9-ий фільм Квентіна Тарантіно зараз показують в українських кінотеатрах. Його обговорюють, ним захоплюються чи, на диво, навіть критикують і намагаються розібрати на складові. А розбирати у «Одного разу в… Голлівуді» є що, адже цей фільм перенасичений великодками американської поп-культури 60-х, орієнтуватися в якій у 2019 році, тим паче нам – не американцям – не так і просто.

До того ж цей фільм вперше в кар’єрі знаменитого режисера повністю заснований на реальних подіях (у «Безславних виродках» було щось схоже, але в значно меншій мірі, та й стилістика стрічок відрізняється). «Одного разу в… Голлівуді» — реалістичний фільм, без жодних викривлень епохи, навіть музику Тарантіно вперше вибирав виключно тогочасну — музику, яку можна було почути по американському радіо у 1969 році.

В фільмі є просто нереальна кількість дійових осіб, які мають реальних прототипів (деякі з них досі живі). То хто вони?

Шерон Тейт (Марго Роббі)

Головний жіночий персонаж у фільмі — модель та акторка. Познайомившись у 1967-му році з режисером Романом Поланські на зйомках його стрічки «Бал монстрів» у Лондоні, невдовзі вона вийшла за нього заміж. Її життя обірвалось трагічно: в ніч з 8 на 9 серпня 1969 року Шерон Тейт (на 9-му місяці вагітності) та ще декількох її друзів було вбито членами комуни Чарльза Менсона, які називали себе «сім’єю». Сталося це в їхньому з Поланські будинку в Голлівуді, поки сам режисер знімав в Європі свою чергову стрічку.

Після виходу фільму на Тарантіно посипався шквал профеміністичної критики, мовляв персонаж Шерон Тейт — це втілення шаблонного образу красивої дівчини, в якої мало реплік, а вміє вона лише танцювати і приємно посміхається.

Що ж, простежимо за її діями: вона заходить в книгарню за книжкою «Тесс з роду д’Ербервіллі», яку сама вже прочитала, щоб подарувати ще один примірник своєму чоловікові; цікавий факт: через десять років Поланські зніме фільм за цією книжкою і присвятить його Шерон. А ще вона, голлівудська зірка, підвозить дівчину, мило з нею розмовляє і обнімає на прощання.

Марго Роббі прекрасна у цій ролі. ЇЇ Шерон Тейт — втілення тієї епохи, яка ось-ось символічно закінчиться її трагічною смертю. Знати це, спостерігаючи за нею — життєрадісною, доброю, світлою людиною, — отримуєш якісь особливі змішані емоції, які важко охарактеризувати.

Рідна сестра Шерон схвально відгукнулась про її образ у фільмі і зізналася, що під час перегляду заплакала.

Марго Роббі прекрасна у цій ролі. ЇЇ Шерон Тейт — втілення тієї епохи, яка ось-ось символічно закінчиться її трагічною смертю. Знати це, спостерігаючи за нею — життєрадісною, доброю, світлою людиною, — отримуєш якісь особливі змішані емоції, які важко охарактеризувати.

Рідна сестра Шерон схвально відгукнулась про її образ у фільмі і зізналася, що під час перегляду заплакала.

Роман Поланські (Рафаель Заверуха)

Актор, режисер. Народився у Польщі. Під час Другої світової війни у 8-річному віці дивом врятувався з концтабору. В ранньому віці почав захоплюватися кіно, грав у театрі, а в 60-х переїхав у Європу, де почав успішну кар’єру кінорежисера. В 1968 році Поланські знімає свій перший американський фільм «Дитина Розмарі». Після трагічної смерті своєї дружини Шерон Тейт працює, в основному, в Європі. У 1974 році був вимушений остаточно покинути Америку через звинувачення у зґвалтуванні тринадцятирічної дівчинки. З того часу більше ніколи не повертався в США, оскільки справу і досі не закрито.

Ну, а про паралелі між фільмом Поланські «Дитина Розмарі» (1968), у якому сатаністи готуються до приходу Антихриста, роль якого відводиться ще ненародженій дитині головної героїні (на таку страшну угоду з дияволом пішов її чоловік), і вбивством вагітної дружини режисера настільки очевидні, що про них говорили усі. У фільмі Тарантіно Роман Поланські кличе свого пса Саперстайном — так звали доктора-сатаніста із його фільму.

