Довгі роки, ми чекали, поки Destiny  завітає на ПК. І вона таки завітала, щоправда, у вигляді другої частини. Нам дали високоякісний та бездоганно оптимізований механізм отримання задоволення, хай навіть ховається він за примітивним ігроладом та сторазовими повтореннями усього, що тільки можна. Тож саме час поглянути, якою є насправді Destiny 2, та чи варта вона була очікування?

ЛЕГЕНДАРНИЙ ПАФОСНИЙ ЕПІК

Чи не основною рекламною родзинкою гри була “грандіозна кінематографічна кампанія”, яка мала компенсувати наративне каліцтво першої частини.  Тутешній сюжетний режим просто перенасичений пафосною епічністю, що робить його достобіса банальним. Та проблем все ж вистачає. Наприклад, для тих, хто починає знайомство саме з другої частини, непогано було би зробити рекап подій минулої та трохи приправити його лором, адже хоча сюжети двох частин переплітаються слабо, знання про світ, хоча би базові, згодилося би якось подати гравцям. А не після поневірянь ютубом в пошуку чогось адекватного. Додатково хотілося би відзначити, що головний лиходій був навіть доволі непоганий, доки його не злили в фіналі, як і його вчителя-наставника. Та загалом, все не так вже й погано. Перша частина на виході була однозначно гіршою, але після виходу всіх доповнень таки разюче змінилася в кращий бік, і от у порівнянні зі The Taken King сиквел разюче програє.

Як завжди, левова частка лору захована посеред реплік персонажів та описів предметів. Багатонадійними в цьому плані виглядають доповнення, котрі можуть зробити з Destiny 2 те ж саме, що свого часу зробили з першою частиною — значно її покращать. Перше з них — “Прокляття Осіріса” принесе з собою єгипетську тематику та важливого для всесвіту гри персонажа, котрий, свого часу був наставником Ікори.

Окремо варто згадати невеликий, та все ж крок назад. Полягає він у тому, що подача сюжету першої частини була логічнішою, адже там ми маємо історію про братерство вартових, що спілльними зусиллями утримують світ від подорожі в безодню пітьми. В другій счастині повість розповідає вже про ОДНОГО ВАРТОВОГО, що всіх рятує. З купою інших ЄДИНИХ вартових. Не треба так.

КРАСА У ВСЬОМУ

раса. Ось як одним словом можна описати те, як виглядає “Доленька” візуально. Локації просто неймовірно мальовничі і від їх споглядання не раз перехоплюватиме подих. Я доволі часто просто сідав та дивився на ці мальовничі пейзажі. Навіть після 10-20-ти годин ігроладу це анітрохи не набридає. Що не може не тішити, так це те, що це все ще й дуже добре оптимізоване.  Destiny 2 видає стабільно якісну картинку навіть на старих комп’ютерах та ноутбуках. До того ж, зі зменшенням налаштувань графіки, або навіть розширення вона не виглядає гірше. Побільше би таких портів на ПК.

Супроводжується ж це все неймовірної краси музикою. Вона настільки органічно вписується в пейзаж та ігровий процес, що помітна рівно настільки, щоб нею насолоджуватись при цьому не особливо відволікаючись. В цьому контексті просто не можу згадати один момент, де ця магія сягає апогею. Композиція Journey (слухаючи її, я й пишу цей огляд) та місія після пролог, у в якому вона лунає, для мене стали найкращим оригінальним саундтреком та ігровим моментом цього року.

НАРІЖНИЙ КАМІНЬ ВСІЯ DESTINY

Лутик. Найрізноманітніші обладунки та зброя — от що завжди було центральним елементом Destiny. Перша частина славилась неперевершеною стилістикою та загальною естетикою луту. Обладунки виглядали, як ілюстрації до історій про космічних лицарів. Друга ж частина починає нас радувати чимось подібним лише в ендґеймі. Та все одно треба трохи докласти зусиль, щоб підібрати більш-менш адекватний комплект обладунків. Зброя ж виглядає дещо краще, хоча, я поки не зустрічав нічого, що можна було б порівняти з Ґалахорном з першої частини.

Окрім вигляду, в броні та зброї є ще й, ви не повірите, інші характеристики! Основною з них, доволі довгий час, буде  показник сили. Саме його набивання займе левову частку ігрового часу. Рівень сили буде визначати, чи готові ви отримати доступ до певних елементів гри. Набивати його не так вже й важко, хоча є кілька рівнів, на яких прогрес дещо загальмується, як от перед 280-им. Проте по його досягненні цей процес йде дещо легше, адже ми отримуємо можливість крафтити легендарні модифікатори, що посилюють предмети одразу на 5 пунктів.

Випадатиме це все добро з енграм, що є місцевими аналогами лутбоксів. Більшість з них випадає одразу з прив’язкою до рівня сили, котрий ми маємо на момент їх дропу, тож немає жодного сенсу їх тримати про запас. Фармити енграми доволі легко, якщо знати як. Варто просто виконувати тижневі завдання та завдання з клану, за котрі видають легендарні енграми з дещо кращим лутом. Також варто регулярно виконувати фракційні завдання та здавати жетони, котрі доволі щедро сипляться при виконанні різноманітних активностей на локаціях. Та найкращі енграми, звичайно ж, екзотичні. З них випадають найкращі предмети, втім, ці “скриньки” дропаються вкрай рідко навіть у порівнянні з легендарними.

