2 березня (або ж за київським часом о другій годині ночі 3 березня) в Лос-Анджелесі знову вручали «Оскари». Навколо номінантів (повний розбір яких можна прочитати тут) було багато суперечорк, навіть скандалів. Тут є про що написати окремо, але більше як мільярд людей по всьому світу (саме таку цифру озвучив ведучий церемонії Конан О’Браєн) в першу чергу хочуть дивитись не на карколомні музичні й танцювальні номери (їх було багато) або ризикові жарти (їх теж було багато), а на те, хто все ж спромігся взяти омріяні статуетки в 23 номінаціях.
В Україні церемонію транслював телеканал «Суспільне Культура». Крім власне церемонії (і півгодинних інтерв’ю з червоної доріжки до неї) було також цікаве передшоу «Оскар 2025: український погляд», яке я раджу переглянути чи послухати навіть вже після «Оскара», бо прозвучало багато цікавих і тверезих думок про премію, українське кіно й ключові питання та наративи цьогорічної церемонії.
Українців, звісно, хвилювали найбільше два питання — чи отримає «Оскар» номінований за фільм Шона Бейкера «Анора» (Anora) росіянин і фігурант бази «Миротворець» Юрій Борісов, і чи здобуде перемогу український документальний фільм «Порцелянова війна». Ніби намагаючись одразу ж понизити напругу, відповідь на перше питання було отримано першою з усіх номінацій — на щастя, ні. Однак і на друге питання відповідь була — на жаль, ні.
Втім, свої статуетки «Анора» все ж отримала. На передшоу від Суспільного «Оскар 2025: український погляд», ведучим якого був Ахтем Сеітаблаєв теж не оминули «Анори». Режисерка «Щедрика» (наш огляд) Олеся Моргунець-Ісаєнко згадала, що в неї поганого росіянина грав її власний чоловік як полеміку щодо того, чи будуть колись росіяни грати росіян в українському кіно. Серед тих, хто вважає, що є сенс подивитись на «Анору» під іншим кутом, як на кіно про ганебність «руского міра», також є й українська акторка Ріта Бурковська. Писали про це і ми.
Втім, хто ж усе-таки став переможцями цьогорічного «Оскара»?
Переможці
- Найкращий актор другого плану — Кіран Калкін у ролі Бенджі Каплана, «Справжній біль» (A Real Pain).
- Найкращий анімаційний фільм — «Потік. Останній кіт на Землі» (Flow). Неймовірний анімаційний фільм, зроблений у Blender на скромному бюджеті, став першим «Оскаром» латвійського кіно.
- Найкраща анімаційна короткометрівка — «У тіні кипарису» (In the Shadow of the Cypress).
- Найкраща робота художника по костюмах — Пол Тейзвелл, «Wicked: Чародійка» (Wicked). Тейзвелл став першим афроамериканцем який отримав «Оскар» у цій номінації.
- Найкращий сценарій — Шон Бейкер ,«Анора» (Anora).
- Найкращий адаптований сценарій — Пітер Строґган, »Конклав» (The Conclave). Строґґан прийшов на церемонію з жовто-блакитною стрічкою на піджаку, відкрито підтримавши Україну.
- Найкращі грим та зачіски — «Субстанція» (The Substance).
- Найкращий монтаж — Шон Бейкер ,«Анора» (Anora). Цікаво, що майже кожного разу, коли згадували «Анору», хтось пом’якшував цей момент. Після традиційного для номінантів на найкращий фільм трейлеру Конан О’Браєн видав дивний жарт про боротьбу з російським ведмедем, а акторка Деріл Ганна, яка вручала цю конкретну нагороду, встигла сказати «Слава Україні».
- Найкраща акторка другого плану — Зої Салдана в ролі Ріти Мори Кастро, «Емілія Перес» (Emilia Pérez).
- Найкраща робота художника-постановника — художник Натан Краулі й декоратор Лі Сандалес, «Wicked: Чародійка» (Wicked).
- Найкраща пісня — El Mal з фільму «Емілія Перес» (Emilia Pérez).
- Найкраща документальна короткометрівка — «Єдина дівчина в оркестрі» (The Only Girl in the Orchestra).
- Найкращий документальний фільм — «Ніяка інша земля» (No Other Land).
- Найкращий звук — Ґарет Джон, Річард Кінґ, Рон Бартлетт і Дуґ Гемпфілл, «Дюна. Частина 2» (Dune: Part Two, наш огляд).
- Найкращі візуальні ефекти —Пол Ламберт, Стівен Джеймс, Ріс Залкомб і Ґерд Нефзер, «Дюна. Частина 2» (Dune: Part Two).
- Найкраща ігрова короткометрівка — «Я не робот» (Ik ben geen robot; Бельгія, Нідерланди, офіційно можна подивитись на YouTube каналі журналу The New Yorker).
- Найкращий міжнародний фільм — «Я все ще тут» (Ainda Estou Aqui; Бразилія, Франція).
- Найкраща операторська робота — Лол Краулі, «Бруталіст» (The Brutalist).
- Найкраща музика — Деніел Блумберґ, «Бруталіст» (The Brutalist).