Коли Роман Поланські дізнався про що саме буде новий фільм Квентіна Тарантіно, то розхвилювався. Але, режисери поговорили по телефону, і всі застереження Поланські одразу розвіялися.

Джей Сібрінг (Еміль Хірш)

Голлівудський стиліст, перукар. Одним з його постійних клієнтів був, зокрема, Джим Моррісон. До зустрічі з Шерон Тейт з Романом Поланські Сібрінг і Тейт були заручені, проте згодом вона розірвала ці стосунки заради режисера. Проте Сібрінг залишався її другом. Був вбитий разом з Тейт членами «сім’ї» Чарлі Менсона.

Іншим  жертвами «сім’ї» були польсько-американський сценарист Войтек Фріковські, його дівчина Ебігейль Фольгер, та 18-річній Стівен Перен, який відвідував там свого друга прибиральника.

Брюс Лі (Майк Мо)

Актор, майстер бойових мистецтв. Народився у Сан-Франциско, потім сім’я повернулася в Гонконг. В юності був членом вуличної банди. Побудував успішну кар’єру в Голлівуді, також тренував зірок (у тому числі Шерон Тейт, що зображено у фільмі). Його рання смерть у 32 роки зробила його легендою.

Тарантіно зобразив Лі у дещо комічному ключі, показавши його зверхнім, зазнайкуватим, пихатим. Це викликало невдоволення у його прихильників та рідної сестри. Сам режисер стверджує, що опирався на реальні факти, зокрема біографічну книжку дружини Брюса Лі.

Не оминув критики і той факт, що у фільмі герой Бреда Пітта Кліфф Бут перемагає Брюса Лі у двобої. У цьому, окрім насміхання над постаттю Лі, також розгледіли і расизм. Але Майк Мо тут чудовий. Так, він задиркуватий, самовпевнений, самозакоханий, комічний, але його образ не відштовхує глядача, він створений з великою любов’ю до майстра і очевидною пошаною. Зверніть увагу, вони домовилися про три раунди — у першому переміг Лі, у другому – Кліфф. Третій раунд їм провести не дали, про що і сказав персонаж Брюса. Та й взагалі, як можна підозрювати в расизмі режисера, в якого одним з улюблених акторів є афроамериканець Семюел Л’Джексон, а «Вбити Білла» переповнений великодками з азіатських фільмів про бойові мистецтва.

Стів МакКвін (Деміен Люіс)

Актор, колишній морський піхотинець і автогонщик, один із символів епохи, який зумів вирватися з телевестернів у велике кіно. Найвідоміший його фільм — «Велика втеча».

У Тарантіно герой Ді Капріо, Рік Далтон, заздрить йому і розповідає про те, що він сам був претендентом на роль, яка дісталася МакКвіну.

Джеймс Стейсі (Тімоті Оліфант)

Першочергово відомий як зірка серіалу «Ленсер». У 1973 потрапив у аварію на мотоциклі, у якій загинула його дівчина, а сам актор втратив руку та ногу. Попри це він продовжував зніматися. В 90-ті потрапив у в’язницю за розбещення неповнолітньої.

У фільмі він перемагає Ріка Далтона в боротьбі за роль.

Сем Вонамейкер (Ніколас Хеммонд)

Знімав телевестерни. В епоху маккартизму через свої комуністичні погляди був вимушений емігрувати в Англію, де ставив п’єси в шекспірівському театрі «Глобус».

У фільмі Вонамейкер пропонує Ріку Далтону роль злодія в серіалі «Ленсер».

