Настільні ігри дозволяють розквітати нашій фантазії, милують наше око своєю естетикою та лоскочуть розум різноманітністю своїх рішень. Настілки це, насамперед, ігрові механіки, проте добре інтегрована тема, яка здатна розповісти історію, не менш важлива складова, що мотивуватиме повертатися до гри знову і знову. У ідеальному світі, тематика та ігрові механіки мають однаковий пріоритет. Однак є ігри, тематика яких не має особливого значення. Їхні механіки настільки сильні, а ігровий процес настільки глибокий, що сеттинг відходить на другий план. Ти занурюєшся в ігрові проблеми та насолоджуєшся внутрішніми ігровими механізмами. «Білий Замок», як на мене, чудовий приклад подібної гри.

Японія, XVIII століття, Провінція Харіма. Дайме Сакаї Тадазумі — один із найважливіших радників шьоґунату Едо, панує в регіоні прямо із замку Хімеджі. Різні місцеві клани намагаються здобути вплив на клан Сакаї. Щоб досягти цього, вони інтегрують членів своєї сім’ї у життя Білого замку, здобуваючи для них політичні ролі, військові посади чи навіть  найнижчі чини, які дбають про стан палацових садів.

При першому ж знайомстві з грою, проглядається японська ігрова філософія — компресія. У зовсім невеликій коробці гри немає практично ні граму повітря. Весь простір займають ігрові компоненти: купа карт, дерев’яні міпли різної форми і досить велике ігрове поле, дуже стильно оформлене іспанським ілюстратором Джоаном Гардьє.

Геймплейно, гра теж зазнала значної компресії. У гравців, незалежно від кількості, всього три раунди, по три ходи в кожному. 9 ходів у середньоваговій єврогрі! Від такої напруги навіть фанатам дизайнів Вітала Ласерди може стати не по собі.

Компактність «Білого Замку» простежується і в загальній ігровій формулі, яка досить проста. Кожен ваш хід починається з оцінки ситуації на столі, а також вибору та розміщення на полі кубика одного з трьох кольорів, що розташовуються на картонних містках.

З огляду на обмежену кількість ходів, вам потрібно старатися витягти максимум з кожного ходу. Розміщуючи кубик на полі, можна отримати пару тарілок рису для селян, а можна взяти червоний кубик і отримати рис і трохи грошей зверху. Або взяти білий кубик, заплатити трохи грошей, але виконати одразу дві дії та відправити свого дипломата до Білого замку. Ось так уже значно краще.

Кожен елемент гри важливий і від вас постійно щось вимагають. Підкупити охоронця на вході в замок, екіпірувати солдата, нагодувати селянина, піднести щедрий дар, щоб покращити дипломатичні відносини, — у цій грі абсолютно все пов’язано між собою.

«Білий замок» дійсно дуже компактний, як фізично, так і концептуально. Ця гра підштовхує вас все постійно оптимізувати, постійно нагадуючи про те, що кожна ваша дія дуже цінна і її не можна витратити даремно. І хоча це не перша гра, яка використовує гральні кубики як робітників, у ній є щось особливо чарівне, чого немає, наприклад, у «Подорожах Марко Поло», з якою її в першу чергу хочеться порівняти.

Головний фактор привабливості «Білого Замку» для мене — дуже значна регравальність. Перед початком кожної партії, всі ігрові компоненти викладаються на полі випадковим чином, щоразу створюючи нову задачу, яку вам треба вирішити. Тайли активації у комбінації з картами дій, щоразу створюють нові та нові комбінації дій для гравців і я не можу навіть приблизно уявити наскільки багато тут простору для відкриттів. Думаю, дві однакові партії у цій грі просто неможливі.

Мабуть єдиною причиною для мого невдоволення став буклет правил. Незважаючи на загальний, досить елегантний виклад, є кілька моментів, які не врахували у тутешніх прикладах, що для багатьох не особливо досвідчених гравців може стати значним бар’єром при знайомстві з «Білим замком». І це дуже сумно, враховуючи наскільки ця гра є гарним продуктом загалом.

Думаю журі Spiel Des Jahres не включили «Білий Замок» цього року навіть у лонгліст з тієї ж причини. Якщо б правила була трохи більш компетентними, це був би чудовий номінант на Kennerspiel Des Jahres (гру року для досвідчених гравців) цьогоріч.

Однак, не зважаючи на невеликі проблеми з правилами, «Білий Замок» чудова гра. Площина для прийняття рішень досить велика і хоча вона спочатку може виглядати трохи складною, насправді інтуїтивно зрозуміла завдяки дуже гарній інфографіці.

Мене вражає поєднання механізмів у грі, їхня пропорційність і пряма залежність один від одного. І хоча «Білий Замок» механічно не приніс нічого принципово нового в настільну індустрію, всі його складові чудово працюють і приносять мені багато задоволення. На мій погляд «Білий Замок» найкраща традиційна єврогра цього року та одна з найкращих ігор середньої ваги, в яку мені доводилося грати останнім часом. Тож рекомендую зіграти й вам.