнішою за повільні Man of Medan та Little Hope, її історія теж вигідно вирізняється на тлі попередниць. Однак без проблем все ж таки не обійшлося.

Ірак, 2003 рік

Man of Medan розповідала про кошмарний корабель-примару. Дія Little Hope розгорнулася у містечку з відьмами та чудовиськами. House of Ashes відправляє нас у руїни стародавнього шумерського храму, де прокинулися кровожерливі тварюки.

Події відбуваються в Іраку 2003 року, якраз на початку війни. Тут загін американських сил спеціального призначення досліджує місце потенційного сховища зброї масового знищення. Потрапивши в засідку іракських військових, солдати дають відсіч, але незабаром обидві сторони провалюються під землю, де ховається щось страшніше, ніж хімічна зброя.

На відміну від попередніх частин серії, цього разу загроза є реальною, а монстри – не плід уяви героїв. Тому голови тут відривають по-справжньому. Втім, тварюкам протистоять треновані бійці, тож динаміка зростає, а в похмурих печерах частіше говорять гвинтівки, а не люди.

Традиційно для антології, у нашому розпорядженні є п’ять яскравих персонажів, кожен зі своїми неповторними рисами. Старша офіцерка Рейчел Кінг, зіграна зіркою кіно Ешлі Тісдейл, владна та жорстка, що, втім, не заважає їй час від часу виявляти м’якість характеру. І не дивно, адже дівчина потрапила до любовного трикутника з колишнім чоловіком Еріком та молодим сержантом Ніком.

А от самовпевнений та нетерпимий лейтенант розвідки Джейсон Колчек у свою чергу змушений об’єднатися з колишнім ворогом — іракським піхотинцем Салімом, що також опинився під землею.

Проекти серії The Dark Pictures Anthology – не тільки про жахи, але й про взаємини персонажів, що часто виявляються важливішими, ніж уміння швидко натискати на кнопки для виконання QTE. У діалогах можна вибирати різні варіанти відповіді (а іноді мовчання – найкращий вибір), і вони можуть привести до несподіваних наслідків. Підбадьорлива промова надихне партнера, а жорсткий наказ змусить виконати команду без роздумів.

Так само і дії гравця впливають на розвиток сюжету. Деякі менше, інші більше. Наприклад, у моєму проходженні герої вирішили затриматися через пораненого товариша, і через це не прийшли на допомогу напарникові. У вирішальний момент той, не дочекавшись допомоги, загинув. Взагалі, перша моя подорож під землю призвела до втрати трьох з п’яти персонажів, а розробники приготували цілих 60 унікальних сцен смерті — так що розгорнутися є де, простір для повторних проходжень великий. Як завжди, можна врятувати всіх героїв, і можна втратити всіх, причому будь-яка комбінація подій та вцілілих передбачений сценарієм.

Темінь та Шумери

Стародавній шумерський храм упереміш із мережею печер — досить одноманітне місце дії, тому з дослідження там особливо ніде розгулятися. До того ж автори рідко дають можливість досхочу поблукати локацією. А в епізодах, де така можливість зʼявляється, мають звичку похапцем прикривати цю акцію після спрацьовування чергового триґера. Якщо в кімнаті є кілька активних точок, не завжди можна зрозуміти, яка з них запустить кат-сцену і посуне сюжет далі. Це може стати проблемою для колекціонерів, які бажають у першому проходженні зібрати всі документи, записки та секрети.

Попередні частини антології критикували за слабку динаміку того, що відбувається: дія розвивалася дуже неспішно, а в сценарії було чимало філерних епізодів, що штучно розтягують оповідь. У House of Ashes автори врахували зауваження, і додали грі швидкості. Тут все ще є зайві сцени, без яких можна було б обійтися (начебто перепалки персонажів, які майже не фігурують у сюжеті). Проте загалом події рухаються швидше, а історія постійно змінює жанри — від тягучого трилера до боді-хорору та майже наукової фантастики.

Фіксована камера, яка хоч і відчувалася пошаною класичним хоррорам, але все ж була дуже незручною, пішла в минуле. Тепер можна обертати її на 360 градусів, що дозволяє ретельніше досліджувати оточення. Активні об’єкти підсвічуються, а ліхтарик, що з’явився у героїв, дає можливість розглянути більше деталей у темряві печер.

У гру був доданий вибір рівнів складності, і вже на середньому стає непросто виконувати всі QTE. Втім, гра лояльно ставиться до промахів, і не карає за одну-дві помилки. Разом з тим, іноді QTE краще ігнорувати — не завжди запропонована дія виявляється єдино правильною.

Активностей в House of Ashes небагато, а перед випробуваннями з’являються підказки, що сигналізують про те, що потрібно підготуватися. І під час кат-сцен краще не відкладати ґеймпад убік: QTE може з’явитися прямо посеред відеоролика.

Як і попередні частини антології The Dark Pictures, House of Ashes можна пройти в компанії друзів. Тут є мережевий режим, в якому гравці керують різними персонажами одночасно, і локальний режим «Кіновечірка», де від двох до п’яти учасників обирають героїв та керують ними по черзі, передаючи один одному контролер при зміні епізоду.

У прес-версії режим Director’s Cut було відключено, але на релізі з’явиться і він: цей режим дозволяє пройти історію наново, але з іншими персонажами, кат-сценами та рішеннями. Навряд чи ви захочете зробити більше п’яти повторних забігів, тим більше з кат-сценами, які не можна пропустити, але 2-3 рази пройти House of Ashes з новими сюжетними розгалуженнями цілком реально.

Це перша гра в лінійці з нативною версією для консолей нового покоління, і на PS5 вона виглядає дуже добре: з текстурами високої якості, швидкими завантаженнями та роздільною здатністю 4K. У меню налаштувань є можливість вибрати режими продуктивності та якості; я рекомендую перший, бо різниці в рівні картинки немає, зате частота кадрів стає стабільнішою. Підтримки особливостей ґеймпада DualSense, на жаль, не завезли: вібрації майже немає, а адаптивні триґери мінімально залучені в ігровому процесі.

The Dark Pictures Anthology: House of Ashes виявилася роботою над помилками, хорошим продовженням серії і, врешті-решт, класною грою. Хай і не дуже страшною, але досить захопливою, щоби мотивувати дійти до фіналу. Або й вирушити у повторне проходження. Supermassive Games не збирається припиняти роботу над антологією, і наступна частина, за словами незмінного Хранителя, обіцяє стати «домашнішою» — що недвозначно натякає на сетинг наступної гри.