Чарльз Менсон (Деймон Херріман)

Злочинець-рецидивіст, музикант-невдаха, голова хіппі-комуни під назвою «сім’я». У 1969 році Чарлі Менсону було 32 роки, 17 з яких (сумарно) він провів за ґратами. Хоча Менсон не брав участі у вбивстві Шерон Тейт та її друзів, вважається, що це було зроблено за його вказівкою. Будинок Поланські і Тейт раніше належав музичному продюсерові Террі Мелчеру, який пообіцяв Менсону посприяти його музичній кар’єрі, проте згодом щось пішло не так. Соціопат Менсон вирішив йому помститися. Він відвідав Террі у його маєтку, але той вже продав його Поланському (сцена є в фільмі). Те, що в будинку жили вже зовсім інші люди, його не зупинило — свою філософія того періоду Чарлі назвав Helter Skelter (за однойменною піснею «Бітлз») і за його божевільним задумом ця різня повинна була спричинити міжрасову війну, оскільки ці вбивства вони планували повісити на «Чорних Пантер» — радикальне угрупування чорношкірих. Менсон вважав, що чорні переможуть у цій війні, а потім виберуть його своїм лідером.

Цю трагедію прозвали кінцем «літа любові».

В результаті Чарльз Менсон став частиною масової культури, йому поклонялися, про нього написано чимало книжок (від документальної «Helter Skelter: Правда про Чарльза Менсона» до нещодавнього роману «Дівчата» письменниці Емми Клайн), і знято чимало фільмів (зокрема «Helter Skelter», серіал «Водолій» з Девідом Духовним).

За події цієї ночі Чарлі Менсон потрапив за ґрати, де і помер у 2016 році у віці 83-х років.

У фільмі Квентін Тарантіно практично не показує самого Чарльза Менсона, свідомо його уникаючи. Зате тут яскраво представлені його дівчата. Видно, що режисер і побоюється їх, і милується ними. Сцена, у якій Кліфф Бут повільно крокує по ранчо Спена наповнена саспенсом і за стилістикою нагадує хоррор-фільм.

Джордж Спен (Брюс Дерн)

Власник ранчо, на якому у 1969-році жила «сім’я» Менсона. В 1950-х там знімали вестерни, на кшталт тих, у яких знімалися герої фільму, — Рік Далтон і Кліфф Бут. За право там жити дівчата сім’ї розплачувалася зі Спеном сексом та доглядали за ранчо.

Ліннет Фром на прізвисько Пискля (Дакота Фаннінг)

Одна з найбільш фанатичних послідовниць Чарлі Менсона. Вона не мала жодного стосунку до будинку Поланського, проте у 1977 скоїла замах на президента Форда, за що сіла у в’язницю. Вийшла дострокова у 2009-му.

У фільмі між нею та Кліффом Бутом відбувається одна з найбільш напружених сцен.

Рік Далтон (Леонардо Ді Капріо) і Кліфф Бут (Бред Пітт)

Рік Далтон — вигаданий персонаж, актор, чия кар’єра зі зміною епох в Голлівуді тріщала по швах. Рік Далтон – збірний образ кінозірок, які не знайшли собі місця в новому Голлівуді.

Кліфф Бут — також персонаж вигаданий, дублер-каскадер. В його образі частково можна впізнати Гарі Кента — дублера, який брав участь у згадуваних в фільмі серіалах 60-х «Зелений Шершень» і «Агенти U.N.C.L.E.», і також знімався на ранчо Спен.

Проте найбільше Рік Далтон і Кліфф Бут нагадують актора Берта Рейнольдса (який повинен був зіграти старого Спена, проте помер у 2018 році), та його дублера Хела Нідема.

Рік — невпевнений у собі істеричний алкоголік, який знаходиться у перманентному стресовому стані. Він слабкий, він не може забути про своє «я» і навіть не знає, як правильно вимовляється прізвище персонажа, якого його запросили зіграти. Він забуває свої репліки на знімальному майданчику і картає себе за це (в одній з найбільш виразних сцен фільму). Це, до речі, так контрастує з дівчинкою-акторкою Труді Фрейзер, яка взагалі не виходить з ролі, і просить називати її виключно іменем її героїні.

Один кінокритик назвав Леонардо Ді Капріо «останньою великою зіркою Голлівуду». Схоже, так воно і є. І граючи Ріка Далтона, він вкотре піднявся на вершину акторської майстерності.

У Кліффа Бута простіше ставлення до життя, ніж у Ріка. Він легко знайомиться з жінками (на відміну від Ріка, який, здається, їх не розуміє й боїться, – лише погляньте на його сприйняття своєї дружини-старлетки, яку він привіз з Італії). І, очевидно, той факт, що він, Кліфф, по суті, невдаха, який живе в трейлері зі своєю собакою (котру в Каннах нагородили «Пальм Доґ» — єдиною відзнакою фільму) і харчується напівфабрикатам не особливо його хвилює.

