Спливло чимало часу з дня виходу першого акту Broken Age. Ми встигли звикнути до яскравого різнобарв’я акварельної графіки гри, пограли у перевидання Grim Fandango і побачили ще кілька епізодів із ігрових серіалів Telltale. Тож не дивно, що Broken Age: Act 2 тепер сприймається не так, як перша частина.

Мамо, дочитай казку

У першому акті ми познайомилися із Шеєм і Веллою, трішки дослідили світи цих головних персонажів і були приголомшені фіналом. Другий акт одразу продовжує події першого, і після короткого „обміну світами“ персонажі починають призвичаюватися до нових обставин.

Можливо для Шея і Велли ці світи нові, але гравець вже з ними знайомий, бо всі ці локації ми бачили раніше. Чомусь творчий колектик Double Fine вирішив, що створені ними локації настільки прекрасні, що ґеймерам хочеться побути у них довше. Але ж суть не у прекрасності, а новизні! Ми граємося в ігри задля нових вражень. Broken Age: Act 2 їх, на жаль, не пропонує.

Квінтесенція занудства

Гра тепер неймовірно нудна. Перша година вбиває усяке бажання досліджувати світ. Тобто спершу я сподівався, що зараз почнеться… ось за тим екраном-переходом… зараз буде щось нове… Та потім збагнув, що вже вдесяте мотаю кола по тих самих мальованих бекґраундах. І не тому, що заплутався і не знаю, що робити, а просто так передбачено сцерієм — мотати кола, бо ж погляньте, у нас тут феноменально красиві мальовані задники.

Якось дивно отримувати таке продовження для настільки чудового початку. Те, що Broken Age не повторить славу Grim Fandango, було зрозуміло і раніше, адже гра використовує зовсім інші інструменти впливу на гравця і промовляє більше не до зрілої особистості, а радше до прихованого в глибині душі підлітка, який до кінця не розібрався зі своїми проблемами.

Комусь це треба?

За грою не страшно залишити дітей, хоч у ній і присутні завуальовані сексуальні теми. Але жодна дитина не висидить перед “забавкою”, в якій так доооооооовго і нудно перекидаються репліками персонажі, яких ми вже бачили рік тому.

Хтось, можливо, заперечить: “Але ж Елайджа Вуд, Джек Блек, Віл Вітон…” Так, ці добрі люди озвучили ключових персонажів гри, але за дорогою красивою формою майже немає змісту! Діалоги настільки безглузді і „заводнені“, що від муки тривалих теревень рятує лиш функція пропуску діалогів.

Протягом усього другого акту гра намагається висміювати сюжетні та ігроладні кліше, але робить це настільки знічев’я, що ніякого висміювання не виходить, а тільки копія копії. Дуже синтетичні враження.

Проблиски приємнощів

Непогано вдалися дрібні, ледь помітні алюзії до популярних фільмів, серіалів та ігор. Як наприклад згадка про великий палець Термінатора з фіналу найкращого сиквела в історії.

Справді цікавим другий акт Broken Age стає за півгодини до фіналу, коли відкриваються нові локації, розкривається сюжет і персонажі, вирішується доля героїв і все довкола двигтить, блимає, вибухає. Але чи вартують ці півгодини чистих вражень занудного ігроладного перебування у цьому збіса обмеженому світі? Можете відповісти в коментарях.

Broken Age навіть попри не зовсім вдалий другий акт залишається однією з найкрасивіших ігор, що мені траплялися. Вона добра, привітна, нескладна. Однак якщо ви хочете познайомитися із жанром тиць-клац-пригод, ліпше повернутися до класичних Grim Fandango, Syberia чи Escape from Monkey Island. Адже відтоді нічого путнього у жанрі не робилося, оскільки він вмер і відродити його вже не вдасться (знаю, що це суперечить моїм поглядам з минулого року, але неможливо більше обманюватися).