Assassin’s Creed Shadows – це гра неймовірних контрастів. З одного боку, у нас є шикарна Японія з її порами року, які змінюють вигляд цього світу і деякі наші взаємодії.. З іншого — через це там немає чогось разюче відмінного візуально… і нема чим особливо зайнятися. 

У нас є, напевно, одна з найкращих бойових систем у серії та найкращий стелс, але за межами базового використання нічого з ними ніхто не робить, крім простяцького випробування «не здіймати тривогу/ не попадатися нікому на очі».

Ще в нас є класне пересування по горизонталі — і разом із тим уперше в серії Assassin’s Creed у нас жоден герой не може з рівня землі вилізти на будь-яку споруду самостійно. 

Але найгірша проблема – це відсутність побічного контенту. Бо як не смішно, між прологом і епілогом геть усе однакове — дошки цілей, дошки, і ще дошки. «Основні» й «побічні» завдання абсолютно ідентичні, між ними немає жодної різниці.

Синдром «курячої лапки» (після прологу гра розбивається на умовні 3+ гілки, які можна проходити в довільному порядку), який уже не перший рік руйнує сюжетні ігри Ubisoft, виродився у невідомого науці мутанта. І раз у Shadows усе можна проходити в будь-якому порядку, значить, немає цілісної історії, немає розвитку персонажів, при тому, що Assassin’s Creed Shadows пропонує нам потенційно одного з найкращих персонажів серії (спойлер: це не Наое, яку нам безпричинно облизують з ніг до голови)

Хто пройшов гру, той знає, який гачок нам закинули розробники, і було сподівання, що доповнення Claws of Awaji зможе таки хоч трохи компенсувати недоліки основної гри. 

Зазвичай, велике сюжетне доповнення має пропонувати гравцям щонайменше одну з трьох речей:

1. Нову колоритну локацію, яка відчутно відрізняється від інших. 
2. Нову історію
3. Нові ігрові можливості

Коротше, все крутиться довкола слова «нове». І от Claws of Awaji, яка подається як велике сюжетне доповнення на понад 10 годин гри, після несподівано гарного вступу (якраз-таки «нового») замикає нас у полоні тих же самих речей, що і раніше. Дошки, 4 цілі, для вбивства яких спершу треба виконати мінімум 4 інші «квести» (а максимум — це аж 14!). Ось що складатиме ці понад 10 годин гри.

Нам обіцяли похмуру історію, лиходіїв Сензоку Іппа, які будуть нашим найсерйознішим ворогом, і справжню небезпеку, бо ця четвірка тримає весь острів у своїх кігтях (звідси й назва доповнення). Але за одним невеличким винятком, тривалістю близько 20 хвилин, нема в Аваджі ні похмурості, ні незвичних суперників. Так, нам раз у раз трапляються засідки на дорогах і якась бабуся на іншому боці базару може кинути в нас кунаєм, але це ті ж вороги, яких ми бачили десятки годин в основній грі. Навіть активності для підвищення рівня майстерності буквально ті ж самі. 

Хтось може запитати, «окей, а як же там історія мами Наое?» Та ніяк: ми її знаходимо, отримуємо основне завдання, і все. Взаємодії, особисті квести, додаткові сценки — кому та мама взагалі треба? Ідіть-но дошки закривайте.  

Єдина штука, яка хоч трошечки прикрашає загальне враження — це посох бо, доступний тільки для Наое. Це одна з найкращих у серії зброй, тому що вона дає простір для тактичного використання. Якщо ми затиснемо кнопку удару, ми можемо вибрати стійку й провести відповідний прийом з тим чи іншим ефектом. Три стійки —  три різні функції, які ми підлаштовуємо під ситуації й ворогів. Дуже круто, дуже класно, але є нюанс —  вам не потрібне Claws of Awaji, тому що посох додали в безкоштовному оновленні перед виходом доповнення.

Claws of Awaji — це знову обіцянка чогось крутого замість чогось крутого.

Останній бос нам знову дуже очевидно сигналізує, що якби це була грамотно побудована сюжетна кампанія, все було б набагато краще. Власне, як і в основній грі. І Claws of Awaji замість того, щоб якось виправити — а спільнота чекала цього — насправді тільки погіршила ситуацію. 

Провівши майже 15 годин на острові Аваджі, я розумію, що цінності в цих 15 годинах було вкрай мало — вступ, півтора босфайти, ну і посох, яким гравці вже могли трохи накористуватися.

Мені прикро за тих людей, які працювали над Assassin’s Creed Shadows із бажанням зробити її найкращою грою в серії, бо як вже було сказано, окремі її елементи дійсно зроблено на високому рівні. Але поруч із ними працювали палкі прихильники культу Курячої лапки, інакше вже й не скажеш. Якщо вони не припинять руйнувати сюжетні ігри Ubisoft, то яким би крутим не був ґеймплей, ми з цього болота ніколи не виліземо.

Коротше, Claws of Awaji неможливо рекомендувати, навіть якщо ви отримати її безкоштовно за передзамовлення Assassin’s Creed Shadows. А платити за це гроші – ні, абсолютно ні, не треба, не варто. Це дуже недоречне використання грошей і одне з найслабших доповнень, яке в принципі робила Ubisoft.

Здавалося, після Valhalla ситуація з історіями буде кращою, потім те саме думалося й після Mirage. Але тепер, коли цей фестиваль роздробленої посередності тримається на найкрутішому ґеймплеї в серії, усередині якась порожнеча.

Жодної краплі надії.