До того ж, у його біографії є цікава деталь, – кажуть, Кліфф вбив свою дружину і уник покарання. Правда це чи вигадка ми так і не дізнаємось. Якщо, все ж таки, вигадка, тоді це схоже на певний коментар до MeeToo – руху за викриття сексуальних домагань у минулому, який почався з раніше незмінного продюсера Квентіна Тарантіно – Харві Вайнштейна.

Як і Леонардо Ді Капріо, Брет Пітт на висоті. Формально у Лео головна роль, а в Бреда Пітта — другого плану. Це зумовлено виключно тим, що Бред Пітт грає роль дублера персонажа Ді Капріо. Насправді ці ролі абсолютно рівноцінні.

Інші персонажі

Шворц (Аль Пачіно) — агент Ріка Далтона, збірний карикатурний образ кінопродюсера.

Труді Фрейзер – маленька акторка, у якої є два неперевершені діалоги з Ріком Далтоном. Ймовірно, на її образ вплинула акторка Джуді Фостер, яка в дитинстві грала в телевестерні «Димок зі ствола».

Також варто згадати про Люка Перрі, одного з найбільш недооцінених акторів свого покоління, який, як і Рік Далтон, після шаленої популярності, що прийшла до нього з виходом серіалу «Район Беверлі-Хілз», не зміг по-справжньому пробитися у велике кіно.

КІНО

Квентін Тарантіно — кіноман, ґік, сінефіл. Кожен з його фільмів майже весь зітканий з кіноцитат і алюзій. В інтернеті є безліч матеріалів на цю тему, але, як правило, вони стосуються того чи іншого кадру, ситуації, музики.

Відмінність «Одного разу в… Голлівуді» у тому, що його великодки очевидні. Інша відмінність — це буквально кіно про кіно.

Рік Далтон явно не дотягує до тих крутих хлопців з револьверами, яких він грає у кіно. Впевнений у собі Кліфф, потрапляючи на ранчо Спена, де раніше він знімався у вестернах, фактично пасує перед дівчатами «сім’ї». Вигадка поступається жорстокій дійсності.

Шерон Тейт дивиться у кінотеатрі фільм зі своєю участю «Команда руйнівників». А що бачимо ми? Рекурсію, у якій Марго Робі дивиться в кінозалі (як і ми) фільм, у якому фігурує справжня Шерон Тейт. При тому вона постійно радісно оглядається на зал, коли чує схвальний сміх чи оплески. Чи не альтер его це самого Квентіна, який так само захоплено переглядає свої фільми?

Свої… і які ще?

Рік Далтон впізнає свого нового сусіда — модного режисера Романа Поланські, який зняв шедевральну «Дитину Розмарі», і протягом всього фільму не полишає надії зіграти у нього. Тарантіно заявив, що з усіх персонажів Поланські найближче Рік саме до головного героя «Дитини Розмарі».

Серіал зі вступної сцени (до слова, там можна побачити актора Майкла Медсена) вигаданий, але він вказує на такі шоу, як: «Меверік», «Димок зі ствола», «Розшукується живим чи мертвим».

Ще один вигаданий Тарантіно фільм «14 кулаків Маккласкі» — алюзія на «Гармати острова Наварон», «Там, де гніздяться орли», і, звичайно, на тарантінівських «Безславних виродків».

Сутичка між Брюсом Лі та Кліффом Бутом відбувається на зйомках серіалу «Зелений Шершень».

У одній зі сцен Рік Далтон обзиває одного із зустрічних хіппі Деннісом Гоппером. Це актор та режисер культового «Безтурботного їздця», фільму, який знаменував собою новий Голлівуд і ось-ось мав появитися на екранах.

Букіністичний магазинчик, у якому Шерон Тейт купує подарунок для Поланські, називається «Мальтійський сокіл». Звідти вона прямує в кінотеатр, де дивиться фільм за своєї участі «Команда Руйнівників». Перед початком цього фільму демонструють трейлер стрічки «С. С. і Компанія».

