Скажу чесно: про розробку Elite Dangerous я довідався тижні за два до її релізу. І, хоч я і вважаю себе ґеймером з досвідом, в оригінальну “Еліту” 1984 року не грався. Все ж, до всього космічного я ставлюся з особливим зацікавленням. Бо що ж може бути кращим за дослідження незвіданих глибин космосу, пошук незнаних планет і несподіваних пригод на свою дупу? Саме тому, довідавшись більше про Elite Dangerous, я захотів якомога швидше у неї пограти і поділитися власними враженнями. Та мушу попередити, що цей огляд є доволі поверхневим. Кількох тижнів, проведених в цій грі, мені вистачило хіба на те, щоб опанувати основи ігроладу, політати туди-сюди, виконуючи різні доручення, придбати новий корабель і трохи розібратися в його оснащенні. Але цього часу було достатньо, щоб сформувати уявлення про ігрову механіку, хоч і вкрай мало для того, аби розібратися в тонкощах гри.

Для початку трішки довідкової інформації. Elite Dangerous – це космічний симулятор з ММО-елементами. Гра є спадкоємицею оригінальної Elite, що вийшла у далекому 1984 році і була першою комп’ютерною забавкою, в якій гравець міг пересуватися в усіх трьох площинах. Більш того, вона була першою “серйозною” графічною грою, яка надавала гравцеві можливість мандрувати величезним світом, що складався з кількох галактик. За роки, що минули з дня релізу Elite, розробники, на чолі з Дейвідом Брейбеном та Іаном Белом, створили кілька сиквелів. Та жоден з них не може зрівнятися своїми масштабами з Elite Dangerous.

У новій “Еліті” гравцям дається можливість стати пілотами зорельотів, мандрувати величезним ігровим світом, виконувати різноманітні завдання, брати участь у космічних боях тощо. Кожна дія гравця, навіть така незначна, як, скажімо, транспортування вантажу чи вбивство піратів, має вплив на ігровий світ. Звісно ж, чим масштабніша дія, тим більший вплив вона матиме на той чи інший сектор ігрової мапи.

Перший факт, який неминуче приверне увагу ґеймерів до Elite Dangerous: у грі є 400 мільярдів (!!!) процедурно генерованих сонячних систем. Світ “Еліти” базується на дещо збільшеній моделі галактики Чумацький шлях. Кожна зірка, яку земляни бачать в нічному небі неозброєним оком, має свій відповідник у світі Elite Dangerous. Окрім цього, у грі є зірки, про існування яких сучасні астрономи тільки підозрюють. Є в ігровому світі й системи з двома, трьома, чотирма та навіть п’ятьма зірками. Довкола них з відповідною швидкістю обертаються планети, які у свою чергу можуть мати по декілька супутників. Як бачимо, розгулятися є де. Світ Elite Dangerous максимально реалістичний. При цьому гра не намагається вразити ґеймерів неймовірної краси бекґраундами з яскравими туманностями, як, скажімо, EVE Online. Натомість космос в Elite Dangerous виглядає максимально реалістично.

У грі є три режими пересування: звичайний політ, крейсерна швидкість та гіпер-стрибок. У режимі звичайного польоту пілот має повний контроль над космічним кораблем. В цьому режимі відбуваються бої, здійснюються маневри, стикування з космічними станціями тощо. Насолодитися керуванням зорельотом дозволяє вельми вдало реалізована фізична модель. А хардкорним ґеймерам гра дозволяє відключити підмогу в керуванні, щоб отримати повний контроль над кораблем. Однак перепалки з ніпами та іншими гравцями найчастіше зводяться до того, аби якнайшвидше сісти ворогу “на хвіст” і, втримуючи таку позицію, обстрілювати недруга. Ймовірно, щось змінюється з часом, коли гравець отримує доступ до нових кораблів, але, як я й казав, кількох тижнів для повного дослідження можливостей різних кораблів, було вкрай мало.

Варто також зазначити, що саме в режимі звичайного польоту проявляється зручність керування зорельотом. Якщо у вас є джойстик, то, безперечно, грати варто саме з ним. Але прихильників миші й клавіатури розробники зовсім не обділили, створивши зручну й гнучку систему керування. Дуже раджу разом із грою придбати програму Voice Attack, яка дозволяє керувати кораблем за допомогою голосових команд. Вигукувати щось на кшталт “Швидкість 50%” або “Висунути спорядження для посадки” й спостерігати за тим, як ваш зореліт їх виконує, – це неймовірне задоволення!