- Найкращий актор — Едріен Броуді в ролі Ласло Тота, «Бруталіст» (The Brutalist).
- Найкращий режисер — Шон Бейкер, «Анора» (Anora).
- Найкраща акторка — Майкі Медісон, «Анора» (Anora).
- Найкращий фільм — «Анора» (Anora).
Медісон стала наймолодшою номінанткою й лавреаткою за історію номінації, а Бейкер нагадав Квентіну Тарантіно, який вручав йому нагороду, що саме він відкрив акторку в своєму фільмі «Одного разу в Голлівуді» (наш огляд). Очевидно, що враховуючи вихід на сцену Юрія Борісова в складі творців фільму, цей момент був не дуже приємний українському глядачеві, однак слід зазначити, що творці фільму максимально старались не згадувати цей аспект в своїх промовах.
Бейкер в своїх промовах наголошував на важливості робити стрічки саме для кінотеатрів, важливості незалежного кіно (фільм дійсно зроблено повністю поза студійною системою), а також недооціненості професії монтажера (що виглядало трошки дивно, бо свої стрічки він монтує самотужки).
Окремо слід сказати про почесні нагороди, які в цьому році отримали композитор Квінсі Джонс (посмертно), кастинг-директорка Джульєтт Тейлор, британський сценарист і режисер Річард Кертіс (нагорода імені Джина Гершолта), а також Барбара Брокколі й Майкл Дж. Вілсон. Досить дивним для звичайної церемонії чином всіх цих людей було перераховано, а останні двоє та Джонс отримали ще й ефектні виступи. Для продюсерів фільмів про Джеймса Бонда, які були присутні в залі й нещодавно віддали Amazon креативний контроль над франшизою, це стало своєрідним фінальним акордом творчості.
Переможені
Було на церемонії і декілька дивних моментів. Хоча загалом ідея дати слово й пошану пожежникам, без яких навряд чи б зараз у Лос-Анджелесі проходила ця церемонія, начебто була й вдала, реалізація явно підвела: серед натовпу пожежників лише три взяли слово щоб… пожартувати. Якби це хоча б були їх власні жарти, це ще можна було б зрозуміти, але ні, О’Браєн прямо попросив їх прочитати їх з телесуфлера. Був серед цих жартів і зовсім дивний:
Наші співчуття всім, хто втратив домівки. І я зараз маю на увазі продюсерів «Джокера 2».
Невідомо, кого цей жарт більше образив, творців фільму «Джокер: Божевілля на двох» (наш огляд), чи людей які дійсно втратили домівки внаслідок пожеж. Крім тріумфу «Анори» (5 нагород, найбільше на цій церемонії), такі ляпсуси можна назвати головними мінусами церемонії.
Ще один дивний момент стався з появою Адама Сендлера, в якій Ахтем Сеітаблаєв побачив невдалу алюзію на візит Володимира Зеленського в Білий Дім. Скоріше за все, схожість ситуації з дрескодом — просто збіг, бо а) сценарій пишеться сильно заздалегідь і навряд чицей жарт з’явився в ньому в останній момент; і б) Адам Сендлер сам по собі відомий цікавим ставленням до дрескоду, а увага до його персони викликана тим, що свого часу він скандально не був номінований на «Оскар» за блискучу драматичну роль у фільмі «Неграновані коштовності» (Uncut Gems).
Втім, були в цієї церемонії й однозначні плюси. Зокрема намагання кожну номінацію подати максимально показуючи її особливості й шанобливе ставлення до всіх без винятку професій кінематографу. Зазвичай технічні номінації отримують менше уваги. Цьогоріч всі номінанти почувались дійсно зірками (і було видно, що багато хто до такої уваги не звик), а традиційний сегмент In Memoriam, присвячений померлим кінематографістам й акторам, не був сильно перекошений у бік останніх (і були представлені наприклад такі професії як публіцисти). Про нього замість післямови є сенс сказати кілька слів окремо.
Непереможні
Сегмент «Оскарів» про померлих за рік завжди важко дивитись, але цьогоріч особливо. Мені особисто максимально бракує Роджера Кормана (некролог якого я минулоріч так і не дописав) й Девіда Лінча (якого не стало зовсім нещодано). Останній мав одні з найгучніших овацій на всій церемонії, а бачити його фото поруч з кадром Джека Ненса в «Голові-гумці» (Eraserhead) й фрагментами інших стрічок метра було досить щемко. Встигли додати до сегменту і Джина Гекмена, якого не стало орієнтовно 17 лютого (точно ніхто не знає, тіло знайшли 26 лютого), а от Мішель Трахтенберг чомусь ні.
Не знаю, чи роблять так у перекладах трансляції в інших країнах, але додав до моменту і Ахтем Сеітаблаєв, запропонувавши глядачам також згадати полегли в російсько-українській війні. Багато українських акторів, режисерів, талановитих кінематографістів, на жаль, ніколи не отримають «Оскар». Я не певен, що до розуміння цього взагалі готова більша частина американської кіноіндустрії (які, як влучно зауважив Сеітаблаєв про промову Броуді, «за все хороше, проти всього поганого»), але все ж «Слава Україні» звучить зі сцени в Лос-Анджелесі, а значить є кому відповідати: «Героям Слава».