Народна мудрість каже: “Зустрічають по одежі, а проводжають по розуму”, — і перший випуск коміксу «Пангея» — це чудова ілюстрація цього афоризму. Я довго відкладав знайомство з ним тому, що тутешні ілюстрації з першого погляду дивували своєю вторинністю, браком деталей та впосередкованим зображенням персонажів. Втім, після прочитання, він залишив за собою хороші враження.

Малюнок, що наповнює сторінки «Пангеї», залишає після себе відчуття незавершеності. Здається, що художник — архітектор, який колись активно вчився малювати людей для вступних випробувань, та потім повністю переключив свою увагу на зображення дизайнів інтер’єрів та урбаністики, що оточує нас зусібіч. Зовнішній вигляд приміщень, їхнього наповнення та Львівських вулиць приємно милують око. Брак деталей навіть грає їм на руку, позбавляючи локації захаращеності та залишаючи приємний післясмак, що виникає під час перегляду сувенірних листівок із пастельними залитими сонцем шматочками відомих тутешніх місцин. У свою чергу зовнішній вигляд персонажів відчувається так, немов вони перекочували у фінальний варіант прямо з чорнових розкадровок і їх так і вирішили залишити, розфарбувавши, бо забракло часу.

Що цікаво, якість малюнку дещо виростає в другій половині випуску. Останні сторінки милують око крутістю зображуваного мисливця за головами, а останній малюнок так взагалі вибивається з загальної картини і сприймається як останній акорд у партії гітариста павер-метал гурту. Враження таке, немов автор вималювався, а сил переробити початок уже не залишилося. Щиро сподіваюся, що наступні випуски обійдуться без цієї неприємної особливості й ми отримаємо добре збалансований малюнок, що залишить за собою приємні спогади. Адже хотілося б прочитати продовження без набору голок, якими штрикають у очі.

Зав’язка історії та набір персонажів у «Пангеї» з біса прості, але залишають позитивні враження. Уявіть собі трійцю головних героїв «Гаррі Поттера», яким магію замінили суперсилами, замість злісного чаклуна поставили вправного ковбоя з гвинтівкою, а школу підмінили на секретну організацію, що шукає людей із надздібностями в Україні. Ото вам і буде приблизна картина цієї історії. Це, безперечно, не каратист Грушевський, але фантазію забавляє. Простота історії — це аж ніяк не погана риса твору, адже вона має деякі незвичні власні знахідки, що відмінно грають свою роль і, певен, ще покажуть себе далі. Поки що автор оповіді, життєрадісний українець під оманливим грізним псевдонімом — Еван Вольф, видається мені таким собі вправним мисливцем, що понатикував пасток і сидить у кущах, очікуючи можливості їх активувати. Поглянемо, що в нього вийде.

Технічне виконання «Пангеї» не викликає жодних питань. Мальопис продається у форматі 170х260мм., що дещо більше від розглянутого нещодавно коміксу «Двері Агари». За розмірами він такий же, як нещодавня «Рукавиця Нескінченності». Барв коміксу не бракує, але й цікавою гамою, як ті ж «Двері Агари», чи несподіваними поєднаннями відтінків він навряд вас здивує.

«Пангея. Сезон полювання» — це мальопис, який я вкрай обережно рекомендую до ознайомлення. Тут доладна історія, яка радше зацікавить підліткову аудиторію, межує із сумним недоробленим візуалом. Моментами ілюстрації демонструють, що в Анастасії Афоніної є проблески художнього таланту, але він дрімає десь у глибинах свідомості й тільки зрідка висовує мордочку, щоби глянути чи бува не спала літня спека. Я щиро сподіваюся, що восени він проснеться і, як слід, задасть жару, бо продовження я однозначно візьму для втамування власної цікавості. Другий випуск, до речі, очікується вже цього місяця, згідно з графіком на сайті видавця, Northern Lights.