Та повернімось до пересування. Режим крейсерної швидкості потрібний для долання відстаней між планетами й космічними станціями в сонячних системах. У цьому дещо схематичному режимі інші кораблі, що мандрують крейсерною швидкістю, а також космічні станції зображені у формі світлих куль. Мандруючи на крейсерній швидкості, можна насолоджуватися неймовірно крутими інструментальними композиціями, які неабияк підкреслюють атмосферу космічних пригод. Якщо гравець бажає вийти з режиму крейсерної швидкості, то починати гальмувати потрібно заздалегідь, аби не пролетіти на шаленій швидкості повз місце призначення. Тут і криється один із помітних недоліків гри: перехід зі звичайного польоту до крейсерної швидкості й навпаки здійснено недостатньо плавно, через що відчуття цілісності світу дещо руйнується і залишається враження “інстансовості”, себто відокремленості конкретних локацій від глобальної мапи. Та до цієї особливості швидко звикаєш, а тому серйозним недоліком її назвати не можна.

Ну а режим гіпер-стрибка потрібний для переходу між сонячними системами. Реалізований він вельми видовищно, і навіть після тижнів, проведених у грі, не вщухає відчуття захоплення від швидкого виходу з гіпер-стрибка й наближення до зірки.

Традиційно у грі є просунута система торгівлі. Різноманітних товарів в “Еліті” не так вже й багато, що, зрештою, не так вже й погано, адже не виникає необхідності годинами вишукувати необхідний предмет на Ринку. Різні товари мають різну вартість в залежності від системи та регіону. Тож, кмітливі підприємці зможуть чимало грошенят заробити саме на торгівлі.

Інтерфейс у Elite Dangerous реалізовано пречудово. Панелі з усією потрібною інформацією – дані підсистем зорельота, мапа сонячної системи, перелік активних місій тощо – завжди під рукою. При бажанні можна активувати режим вільної камери, що дозволяє оглянути кабіну свого зорельота чи задивитися на планету, повз яку пролітаєш.

Що мені особисто дуже сподобалося в Elite Dangerous, то це відсутність умовностей. Щоб підібрати якийсь предмет, що залишився після сутички з ворогом, потрібно власноруч активувати ківш, а тоді, маневруючи зорельотом, обережно підчепити його. Аби увійти в док космічної станції, потрібно попросити дозвіл на стикування, після чого переконатися, що стикувальне спорядження активоване, і обережно зупинити зореліт на вказаному майданчику. А в майбутньому розробники планують ввести можливість ходити по станціях і взаємодіяти з іншими гравцями, приземлятися на планетах і навіть покидати зореліт посеред космосу, аби щось на ньому полагодити.

Завдяки ММО-складовій Elite Dangerous, у ній можна взаємодіяти з іншими гравцями: додавати інших пілотів до переліку друзів, спілкуватися з ними тощо. Щоправда, аби уникнути перевантаження серверів, кожна локація має кілька інстансів. Себто навіть будучи в тому й самому місці, ви можете бути не в змозі побачити свого друга. Маємо надію, що цей елемент Elite Dangerous розробники доопрацюють вже незабаром.

Отакі враження залишили по собі два з гаком тижні в Elite Dangerous. Як не дивно, найбільше в грі мені сподобалося найбільш рутинне заняття – польоти сонячними системами та взаємодія з космічними станціями. Незважаючи на те, що періодично повторюваність цих дій змушувала нудьгувати й виходити з гри, часто-густо вже через десять хвилин я знов запускав “Еліту” й мчався назустріч новим пригодам.

За словами очільника Frontier Developments Дейвіда Брейбена, реліз гри – це тільки початок, адже в майбутньому його студія планує урізноманітнити “Еліту” чималою кількістю нових елементів. Будемо сподіватись, що так воно і буде і що світ Elite Dangerous ще довгі роки приваблюватиме до себе небайдужих до незвіданого й небезпечного. Для повного задоволення від цієї гри залишилося лише дочекатися на початок продажів Oculus Rift.