Квітень 1917-го., Перша світова війна. Двох солдатів — молодших капралів Блейка (Дін Чарльз-Чепмен, відомий широкому глядачеві роллю Томмена Ланістера у «Грі Престолів») і Скофілда (Джордж Маккей, що зіграв у фільмі «Капітан Фантастік») командування відправляє з посланням на передову. Там інші британські солдати готуються атакувати противнки у лісі, поблизу французького містечка Екусти, що на півночі Франції. Проте, вони й гадки не мають, що відступ німців — це тактичний маневр і ворог влаштував засідку. Якщо капрали не встигнуть, їхніх побратимів — 1600 солдат, очікує вірна загибель. Ситуація ускладнюється й тим, що серед них є старший брат Блейка. Тож для нього ця місія особиста. Й ось двоє молодих бійців вирушають у подорож, позбавлені можливості зволікати, адже недарма лозунг фільму: «Час — наш найбільший ворог».

Уся стрічка — один двогодинний трюк, що імітує зйомку одним дублем. Звісно, це не так, але сучасні технології дозволять приховати монтажні склейки настільки майстерно, що глядач і не помітить, якщо тільки не почне їх навмисне вишукувати. Прийом у кіно не новий — можна згадати хоча б «Бердмена» Алехандра Гонсалеса Іньярріту, проте на технічних труднощах не варто загострювати уваги (усіх в одній статті не помістиш). Тим паче, що в інтернеті є чимало документальних відео на цю тему.

Нова картина британського режисера Сема Мендеса уже взяла два «Золотих глобуси», сім статуеток BAFTA і номінована на 10 «Оскарів», чимало з яких вона, найімовірніше, отримає. І, як мінімум, половина успіху стрічки є заслугою оператора «1917» — Роджера Дікінса, який давно зажив слави віртуозного майстра чи навіть генія своєї справи. Він уже працював із Мендесом над «Координатами „Скайфол“», є незмінним оператором братів Коенів і зняв безліч фільмів, більшість із яких ви точно бачили (до прикладу «Втечу із Шоушенка» чи «Того, хто біжить по лезу 2049»). У «1917» є повно захоплюючих кадрів, деякі з яких прямо цитують Тарковсього (адже й понівечений війною французький пейзаж нагадує Зону зі «Сталкера»). Проте головним досягненням знаменитого оператора у цьому фільмі є навіть не досконало-академічна зйомка, а те, що сам глядач, в унісон із героями фільму, не переводячи дух, крок у крок слідкує за ними, обережно ступаючи їхніми слідами. Адже будь-яке поле тут може виявитися мінним.

Що стосується режисера, то тут у глядачів та критиків виникають певні запитання. Визнаючи всі заслуги фільму, а вони безперечні, Сема Мендеса звинувачують у браку глибини. Діалоги в нього навмисне схематичні, адже Блейк та Скофілд тут не живі люди, вони — функції. А точніше — люди, котрі виконують свою функцію посланців. Бо, як було сказано вище, «час — їхній найбільший ворог». Життя окремо взятої особистості важить украй мало. Головне, щоб шестерні війни не переставали крутитися. Сама її суть у цьому фільмі передана блискуче — все залежить від випадку, а розтяжку, підло поставлену німцями в покинутому бункері, може зачепити розгодований трупами та консервами пацюк і обвалити всю споруду, ледь не поховавши під її завалами непроханих (чи вправно сюди заманених) гостей.

Дебютна стрічка Сема Мендеса «Краса по-американськи» здобула п’ять «Оскарів» (у тому числі в номінації «Найкращий фільм року» й «Найкращий режисер»). Далі була екранізація роману Річарда Єйтса «Життя спочатку», головні ролі у якій зіграли Леонардо ДіКапріо та Кейт Вінслет, тодішня дружина режисера. Пронизлива картина про стосунки, що віджили своє, була пророчою — невдовзі Мендес і Вінслет розійшлися. Згодом режисер взявся за два умовно безпечні фільми з «бондіани». Проте цього разу він знову поставив очевидно антивоєнну картину, і знову дуже особисту. Йому 54 роки, він задумується про смерть, про свій рід та спадок. І лише зрідка у всьому цьому хаосі та безвиході може пробитися краса — наприклад, цвіт вишні чи старовинна пісня.

«1917» не ґрунтується на конкретній сторінці з історії Першої світової, але режисер черпав натхнення у розповідях свого дідуся по батьковій лінії — капрала Альфреда Мендеса, котрий відзначився у схожій рятівній операції, під час якої був тяжко пораненим. Сем Мендес — театральний, а згодом кінорежисер, добре знайомий із творами Шекспіра й Чехова, уперше поставив картину за власним сценарієм, написаним у парі з Крісті Вілсон-Кернс, для якої ця стрічка стала дебютом у повнометражному кіно.

«1917» продовжує серію фільмів про війну (геополітична ситуація у світі сприяє), серед яких уже є «Темні часи», відреставрована документальна хроніка Першої світової під назвою «Вони ніколи не стануть старшими» від Пітера Джексона (цей фільм Джексон також присвятив своєму дідусеві, ветеранові цієї війни) й, звичайно, «Дюнкерк» Крістофера Нолана. На останній нова робота Мендеса схожа найбільше. У ній відчувається та сама «внутрішня кухня» війни, коли незримо присутня загроза висить над людьми, життя і смерть залежать від випадку, а ти повинен робити свою роботу, незважаючи ні на що.

Не випадковими тут виглядають і всім відомі актори — Колін Ферт, Бенедикт Камбербетч, Марк Стронґ і Ендрю Скотт (Моріарті з серіалу «Шерлок»), які забігли у фільм Мендеса ледь не на камео. Проте камео по-англійськи вивірене й досконало зігране. Герой Ферта відправляє гінців у подорож, герой Камбербетча має отримати їхнє послання і, сам того не усвідомлюючи, пояснити дещо важливе. Пояснити нещадну механіку війни, де людина — функція, а доцільність та перемога — усе. Мендес у жодному разі не звинувачує людей, що вступили в битву з німцями. Він, не цураючись доречного пафосу, віддає їм належне. А звинувачує режисер саму війну.