В одному з діалогів Рік Далтон згадує, що пробувався на роль у «Великій втечі». У флешбеці ми бачимо сцену з цього фільму де Стів МакКвін замінений персонажем Ді Капріо. Таким самим чином Ді Капріо потрапляє в одну із серій серіалу «ФБР». Цікаво, що в інших сценах цей серіал переглядають Рік з Кліффом, а також його планують дивитися члени комуни Менсона.

В кадр потрапляє постер «Ромео і Джульєтта», як свідчення європейського впливу на американське кіно. Також можна зауважити постери «Золотого жеребця», «Тора! Тора! Тора!», «Ночі, коли наїхали на заклад Мінські», «Джоанни», «Маятника». У домі Шерон Тейт висить постер її фільму «Не жени хвилю!». А в кінотеатрі вона проминає постер стрічки «Найманець» режисера спагеті-вестернів Серджо Корбуччі, у фільмах якого персонаж Аль Пачіно Шворц наполегливо рекомендує зніматися Ріку, що, за версією Тарантіно, в результаті й стається (щоправда, у спеціально вигаданих фільмах).

По радіо герої слухають рекламу стрічки за оповіданнями Реям Бредбері «Людина в картинках» і серіалу «Бетмен» (для Голлівуду він сьогодні культовий), роль у якому той самий Шворц пророкує Ріку. Взагалі, Тарантіно наголошує на важливості радіо в цю епоху. За його словами люди слухали одну радіостанцію, ніколи її не виключали, ніколи не стишували звук, навіть під час реклами, а просто перекрикували її.

Це лише частина алюзій. Насправді, цей список можна продовжувати ще довго, але сучасному глядачеві назви стрічок ні на що не вкажуть.

МУЗИКА

Тарантіно славиться оригінальним і бездоганним вибором пісень до своїх фільмів. Всі треки одразу западають в пам’ять, їх завантажують і слухають до втрати свідомості. Ще одна особливість його підходу — це анахронізм: у фільмах, події яких відбуваються в 90-х, звучить музика з 70-х; в «Джанго» події розгортаються у рабовласницький період американської історії, тобто у XIX столітті, а звучить в ньому реп; в «Безславних виродках», фільмі про Другу світову війну, знятому в 2009 році, грає пісня Девіда Боуі з 70-х.

Цього разу у Тарантіно був інший підхід — вперше він вибирав виключно і суто тогочасну музику, яку можна було почути по американському радіо у 1969 році. Тут у нього своя вигадана радіостанція, як в «Скажених псах». Весь плейлист працює на відтворення епохи, на повне занурення в атмосферу Голлівуду кінця 1960-х.

Так, тут є California Dreaming`, але в іншому виконані, ніж ми звикли її чути. Також варто згадати про трек Mrs. Robinson дуету «Саймон і Гарфанкел» (пісня з фільму «Випускник», взірець Нового Голлівуду, якого так бояться наші герої, звучить прямо перед значущими змінами у їхньому житті).

ФАНСЕРВІС

Як великий прихильник поп-культури у своєму фільмі режисер залишив чимало відсилок до сучасних американських серіалів. Так із вже згадуваного серіалу «Водолій» сюди перекочувала актриса Медісен Біті. Там вона грала Патрицію «Патті» Крінвінкл, одну з дівчат «сім’ї». Нещодавно стрімінговий сервіс «Netflix» випустив 2-ий сезон серіалу «Мисливці за розумом», де, як і в «Одного разу в… Голлівуді», роль Чарльза Менсона також зіграв Деймон Херріман. Майя Хоук – молода актриса, донька Ітана Хоука та Уми Турман (тарантінівсьої музи), яка відзначилася блискучою роллю другого плану в нещодавньому 3-му сезоні «Дивних див» тут зіграла одну з дівчат Менсона, які планують напад на будинок Поланського. Тімоті Оліфант, який тут грає актора з телевестерну «Ленсер» Джеймса Стейсі, сам знімався у дуже популярному телевестерні 2004-2006 років «Дедвуд». Ну і, звичайно, сама назва фільму Тарантіно відсилає нас до знаменитого спагеті-вестерну Серджо Леоне «Одного разу на Дикому Заході».