До речі, цікава, та не завжди очевидна річ. Якщо певний елемент обладунку/зброя раптом втрачає актуальність по рівню сили, але він дуже подобається/має хороші модифікатори — не біда, адже йому можна просто “згодувати” предмет того ж типу (револьверу револьвер, шолому шолом тощо), щоб слабший предмет отримав характеристики сильнішого. Варто додати, що при цьому треба бути обережним, адже, якщо в предметі котрий ми “згодовуємо” є легендарний модифікатор передасться рівень сили -5. Тобто при синтезі предмета 280 сили з модифікатором передасться лише 275. Ну і працює це лише з легендарними та екзотичними предметами.

НАЙКРАЩЕ, ЩО Я БАЧИВ ПІСЛЯ HALO

Ось! Що вам ще треба почути?

Ну, гаразд, для тих хто якимось неймовірним чином оминув ті частини Halo на ПК та не знає, що таке дійсно якісний шутер, я розповім.

Ігролад “Долі” — це неймовірно плавна, та разом з тим на диво динамічна стрілянка, котра затягує не гірше кокаїну. Ця комплексна машина задоволення, котру так високо оцінювали в першій частині, була любовно перенесена на кошерну платформу. Так, є легкий автоприціл, щоб урівняти гравців, котрі грають на клавомиші та ґеймпаді. Та це анітрохи не робить гру гіршою. Головують тут над всім відчуття від вживання зброї. Віддача. Вона відчувається просто нереально круто та комфортно. Одразу видно, що тут попрацювали люди, причетні до Halo. Не вірите мені? Спробуйте самі пограти перші дві частини Halo, не пошкодуєте.

Класів на вибір нам дають аж 3: мисливця, варлока та титана. При  цьому кожен з них має по 3 підкласи, що завдають сонячну, електричну та космічну шкоду. Розпочнімо з мисливця. Емм, станом на поточну версію гри він такий собі. Як не крути, коли в класу єдиним сильним боком котрого має бути величезна шкода, вона не така й велика якось сумно. Титан же, як не дивно, не стільки танк, скільки персонаж підтримки, що роздає всім щити та періодично може косплеїти різних марвелівських персонажів. Варлок же поєднує в собі цілителя з непоганим завдаванням шкоди. Тому й не дивно, що більшість ефективних стратегій по пробіганню рейду та найтфолів якраз базується на парах варлок-титан з рандомними вкрапленнями мисливців.

Що дійсно дивує, так це атаки ближнього бою. Я ще не грав в шутер, де настільки активно їх використовував. Приємним бонусом, звичайно, є модифікатори, що перезаряджаються та посилюють удари. Хай там як, це настільки зручно та органічно вливається в ігролад, що з часом вже й не помічаєш, що в ситуаціях, в яких в іншій грі я все ж таки стріляв би я просто б’ю в ближньому бою.

І ЩО ДАЛІ?

Після проходження кампанії та досягнення 20-го рівня Destiny 2 починає грати новими барвами. Здавалося б, що може бути цікавого в ґрайнді кращої зброї? Гра пропонує набір випадкових та не дуже подій, щоденні та тижневі завдання і так далі. Та як не дивно, виконувати їх не набридає. Чари ігроладу та місцевих краєвидів перетворюють ґрайнд на чудову прогулянку, де можна поспілкуватись зі старими друзями, або знайти нових. Звісно ж можна спокійно грати самому. Та навіщо? Ця гра просто створена, щоб розважати компанію людей, що хочуть просто приємно разом провести вечір.

Крім того, це все підводить нас до кульмінації всієї гри — рейду Левіафан. На котрому я поки не побував. Чекайте на апдейти найближчим часом)

Присутній також і мультиплеєрний режим — Горнило. Матчі в ньому відбуваються швидко та не особливо набридають. Тішить те, що характеристики гравців більш-менш вирівнюються. Тож якщо в бою зійдуться люди 7-го і 20+ рівня, все ж таки все буде вирішувати вміння, а не циферкування. Тому в Горнило можна спокійно повертатися раз за разом, хоча б заради виконання завдань.

Щодо всюдисущих лутбоксів, то є вони й тут. Проте, випадають з них лише емоції, засоби пересування та різного роду косметика. Та й отримати їх можна просто граючи в гру. Тож відбій, переживати нема чого.

ТО ЩО Ж МИ МАЄМО?

Destiny 2 — чудова гра, в якій можна провести безліч чудових годин наодинці, або ж, що ще краще, в компанії друзів. Так, вона не позбавлена недоліків, та це не може завадити мені дати однозначну рекомендацію до купівлі для всіх любителів стрілянок. О, і сезонну перепустку не забудьте, воно того варте.