Не обійшовся Тарантіно і без посилань на самого себе. Зокрема машина Кліффа Бутта — Volkswagen Karmann Ghia, така ж як у героїні Уми Турман у «Вбити Білла». Дублеркою Уми Трумен була каскадерка Зої Белл, яку згодом Тарантіно зняв у фільмі «Доказ смерті» вже в одній з головних ролей. В «Одного разу в… Голлівуді» вона виконує роль каскадерки і дружини персонажа Курта Рассела також каскадера, який в «Доказі смерті» мав головну чоловічу роль, і там його персонаж за професією був саме каскадером. В «Доказі смерті» він казав, що працював у неіснуючому насправді телевестерні «Віргінський». В новому фільмі персонаж Курта Рассела згадує про цей серіал в розмові з героєм Ді Капріо. В одній зі сцен можна помітити рекламу Big Kahuna Burger – вигаданий Тарантіно бренд бургерів, частина його кіновсесвіту, що фігурує в багатьох його стрічках. А в сцені після титрів Рік Далтон рекламує сигарети Red Apple — також вигадана марка, як і Big Kahuna, невід’ємний елемент фільмів Тарантіно.

АТМОСФЕРА

Квентін Тарантіно народився в 1963 році, все його дитинство пройшло в Лос-Анджелесі. В Голлівуд маленького Квентіна возив на екскурсію його вітчим. І «Одного разу в… Голлівуді» – це зізнання в любові не тільки кінематографу, а й самому Місту Мрій.

Інтер’єри тут наповнені найдрібнішими деталями, по вулицях снують класичні громіздкі кабріолети і зупиняються на світлофорах, щоби пропустити ватагу хіппі, а з настанням ночі місто загорається такими модними неоновими вивісками. Тарантіно показує неймовірні пейзажі Голлівудських пагорбів, по яких герой Бреда Пітта спускається на великій швидкості під музику, а потім, вдома, у маленькому трейлері неспішно готує собі і своєму псові вечерю, і тільки тоді сідає перед чорно-білим телевізором, щоб поїсти, у той час, як персонаж Лео Ді Капріо розвалився на надувному матраці у своєму басейні під літнім зоряним небом, і, попиваючи якийсь алкогольний коктейль, заучує репліки для завтрашньої зйомки (заучує погано, як ми дізнаємося згодом). Ці сцени розкривають героїв, служать експозицією, але разом з тим вони неймовірно атмосферні.

Антураж тих років – вулична і радіо реклама, музика, яскрава насичена кольорова гамма – зачаровують. Так само, як і знімальні майданчики з бутафорними салунами на задньому плані, неспішні розмови героїв в очікування команди «action» або танці на вечірці в будинку «Playboy».

Це Голлівуд, яким його може побачити і доуявити собі дитина. А потім вирости, і продемонструвати усім нам. Тим паче, що вибрана епоха є, можливо, найбільш яскравою в історії не лише Голлівуду, а й Америки загалом. А тому ще вагомішими є центральні події фільму, які в дійсності цю епоху символічно завершили. Але тільки не в стрічці Тарантіно.

НА ЗАВЕРШЕННЯ

Вдруге після «Безславних виродків» Тарантіно змінює історичні події. У «Виродках» його герої вбивали Гітлера. В «Одного разу в… Голлівуді» його герої вбивають вбивць. Сам режисер у цьому контексті згадує розв’язку «Джанго», де раби вбивають плантаторів і уникають покарання. От тільки, якщо в попередніх двох випадків Тарантіно не змінював історію принципово, а лише пришвидшував розвиток подій, – адже Гітлер дійсно загинув, а рабовласницький Південь зазнав поразки, – то вбивство Шерон Тейт і її друзів в реальному житті справді відбулося.

Проте в «Одного разу в… Голлівуді» Тарантіно дозволяє нам уявити інший розвиток подій, уявити якою була би Америка без цієї трагедії. І в останньому кадрі він дарує шанс (хоча ми розуміємо, що доволі примарний) Ріку Далтону на знайомство з Романом Поланські, і, як надіється Рік, на роль у його фільмі, про що він так мріяв. Від того хеппіенд стрічки насправді дуже сумний, бо ми ж знаємо, як все відбулося насправді.

У своєму 9-му фільмі режисер, віддаляючи камеру в останньому кадрі, дозволив всім нам уявити, що би було, якби…